9.5. Система і компетенція органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю та юридична відповідальність за його порушення

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від роботодавця. Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональ­ному підпорядкуванні. Вищий нагляд за додержанням і правиль­ним застосуванням законів про працю здійснюється Генераль­ним прокурором України і підпорядкованими йому прокуро­рами. Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.

Згідно з Положенням про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 50, Держав­ний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) є урядовим органом державного управління, який, діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому.

Основними завданнями Держнаглядпраці є: забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного на­гляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безро­біття на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю; надання працівникам і роботодавцям рекомендацій та пропозицій з питань застосування законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспек­тори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право:

• безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та загально­ обов'язкове державне соціальне страхування адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

• ознайомлюватися з інформацією, документами і матеріалами та одержувати від роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування копії або витяги з документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування, необхідних для виконання їх повноважень. Вимагати від роботодавців або працівників необхідні пояснення. Для проведення перевірки роботодавцем надається робоче місце з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками, створюються з цією метою інші на­лежні умови;

• давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування приписи щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший, зазна­чений у приписі строк;

• складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, а також розглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення згідно із законодавством; вносити роботодавцям пропозиції про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю та загально­обов'язкове державне соціальне страхування, передавати мате­ріали про порушення до правоохоронних органів.

Посадові особи Держнаглядпраці мають службові посвід­чення встановленого зразка, персональні круглі номерні печатки. Посадові особи Держнаглядпраці не можуть виступати посе­редниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

Державний нагляд за додержанням законів та інших норма­тивно-правових актів про охорону праці здійснюють.

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

• спеціально уповноважений державний орган з питань радіа­ційної безпеки;

• спеціально уповноважений державний орган з питань по­жежної безпеки;

• спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці. Органи державного нагляду за охороною праці не за­лежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підпри­ємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні. Діяльність органів держав­ного нагляду за охороною праці регулюється КЗпП, Законом "Про охорону праці", Законом України від 8 лютого 1998 р. "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", Законом України від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку", Законом "Про забезпечення санітарного та епідемічного благо­получчя населення", іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Важливою складовою забезпечення охорони праці є заходи, що пов’язані з гарантуванням безпеки виробництва та праців­ників, їх правова регламентація передбачена трудовим та адмі­ністративним законодавством. Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про охорону праці" спеціалісти служби охорони праці в разі виявлення порушень охорони праці мають право зупи­няти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устат­кування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих. Такі дії отримують юридичне оформлення у формі припису спеціаліста з охорони праці, який може скасувати лише керівник під­приємства.

Згідно з підпунктами 3—5 п. 5 Положення про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гір­ничого нагляду, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1640, посадові особи цього держав­ного органу мають право:

• видавати в установленому порядку роботодавцям, керівни­кам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим держад­міністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення пору­шень і недоліків у сфері промислової безпеки, охорони праці, геологічного вивчення, використання, охорони надр та безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

• забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших за­собів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов'язаних з користуванням надрами, застосуванням нових не­безпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;

• притягувати до адміністративної відповідальності посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці в частині безпечного ведення робіт і законодавства про надра.

Таким чином, з огляду на безумовність виконання норми ч. 4 ст. 43 Конституції про право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, актуальність запобіжних заходів, що пов'язані з безпекою виробництва та працівників, важко пере­оцінити.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов. забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям. іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших струк­турних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проекту­ються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх норма­тивно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захво­рювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргу­ментовану відповідь.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявле­них порушень нормативно-правових актів з охорони праці. Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок органі­зовує навчання, забезпечує необхідними нормативно-правовими актами довідковими матеріалами з питань охорони праці і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним до­говором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівни­ків у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звіль­нення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих праців­ників у порядку, визначеному колективним договором. Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодав­цем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, цими органами. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони прані діють відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики. Так, наприклад, Типове положення про діяль­ність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці затверджено наказом Державного комітету Ук­раїни з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 р. № 56.

Дієвість норм про охорону праці та дотримання трудового законодавства багато у чому залежать від забезпеченості їх нормами юридичної відповідальності. Юридична відповідаль­ність за адміністративні проступки та злочини за порушення законодавства про працю та охорону праці передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) та КК. Питання притягнення працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності будуть розглянуті у наступних підрозділах. У цьому розділі підручника будуть розкриті най­більш загальні положення законодавства про відповідальність за порушення законодавства про працю та охорону праці.

Перше, що важливо — це те, як держава реагує на випадки використання примусової праці? Стаття 31 КЗпП забороняє вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим до­говором, а в нормі ч. 2 ст. 33 КЗпП це категоричне правило про виключність примусової праці "загубилося" серед правил щодо тимчасового переведення працівника без його згоди, з ініціативи роботодавця. 1 дотепер у КзпП не встановлено норму, яка б категорично забороняла використання примусової праці (хоча Конвенція МОП про скасування примусової праці № 105 1957 року ратифікована Україною ще в 2000 р.), а також норм, які б передбачали юридичну відповідальність за такі дії. Адміністративне законодавство також не містить суттєвих санкцій за порушення основоположного конституційного прин­ципу свободи праці. Так, відповідно до ч. 1 ст. 41 КпАП, порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплати її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності — від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На превентивну дію такої адмі­ністративної санкції сподіватися не доводиться. Стаття 25 Кон­венції МОП про примусову чи обов'язкову працю № 29 1930 року передбачає, що незаконне примушення до праці переслі­дується у кримінальному порядку. Але ст.ст. 172, 173 КК не містять норм, які б однозначно і беззаперечно встановлювали кримінальну відповідальність за використання примусової праці. Тільки ч. 1 ст. 173 КК встановлює кримінальну відповідаль­ність за грубе порушення угоди про працю шляхом примусу до виконання роботи, не обумовленої угодою.

