1.2. Поняття трудового права як самостійної галузі права України

Право — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, якій притаманні нор­мативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу. Таке визна­чення поняття права відображає значення людини для права та права для людини. Право функціонує в інтересах людини, а людина через відповідні інститути бере участь у створенні та функціонуванні права. Окрім того, треба зауважити, що право має складний характер і є складовою частиною, елементом різних систем (суспільна система, політична система, система соціальних норм тощо).

Сутність права полягає в його здатності бути регулятором суспільних відносин, упорядкуванні взаємовідносин між людьми та організаціями, які вони створюють. Право — один з голов­них засобів створення організованості й порядку в суспільстві. Сутність права як регулятора суспільних відносин, засобу впо­рядкування суспільних відносин відображено й на конститу­ційному рівні. Так, ст. 1 Конституції проголошує Україну право­вою державою, а в ч. 1 ст. 8 Конституції визнається дія прин­ципу верховенства права. Трудове право є складовою системи права України і в цілому повинно відображати сутність права як регулятора суспільних відносин. Право — складна соціальна система. Кожен сегмент права (галузь, правовий інститут) від­повідає за впорядкування своєї групи суспільних відносин. Тому цілком природно, що сутність конкретної підсистеми права буде видозмінюватись.

Радянське трудове законодавство чітко відображало тодішню сутність трудового права. У преамбулі до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (далі — Основи) та першій редакції преамбули до Кодексу законів про працю Укра­їни (КЗпП) були чітко сформульовані сутнісні ознаки радян­ського трудового права. По-перше, ліквідація експлуатації людини людиною, можливість працювати на себе, на своє суспільство. По-друге, гарантована державним ладом свобода праці від експлуатації, основна умова дійсної свободи особис­тості. По-третє, гарантована усім можливість працювати з дотри­манням принципу: "Від кожного за здібностями, кожному — за його працю". По-четверте, обов'язок кожного працездатного працювати, бо "хто не працює, той не їсть" тощо. У радянський період держава зайняла активну позицію щодо захисту прав і інтересів працівників. Проте після ліквідації соціалістичної систе­ми у країнах Європи та розпаду Радянського Союзу, зміни конституційних основ функціонування новостворених держав, сутності соціально-економічних відносин у суспільстві зміни­лися й підходи до визначення місця держави у взаєминах між роботодавцями і працівниками. Спостерігалося певне самоусу­нення держави від впливу на ці відносини, а в деяких країнах навіть відверте лобіювання економічних інтересів певної час­тини суспільства — підприємців. Розпочалося внесення змін до трудового законодавства, які знижували рівень правових гарантій для працівників.

Нинішні зміни у економічних відносинах в Україні не змі­нюють суб'єктного складу трудових відносин. Ними були й залишаються працівник і роботодавець. Безперечно, змінюється якісний склад цих суб'єктів. Але у зв'язку з формуванням ринку, у тому числі й ринку праці, дещо змістилися економічні ак­центи застосування здібностей людини до праці. Крім того, ч. 1 і ч. 4 ст. 41 Конституції гарантували право приватної влас­ності на засоби виробництва, що докорінно змінило ставлення власника до використання наявних у нього ресурсів. На жаль, це змінило й ставлення до того, хто створює, в основному, ці ресурси — до працівника. Його значення і цінність у суспіль­ному виробництві постійно принижується, він розглядається як другорядна складова виробничих відносин.

З набуттям Україною незалежності, зламом адміністративно-командної політичної системи та переходом до ринкових засад в економічних відносинах, трудовому праву повертається його істинна сутність — бути регулятором суспільних відносин у сфері праці, упорядковувати взаємовідносини людей, які працю­ють та заробляють собі на життя. А тому преамбула КЗпП в редакції Закону від 20 березня 1991 р. була сформульована по-іншому. Він визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Проте регулювання трудових відносин, встановлення високого рівня умов праці, всебічна охорона трудових прав працівників були й залишаються ос­новними завданнями трудового законодавства. Ці завдання чітко закріплені у ст. 1 КЗпП. З розвитком ринкових відносин від­бувається незначне зміщення акцентів у сутності трудового права. По-перше, беззаперечним є соціальний характер трудо­вого права. По-друге, функціональна спрямованість трудового права в нових умовах не повинна бути односторонньою — тільки захист інтересів працівників. Тобто, ні в якому разі не повинні ігноруватися права та інтереси роботодавців. По-третє, турбота про найбільш повне закріплення і послідовний розвиток прав людини у сфері праці. Але навіть зміна акцентів не змінює сутності трудового права як регулятора суспільних відносин у сфері праці, що упорядковує взаємовідносини людей, які працю­ють та заробляють собі на життя.

