7.7. Різновиди відпусток і правовий порядок їх надання

У ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлюються наступні різновиди відпусток:

1) щорічні відпустки:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. додаткові відпустки у зв'язку з навчання;

3. творча відпустка;

4. соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічні основні відпустки. Щорічна основна відпустка на­дається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Тривалість щорічної основної відпустки для різних категорій працівників може бути не одна­ковою. Так, працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших під­приємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Керів­ним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчаль­них (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, що затверджується Кабі­нетом Міністрів України. За Додатком до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346, ректору, директору, за­відувачу, директору (завідувачу) філіалу; проректору (заступ­нику директора), діяльність якого безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом; вченому секрета­рю, декану факультету, завідувачу відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що одночасно виконують в цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти, професійно-технічному навчаль­ному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 від­повідної річної норми надається щорічна основна відпустка тривалістю 56 календарних днів. Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 ка­лендарний день.

Щорічні додаткові відпустки. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці. Відповідно до ст. 7 Закону "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих ви­робничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Кон­кретна тривалість відпустки, зазначеної в ч. 1 ст. 7 Закону "Про відпустки", встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Так, наприклад, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 "Про затвер­дження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці", робітники і майстри гірничі, які працюють на підземних роботах в діючих, тих, що будуються або дренажних шахтах з видобування кам'яного та бурого вугілля, бітумінозного сланцю мають право на додаткову що­річну відпустку до 14 календарних днів.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці нада­ється окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним наванта­женням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здо­ров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком ви­робництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Згідно зі Списком виробництв, робіт, профе­сій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологіч­них умовах та умовах підвищено ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, який міститься у додатку № 2 до зазначеної вище поста­нови, начальники підземних дільниць, їх заступники і по­мічники, механіки, що працюють на підземних роботах в діючих, тих, що будуються або дренажних шахтах з видобу­вання кам'яного чи бурого вугілля або бітумінозного сланцю мають право на додаткову щорічну відпустку тривалістю до 24 календарних днів. Крім того, працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова щорічна відпустка трива­лістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Кон­кретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим дого­вором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Згідно зі ст. 35 Закону "Про державну службу" державним службов­цям надається щорічна відпустка тривалістю З0 календарних Днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої від­пустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі поса­дового окладу. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. По­рядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток вста­новлюються Кабінетом Міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. № 250 "Про порядок і Умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток" установлює правило, відповідно до якого державним службов­цям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадо­вим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місце­вого самоврядування надаються одночасно із щорічною від­пусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Порядок надання щорічних основних та додаткових відпусток. Щорічні основна та додаткові відпустки у перший рік роботи можуть надаватись працівникам через 6 місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, установі, організації. Але є й категорії працівників, яким надаються щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві за бажан­ням працівника. До таких, наприклад, належать жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, інваліди, особи віком до 18 років, чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами тощо. У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьова­ного часу, за винятком випадків, передбачених законом випад­ків, коли відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (обчислення цього року провадиться з дня прийняття пра­цівника на роботу). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх пра­цівників. При складанні графіків ураховуються інтереси ви­робництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток У межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити пра­цівника про дату початку відпустки не пізніш як за 2 тижні до встановленого графіком терміну. Закон встановлює й виклю­чення з цього загального правила. Так, особам віком до 18 років, інвалідам, жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї та іншим, щорічні відпустки за їх бажанням надаються в зручний для них час. Тобто ця категорія працівників має право сама визначати період своєї відпустки. Але є й категорії працівників, яким закон гарантує право на отримання відпустки у зручний для них час незалежно від наявності необхідного часу роботи на цьому підприємстві, установі, організації. Так, керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул неза­лежно від часу прийняття їх на роботу.

Однак слід звернути увагу й на те, що Закон "Про від­пустки" містить як ряд важливих гарантій для реалізації праців­никами права на відпустку, так і певні обмеження, що сто­суються і працівників, і роботодавця. Щорічна додаткова від­пустка, передбачена ст. 7 та пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 8 Закону "Про відпустки", надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основ­ною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щоріч­них основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються праців­никові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. А тому важливим прак­тичним питанням є питання про підстави для перенесення щоріч­ної відпустки, а також гарантій для працівників у цих випадках. Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути пере­несена на інший період у разі порушення роботодавцем терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки або несвоєчасної виплати роботодавцем заробітної плати праців­нику за час щорічної відпустки. Крім того, Закон "Про від­пустки" встановлює також ряд підстав коли щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена. Такими випадками є, наприклад, тимчасова непрацездатність працівника, засвідчена у встановленому порядку або збіг часу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою пра­цівника та за погодженням з виборним органом первинної проф­спілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом орга­ном у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумов­лений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної від­пустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили пере­несення відпустки на інший період, настали під час її викорис­тання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону "Про відпустки".

