4.1. Поняття та система правовідносин по трудовому праву

Життя права не тільки в одному його існуванні, але і в його дії, функціонуванні, реалізації. Лише у русі виявляється пере­хід від можливості до дійсності, у втіленні правових норм в урегульованих відносинах, виявляється його призначення, діє­вість. Як загальна теорія права, так і юридична практика вихо­дять з того, що реалізація права — складний і багатогранний процес підпорядкування волі суб'єктів у їх діяльності вимогам правових норм. Загальний правовий припис вважається реалі­зованим, якщо він утілився в життя, у практичну поведінку людей у соціально-правовому середовищі. Результатом такої поведінки є правомірний характер суб'єктивних прав і обов'яз­ків, що виникають при цьому і супроводжують процес до­сягнення цілей правового регулювання. Основною формою реалі­зації правових норм є правовідносини, через які здійснюється практичний перехід правової можливості (визначеної у правових нормах) у соціальну дійсність, у життя.

Термін "реалізація" в юридичній науці розуміють як прак­тичне здійснення, перетворення, запровадження або втілення права у суспільну практику. Відповідно до розподілу норм на заборонні, зобов'язуючі та уповноважуючі виділяють такі форми реалізації права, як дотримання, виконання і використання. Застосування норм трудового права є особливою формою реалі­зації права. Правовідносини — виключно важлива форма реалі­зації права у житті суспільства — це не другорядна правова категорія або якийсь "побічний продукт" права, а необхідна й основна форма його здійснення. Вже в самій назві правовідно­син містяться відповіді на питання: яка мета їх виникнення, природа і підстава виникнення, в якій взаємодії знаходяться правовідносини і фактичні суспільні відносини. Як немає і не може бути нічого не регулюючих правових норм, так і не існує юридичних прав, свобод, обов'язків, які не породжують ні­яких правових зв'язків, відносин. Така теоретична конструкція знайшла нормативне закріплення в ч. З ст. 8 Конституції, від­повідно до якої норми Конституції є нормами прямої дії. Звер­нення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гаранту­ється. Тобто, йдеться про те, що навіть на рівні загальних конституційних зв'язків між громадянином і державою ви­никають правові відносини, що дає можливість громадянину захищати свої права навіть від самої держави, яка не виконує свої обов'язки. Безумовно, це важливий крок у переході від декларативності конституційних норм, які закріплюють най­важливіші соціально-економічні права громадян, до їх забез­печеності діяльністю державних або міжнародних інститутів.

Правовідносинам у трудовому праві притаманні ряд загальних ознак, характерних для правовідносин взагалі.

• Правовідносини виникають на основі норм трудового права. Загальні вимоги норм трудового права індивідуалізуються, кон­кретизуються стосовно фактичної ситуації. Саме через норму права державна воля впливає на волю учасників правовідносин.

• Правовідносини характеризуються наявністю у сторін суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Зміст їх формуєть­ся під визначальним впливом норм трудового права, в яких у загальній формі є вказівки на суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

• Правовідносини — це завжди двосторонній зв'язок. Норма трудового права, надаючи право (можливість) одній стороні, одночасно покладає обов'язок на іншу, тобто в правовідно­синах не може бути уповноваженої особи, коли немає зобов'яза­ної. Правовідносини у трудовому праві — це суспільний зв'язок визначених правом суб'єктів — уповноваженого і зобов'язаного, якими залежно від конкретних юридичних фактів є працівник, роботодавець, професійна спілка, трудовий колектив або інші суб'єкти трудового права.

• Правовідносини — це такі суспільні відносини, в яких здійснення суб'єктивного права і виконання (дотримання) обов'язку забезпечено можливістю державного правового при­мусу.

Таким чином, правові відносини у трудовому праві — це су­спільні зв'язки у сфері колективно організованої праці, що склада­ються під впливом норм трудового права, учасники яких висту­пають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Переважна більшість учених вважає, що право впливає на суспільні відносини через закріплення панівних суспільних від­носин (регулятивна статична функція), оформлення, розвитку (регулятивна динамічна функція), охорони пануючих відносин і витіснення відносин, небажаних для суспільства. Цим функ­ціям відповідають певні різновиди правовідносин. Проте й до тепер у трудовому праві немає сталої думки щодо їх кількості та назв. Норми трудового права впливають на суспільні від­носини шляхом встановлення моделей взаємозв'язку між учас­никами суспільних відносин у вигляді правовідносин. Норми права, які регулюють процес праці, передбачають юридичні факти (крім трудового договору), настання яких призводить до виникнення правовідносин, бо процес праці об'єктивно потребує вдосконалення й охорони, а тому різні форми участі у ньому працівників, роботодавців та інших учасників цих суспільних зв’язків можуть спричинити виникнення окрім власне трудо­вих ще й інших правовідносин. Особливість їх правового ре­гулювання обумовлюється наявністю норм трудового права з різною функціональною спрямованістю, з неоднаковим обсягом прав і обов язків та різними юридичними фактами, що є під­ставами їх виникнення. Зокрема йдеться про виокремлення допоміжних, супутніх або похідних правовідносин. Важливо підкреслити, що всі правовідносини у трудовому праві, окрім трудових, мають допоміжне значення. Вони існують лише тому що трудові правовідносини або вже є, або вони виникнуть у майбутньому, або ж вони існували раніш. Похідні правовід­носини покликані так чи інакше сприяти розвитку і стабіль­ності трудових правовідносин, з якими вони безпосередньо пов’язані за своїм призначенням і службовою роллю в регулю­ванні суспільних відносин у сфері колективно організованої праці.

Усі похідні правовідносини трудового права за часом їх виник­нення та існування поділяються на ті, що передують трудовим, супутні трудовим та ті, що витікають із трудових правовід­носин. Правовідносини, що передують трудовим виникають і розвиваються до виникнення трудових і припиняються, як правило, у зв’язку із виникненням останніх. До них належать, наприклад, правовідносини з працевлаштування, професійної підготовки кадрів безпосередньо на виробництві. Супутні право - відносини виникають і розвиваються одночасно з трудовими та є стабілізаторами розвитку трудових правовідносин. До супутніх можна віднести виробничі правовідносини, правовідносини з охорони праці та створення для працівників безпечного і ком­фортного виробничого середовища, охоронні правовідносини. Правовідносини, що випливають із трудових правовідносин, як правило, виникають після припинення трудових, є їх пози­тивним або негативним результатом. До цих правовідносин можна віднести процесуальні правовідносини.