Вирішенням проблем реалізації законодавства про заборону дискримінації у сфері праці. Згідно з ч. 2 ст. 22 КЗпП дискри­мінація за будь-якими ознаками заборонена. Ця норма розвиває положення ст. 24 Конституції. Відсутність у судах України справ про дискримінацію у сфері праці, зовсім не означає відсутність цієї проблеми. Дієвість механізму юридичної від­повідальності за такі дії має виключно важливе значення, тому що саме від нього залежить, чи залишаться такі заборони лише урочистими деклараціями, побажаннями, чи будуть запровад­жені в життя. Частина 2 ст. 161 КК передбачає кримінальну відповідальність службових осіб за пряме чи непряме обме­ження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релі­гійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Наступна проблема — це проблема юридичної відповідаль­ності за невиконання норм трудового права, які регулюють по­рядок отримання та використання інформації про працівника. Частина 2 ст. 32 Конституції не допускає збирання, зберіган­ня, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таким чином, конституційна норма досить жорстко обмежує поводження інших з інформацією про людину. Такі обмеження повною мірою стосуються і поводження робото­давця з інформацією про працівника. Але у кращому випадку, в разі порушення норм, що гарантують захист особистих відомостей про працівника і невтручання в його особисте та сімейне життя, він може вимагати відшкодування моральної шкоди згідно з нормою ст. 237-1 КЗпП. Винні службові особи підприємств, установ, організації, крім того, мають каратися в Дисциплінарному порядку. За грубі порушення прав працівни­ка, передбачених ст. 32 Конституції, особи, винні у вчинені таких діянь, притягуються до кримінальної відповідальності. Притягнення роботодавця за такі дії до адміністративної від­повідальності викликає труднощі, бо норма ч. З ст. 41 КпАП, яка встановлює і визначає відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплати її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю, втручання роботодавця в особисте чи сімейне жит­тя, розглядає як "інші порушення". Відсутність у диспозиції цієї норми хоча б орієнтовного переліку "інших порушень за­конодавства про працю" знижує її дієвість через неможливість розширеного тлумачення норм про юридичну відповідальність. Крім того, накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та грома­дян — суб'єктів підприємницької діяльності — від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не справить на них суттєвого запобіжного впливу. Стаття 182 КК вста­новлює кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної ін­формації про особу без її згоди. Однак притягнення до кримі­нальної відповідальності за такі дії щодо працівника є крайнім заходом захисту його трудових прав. Ефективніше карати за такі дії роботодавця шляхом застосування до нього матеріальних санкцій трудового права.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійсню­ється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності". Роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом. Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслід­ків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на скла­дання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворю­вання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Контрольні питання

1. Назвіть основні обов'язки роботодавця щодо створення для працівників безпечного і комфортного виробничого сере­довища.

2. Які з цих обов'язків Ви найголовнішими?

3. Визначте поняття охорони праці.

1. Розкрийте систему правового регулювання охорони праці в Україні.

4. Назвіть і дайте загальну характеристику основних прав працівника на охорону праці.

5. Які основні організаційно-правові форми охорони праці Ви знаєте?

6. Яке значення державних міжгалузевих та галузевих стан­дартів охорони праці працівників?

7. Розкрийте правову основу організації діяльності служб охорони праці на підприємстві, в установі, організації.

8. Назвіть випадки забезпечення працюючих засобами інди­відуального і колективного захисту, мийними та знешкоджу­вальними засобами.

9. Чи обов'язкові медичні огляди усіх працівників?

10. Які різновиди навчання та інформаційного забезпечення охорони праці Ви знаєте?

11. Хто проводить розслідування та облік нещасних випадків?

12. Розкрийте основні положення законодавства про забез­печення людині комфортного виробничого середовища.

13. Яке значення, на Вашу думку, має діяльність соціальної служби підприємства?

14. Розкрийте систему і компетенцію органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці.

15. Чи встановлено юридичну відповідальність за порушення трудового законодавства і яку?

Рекомендована література

1. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация под защитой закона. — М.: Норма, 2004. — 224 с.

2. Баклан О. Контрольно-наглядова діяльність у сфері охорони праці: окремі питання // Право України. — 2000. — № 10. - С. 69-70.

3. Борисов В.И. Ответственность за нарушение правил техники безопасности на производстве. — Киев: Выща школа, 1984.- 69 с.

4. Бораданков А.П., Глистин В.К. Охрана безопасности труда. Правовые вопросы. — Л.: Лениздат, 1975. — 167 с.

5. Венедиктов В.С. Адміністративна і кримінальна відпові­дальність за порушення трудового законодавства // Радянське право. - 1991. - № 8. - С. 14-16.

6. Голощанов С.Л. Правовые вопросы охраны труда в СССР. — М.: Юридическая литература, 1982. — 199 с.

7. Муцинова Н.Л. Охрана труда на промышленных предприятиях. [Правовые вопросы]. — М.: Профиздат, 1973. — 144 с.

8. Попович Є.М. Нагляд і контроль за дотриманням тру­дового законодавства України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Національний ун-т внутрішніх справ. — Хар­ків, 2003. -17 с.

9. Цепин А.И. Право на здоровые и безопасные условия труда и научно-технический прогресс // Советское государство и право. - 1974. - № 11. - С. 53-58.

10. Шамшина 1.1. Правові проблеми регулювання відносин у сфері охорони праці в сучасних умовах: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Національний ун-т внутрішніх справ. — Харків, 2002. — 17 с.

Розділ 10

ДИСЦИПЛІНА ПРАЦІ. ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