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкід­ливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути по­ділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому невикористана частина відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна під­приємства з додержанням гарантій, передбачених законодав­ством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Додаткові відпустки у зв'язку з навчання. Розділ III Закону "Про відпустки" передбачає ряд додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, які відрізняються підставами надання, тривалістю відпустки та суб'єктами, які мають право їх отримати. Закон передбачає додаткові відпустки у зв'язку з навчанням у серед­ніх навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах, у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти, аспірантурі, у зв'язку з профспілковим навчанням. Так, наприклад, працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — ЗО календарних днів, а для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах не­залежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 40 календарних днів.

Творча відпустка. Відповідно до ст. 16 Закону "Про відпустки" творча відпустка надається працівникам для закінчення дисер­таційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови на­дання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України. Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45. Згідно з цим нормативно-правовим актом творчі відпустки надаються пра­цівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довід­ника тощо (наукової праці). Так, творча відпустка для напи­сання підручника чи наукової праці тривалістю до 3 місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підруч­ника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний Рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.

Соціальні відпустки. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня Усиновлення такої ж тривалості як і відпустка у зв'язку з пологами. У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вка­зана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. За бажанням жінки або осіб, зазначених вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною. Суттєві гарантії для реалізації права працівниками права на відпустки містять ст. 19 Закону "Про відпустки" та ст. 182-1 КЗпП, які передбачають додаткову відпустку працівникам, які мають дітей. Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без ураху­вання святкових і неробочих днів За наявності декількох під­став для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. Зазначена у ч. 1 ст. 182-1 КЗпП відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст. 75, 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному ст. 80 КЗпП. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 18 Зако­ну "Про відпустки" підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та від­пустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відпустки без збереження заробітної плати. Розрізняють відпустки без збереження заробітної плати, які роботодавець зобов'язаний надати працівнику і ті, які він може надати за угодою з працівником. Так, відповідно до ст. 84 КЗпП, у випадках, передбачених ст. 25 Закону "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. Наприклад, така відпустка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває у після­пологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично доглядають за дитиною, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досяг­нення дитиною 6-річного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), — не більш як до досягнення дитиною 16-річного віку. Стаття 25 Закону "Про відпустки" містить перелік підстав обов'язкового надання праців­никам відпустки без збереження заробітної плати, але всі вони є чітким відображенням соціальної спрямованості трудового права та ставлення до людини як до найвищої соціальної цін­ності. Це ж можна сказати й про ст. 26 Закону "Про відпустки" та ст. 84 КЗпП. Згідно з означеними нормами за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумов­лений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

Контрольні питання

1. Визначте поняття робочого часу.

2. Які є нормативи робочого часу?

3. Назвіть основні види робочого часу.

4. Визначте поняття режиму робочого часу.

5. Назвіть основні різновиди режиму робочого часу.

6. Який порядок встановлення режиму робочого часу?

7. Що таке облік робочого часу та які його різновиди?

8. Визначте поняття часу відпочинку.

9. Які різновиди часу відпочинку Ви знаєте?

10. Назвіть основні різновиди перерв протягом робочого дня.

11. Які святкові та неробочі дні передбачає законодавство України?

12. У чому сутність права працівників на відпустки та які гарантії реалізації цього права передбачає законодавство України?

13. Вкажіть основні різновиди відпусток.

14. Розкрийте відмінності між щорічними додатковими та іншими додатковими відпустками.

15. У яких різновидах відпусток найбільше виявляється соціальний характер трудового права України?

Рекомендована література

1. Венедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. — 1999. — № 7. - С. 104-106, 131.

2. Волошук О. Принцип забезпечення права на відпочинок як інституційний принцип трудового права // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 13—16.

3. Гончарова Г., Жернаков В., Прилипко С. Спірні питання застосування ст. 26 Закону "Про відпустки" // Право України. — 2000. - № 8. - С. 85-87.

4. Закон України "Про відпустки": практика його застосу­вання // Праця і зарплата. — 1998. — № 14.

5. Лавриненко О.В. Правовое регулирование рабочего вре­мени и времени отдыха работников органов внутренних дел: Научно-практ. пособ. — Харьков: Знание, 1999. — 36 с.

6. Никифорова А. Рабочее время и капиталистическое производство. (Рабочее время в промышленности капиталистических стран). — М.: Мысль, 1969. — 127 с.

7. Процевский А.И. Рабочее время и рабочий день по советскому трудовому праву. — М.: Госюрздат, 1963. — 182 с.

8. Пруденский Г.А. Проблемы рабочего и внерабочего време­ни. - М.: Наука, 1972. - 335 с.

9. Ярхо А.В. Время отдыха. Справочник.— М.: Профиздат, 1987. - 256 с.

Розділ 8

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НОРМУВАННЯ І ОПЛАТИ ПРАЦІ