6.2.4. Лагофтальм («заяче око»)

Лагофтальм – неповне змикання очної щілини. Причини його виникнення різноманітні: гострий або хронічний неврит лицевого нерву, вроджене скорочення повік, рубці після різноманіт­них травм, різко виражений екзофтальм різної етіології, значні ступені вивороту або завороту повік.

При лагофтальмі очна щілина ширша, ніж звичайно, повіки повністю не змикаються. При зімкнутих повіках очна щілина частково залишається відкритою, в ній видно нижню частину рогівки. Згодом, в межах відкритої очної щілини, око пересихає, може виникнути трофічний кератит, виразка рогівки.

Лікування лагофтальму залежить від причини його виникнення. Лікують основне захворювання. Як допоміжний засіб, щоб уникнути висихання ока і розвитку кератиту, призначають місцево штучну сльозу в краплях, різноманітні очні желе та мазі. При стійкому лагофтальмі, особливо значному, проводять тимчасову, а іноді постійну, блефарорафію – зшивання повік.

6.2.5. Алгоритм діагностики аномалій положення повік

Діагностичні критерії вивороту повік:

• незначний ступінь – заднє ребро повіки відходить від стінки очного яблука;

• значний ступінь – видно кон'юнктиву повік.

Діагностичні критерії завороту повік:

• незначний ступінь – не видно заднього ребра повіки;

• значний ступінь – вії повернуті до ока.

Діагностичні критерії блефароптозу:

• загальний критерій - верхня повіка частково або повністю прикриває ділянку зіниці .

• критерії в залежності від ступеню:

І ступінь – верхня повіка прикриває верхню третину зіниці;

ІІ ступінь – верхня повіка прикриває верхню половину зіниці;

ІІІ ступінь – верхня повіка прикриває всю ділянку зіниці.

Діагностичні критерії лагофтальму:

• при повному змиканні повік частина ока залишається неприкритою.

6.3. Пухлини повік

Пухлини повік – найчастіша онкопатологія органа зору. В клінічній практиці найбільше значення мають злоякісні пухлини повік: базальноклітинний рак (базаліома), плоскоклітинний рак, аденокарцинома. У їх виникненні велике значення має негативний вплив таких факторів зовнішнього середовища як ультрафіолетове, рентгенівське, радіоактивне випромінювання, постійна дія канцерогенних речовин та механічне подразнення, специфічні інфекції (туберкульоз, сифіліс) повік, ендокринні розлади, факультативні та облігатні передракові стани (хронічні дерматити, стареча атрофія шкіри, кератози, пігментні плями, шкірний ріг, хронічні запальні процеси, пігментна ксеродерма, хвороба Боуена, Педжета та ін.) Найчастіше має місце враження нижньої повіки (46%) та внутрішнього кута очної щілини (35%), рідше – зовнішнього кута (14%) та верхньої повіки (5%).

Усі злоякісні пухлини повік починаються однаково: на шкірі з’являється вузлик, який досить тривалий час залишається інтактним. З часом, самостійно або під впливом травми, запалення, ультрафіолетового опромінення, вузлик виразковується, утворюється виразка з валикоподібними краями, вкрита кіркою, яка поступово розповсюджується як по площі, так і в глибину. Можливі метастази в реґіонарні лімфовузли (навколовушні, підщелепні), проростання в очне яблуко, очницю. Найбільш доброякісний перебіг має базаліома, яка тривалий час не поширюється на оточуючі тканини і не дає віддалених метастазів. Плоскоклітинний рак, аденокарцинома протікають більш злоякісно. Улюблена локалізація базаліом – нижня повіка та внутрішній кут ока; плоскоклітинного раку – нижня повіка; аденокарциноми – верхня повіка.

Лікування злоякісних пухлин повік буде визначатися стадією процесу. При локальному рості проводиться ексцизія в межах здорових тканин з додержанням правил абластики. При проростанні пухлини в око, очницю – енуклеація, екзентерація з подальшою хіміо- та променевою терапією.

Методом вибору в лікуванні локальних базаліом може бути близькофокусна рентгенотерапія, до якої пухлина дуже чутлива.

Із доброякісних пухлин повік частіше за все зустрічаються папіломи, гемангіоми, невуси.

Папілома – найчастіше розташовується на нижній повіці, має дільчасту будову, м’яку консистенцію, вузьку основу і нагадує гроно винограду або тутову ягоду. Лікування – оперативне.

Гемангіома – переважно це вроджена пухлина. Частіше зустрічається у осіб жіночої статі. Гемангіоми особливо швидко ростуть в перші місяці та роки після народження (до закінчення періоду повної диференціації своїх клітин). За формою розрізняють прості, або капілярні, гемангіоми, кавернозні, гроноподібні, змішані. Найчастіша локалізація гемангіом – верхня повіка. Капілярні гемангіоми – яскраво-червоні, мають вигляд зірки або павука; кавернозні – підвищені над рівнем шкіри, можуть поширюватися в товщу повіки, призводити до потоншання шкіри повіки, її виразкування та рецидивуючих кровотеч. При підшкірній локалізації гемангіоми мають синюшний колір.

Всі гемангіоми зменшуються в розмірах, стають блідими при надавлюванні на пухлину, а потім швидко повертаються до свого первісного стану.

Лікування гемангіом, в залежності від площі та обсягу враження, може бути різним; застосовується кріо- та діатермокоагуляція, склерозуюча терапія, хірургічне видалення.

Необхідно пам’ятати, що у маленьких дітей гемангіоми потрібно лікувати негайно в зв’язку з їх дуже швидким ростом.

Невуси – пігментні або безпігментні утворення, які можуть бути пласкими, вузловими, поліпоїдними, бородавчастими та ін. В ділянці повік найчастіше знаходять плаский або вузловий невус. Плаский невус розташовується переважно у інтермаргінальному просторі повіки, вузловий – у зовнішній половині нижньої повіки і має сферичну або напівсферичну форму, незначну пігментацію і пушкове волосся.

Якщо невуси не викликають значного косметичного дефекту, то лікування вони не потребують. В протилежному разі проводиться їх хірургічне видалення.

Необхідно пам’ятати, що невуси самостійно або під впливом травми, запалення, значного ультрафіолетового опромінення можуть перероджуватись у злоякісну меланому, особливо в пубертатному періоді. Ознаками малігнізації є зміна форми, посилення або послаблення пігментації, збільшення площі, поширення на оточуючі тканини.