Сутність трудового права визначається його завданнями. Перед тим, як сформулювати завдання трудового права, необ­хідно визначити його мету. Мета цієї самостійної галузі права України включає суспільну і власне юридичну складові. Суспіль­на мета трудового права — консолідація суспільства через об'єд­нання зусиль працівників, роботодавців і державної влади, їх згуртування задля досягнення високого рівня добробуту гро­мадян України. Власне юридична мета трудового права — це впорядкування нормами права суспільних відносин, що виника­ють із приводу застосування здібності людини до праці, а також відносин, безпосередньо пов'язаних з трудовими. Завдання тру­дового права формулюються з урахуванням суспільної і власне юридичної мети цієї галузі. Завдання трудового права повинні відображати реалії соціально-економічного стану країни та сти­мулювати прогресивний розвиток відносин у сфері праці.

Основними суспільними завданнями трудового права є:

• забезпечення особі можливості вільно заробляти на життя через реалізацію своїх здібностей до продуктивної праці;

• забезпечення роботодавцю можливості вільного залучення до праці особи, яка разом із ним забезпечить досягнення ста­тутних цілей і завдань організації та задоволення законних потреб фізичної особи-роботодавця;

• стимулювання прогресивного розвитку економіки України та забезпечення на цій основі високого рівня добробуту громадян;

• забезпечення людині можливості на вільний розвиток своєї особистості в праці, створення умов для виявлення і розвитку її здібностей;

• утвердження ідеї, що чесна і сумлінна праця — це основа добробуту людини, через яку визначається її місце в суспільстві;

• забезпечення рівноваги соціальних сил, усунення можли­вості виникнення соціальних конфліктів;

• забезпечення людині безпечного і комфортного виробни­чого середовища, створення умов для порозуміння між праців­никами, їх консолідації, готовності до взаємодопомоги;

• забезпечення ставлення до людини з боку роботодавця як до найвищої соціальної цінності, повноцінної особистості;

• утвердження ідеї про те, що кожен працівник вартий уваги і турботи роботодавця;

• формування високого рівня правосвідомості роботодавців і працівників;

• забезпечення соціального миру у виробничому середовищі; формування мотивації до взаємної співпраці, самоорганізації, дисципліни;

• забезпечення працівнику свободи залучення до праці та вільного вибору правомірних варіантів поведінки;

• забезпечення роботодавцеві можливості організовувати та управляти виробничим процесом;

• утвердження ідеї, що людина у трудових відносинах — це суб'єкт, а не об'єкт управління.

Основні юридичні завдання трудового права такі:

• утвердження ідеї про необхідність трудового права як за­собу цивілізованого врегулювання відносин у сфері праці;

• гарантування пріоритетності прав і інтересів людини та забезпечення їх реалізації в суспільному житті;

• врегулювання нормами трудового права суспільних відно­син, що становлять предмет цієї галузі;

• встановлення моделей поведінки, які оптимально врахову­ють інтереси усіх суб'єктів відносин, врегульованих нормами трудового права;

• забезпечення такого порядку, коли дії одного суб'єкта від­носин, врегульованих нормами трудового права, відповідають очікуванням іншого;

• забезпечення охорони з боку держави і підтримки праців­ників у взаєминах із роботодавцями;

• гарантування правового захисту працівника від свавілля роботодавця;

• нормативне усунення протиріч між інтересами працівника і роботодавця;

• гарантування роботодавцю можливості правового захисту від ігнорування працівниками його інтересів;

• забезпечення дотримання моделей поведінки, встановле­них нормами трудового права;

• запобігання відхиленню суб'єктів відносин, врегульованих нормами трудового права, від встановленого правопорядку;

• стимулювання суб'єктів трудового права до виконання його вимог;

• запобігання свавіллю щодо людини у трудових відносинах;

• гарантування добросовісності використання можливостей, передбачених нормами трудового права;

• утвердження ідеї, що сила закону здатна подолати проти­дію особи, яка не бажає дотримуватись встановлених правил поведінки;

• забезпечення реальної можливості примусового виконання норм трудового права;

• гарантування можливості відновлення порушених трудових прав або отримання належної компенсації за їх порушення;

• гарантування невідворотності та ефективності покарання порушника норм трудового права.

Враховуючи викладене вище можна визначити поняття тру­дового права таким чином:

Трудове право України — це система встановлених або санк­ціонованих державою правових норм, якими врегульовуються трудові та тісно пов'язані з ними відносини суспільної організа­ції праці.