7.3. Режим робочого часу і порядок його встановлення

Режим робочого часу — це розподіл нормативів робочого часу в межах певного календарного періоду. Режим робочого часу передбачає: структуру робочого тижня; тривалість щоденної роботи; час початку і закінчення робочого дня; час і тривалість перерви для відпочинку і харчування; кількість змін протягом облікового періоду.

Можна виділити загальний та спеціальні різновиди режиму робочого часу. Відповідно до ст. 52 КЗпП для працівників установлюється такий загальний режим робочого часу: п'яти­денний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'яти­денному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповно­важений ним орган за погодженням з виборним органом первин­ної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.ст. 50 і 51 КЗпП).

Спеціальними різновидами режиму робочого часу є:

• шестиденний робочий тиждень;

• робота змінами;

• з поділом робочого дня на частини;

• ненормований робочий день;

• гнучкий графік роботи.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за ха­рактером виробництва та умовами роботи запровадження п'яти­денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шести­денний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шести­денному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень вста­новлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (проф­спілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передба­чається правилами внутрішнього трудового розпорядку і гра­фіками змінності у відповідності з законодавством. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня (наприклад, такий режим робочого часу встановлюється для водіїв міського громадського транспорту). Перерви протягом робочого дня, їх кількість, тривалість, час початку та закінчення встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку на основі чинного трудового законо­давства.

Правове регулювання ненормованого робочого дня здій­снюється відповідно до постанови Народного комісаріату праці СРСР від 13 лютого 1928 року № 106 "Про працівників з ненормованим робочим днем" та Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7. Згідно з п. 1 Рекомендацій ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівни­ків виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (наванта­женням). Пункт 1 постанови Народного комісаріату праці СРСР від 13 лютого 1928 р. № 106 "Про працівників з ненормованим робочим днем" визначає категорії працівників, до яких цей режим роботи може застосовуватися. Це:

• особи адміністративного, управлінського, технічного і гос­подарського персоналу;

• особи, праця яких не піддається обліку в часі (агенти, консультанти, інструктори та інші);

• особи, які розподіляють свій робочий час на власний розсуд;

• особи, робочий час яких за характером роботи ділиться на частини невизначеної тривалості.

Відповідно до п. 4 зазначеної постанови, в трудових чи колективних договорах, або в Правилах внутрішнього трудового Розпорядку повинні бути перераховані всі основні обов'язки, що складають обсяг роботи осіб, віднесених до ненормованого робочого дня. У випадку виконання робіт, не пов'язаних з обов'язками працівника, передбачених трудовим договором, колективним договором і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються за угодою як виконання особливих завдань.

Ненормований робочий день — це такий режим робочого часу, за якого робота понад встановлену тривалість робочого часу допускається без додаткової оплати. За роботу на умовах ненормованого робочого часу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки" в колективному договорі за списками посад, робіт та професій для цієї категорії працівників пе­редбачається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Винятком з цього правила є виплата доплати за ненор­мований робочий день для водіїв автотранспортних засобів І класу — у розмірі 25% тарифної ставки за відпрацьований час (підпункт 4 п. З постанови Кабінету Міністрів України від З0 серпня 2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери").

Характерна особливість режиму "гнучкого робочого часу" полягає в тому, що працівники отримують можливість впливати на часові межі своєї присутності на робочих місцях. Відповідно до п. 1.3 Рекомендацій по застосуванню режимів гнучкого робо­чого часу на підприємствах, в установах і організаціях галузей народного господарства, затв. постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 30 травня 1985 р. № 162/12-55, режим гнучкого робочого часу — це форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів підприємства допускається (в певних межах) саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання встановленої законом сумарної кількості робочих годин протягом визначеного облі­кового періоду (робочого дня, тижня, місяця тощо). Застосу­вання режимів гнучкого робочого часу повинно сприяти найбільш доцільній організації виробництва і праці, підвищенню його дисципліни і ефективності та забезпечувати найкраще поєднання економічних, соціальних і особистих інтересів пра­цівників з інтересами виробництва. Застосування такого режиму робочого часу врегульовується переважно локальними норма­тивно-правовими актами. Ефективність використання цього режиму роботи та правові основи його використання буде розкрито на прикладі правового регулювання режиму робочого часу науково-педагогічних працівників Академії митної служби України.

Питання режиму робочого часу науково-педагогічних пра­цівників визначені ст. 13 КЗпП та п. 5.5 Положення про ор­ганізацію навчального процесу у вищих навчальних закладах затв. наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161. Абзац 6 ч. 2 ст. 13 КЗпП передбачає, що режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку працівників визначаєть­ся колективним договором. А відповідно до п. 5.5 Положення про організацію навчального процесу графік робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом або графіком контрольних заходів та іншими видами робіт, передбаченими індивідуальним робочим планом викладача. Час виконання робіт, не передбачених роз­кладом або графіком контрольних заходів визначається в порядку, встановленому вищим навчальним закладом, з ураху­ванням особливостей спеціальності та форм навчання. Для реалізації зазначених вище законодавчих положень колективний договір Академії митної служби України обов'язково передба­чає таку локальну норму: "У відповідності до Закону "Про вищу освіту" для науково-педагогічних працівників встановлюється 36-годинний робочий тиждень за регламентом, що затверджу­ється окремо". Таким чином, режим робочого часу науково-педагогічних працівників Академії митної служби України визначається "Регламентом роботи викладачів кафедри", який затверджується ректором два рази на рік перед початком нового навчального семестру. У "Регламенті роботи викладачів кафедри" відображається розподіл робочого часу викладача в поточному навчальному семестрі, який обумовлюється обсягом його на­вчальних, методичних, наукових і організаційних обов'язків за нормативної тривалості робочого часу 36 годин на тиждень. Тому час початку і закінчення робочого часу, перерви для від­починку науково-педагогічних працівників Академії визнача­ються не Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а Регламентом роботи. Такий гнучкий розподіл робочого часу спрямований на забезпечення інтересів основних учасників навчального процесу (курсантів, студентів, слухачів, аспірантів). Зокрема, для курсантів більш прийнятним є проведення консультацій та індивідуальної роботи після закінчення аудиторних занять (після 15 години дня) або в суботу, коли навчальних занять немає. Практично вся позааудиторна робота викладача значною мірою здійснюється тоді, коли переважна більшість працівників закінчують свою роботу. Організація наукової та методичної роботи науково-педагогічних працівників має також свою специфіку, бо передбачає врахування ряду факторів: кіль­кість аудиторних занять та розподіл їх за днями тижня, доступ до оргтехніки на кафедрі, мережі "Інтернет", наукових біблі­отек міста, інших навчальних закладів та Академії. Беручи до уваги такі особливості організації праці та правового регулю­вання нормативів і режиму робочого часу науково-педагогічних працівників Академії, вважається за можливе встановлення в "Регламенті роботи викладачів кафедри" перерв для забезпе­чення можливості здійснення педагогічної діяльності на умовах сумісництва або на умовах погодинної оплати праці в інших навчальних закладах, що має на меті, з одного боку, організа­цію такої діяльності в межах правового поля, визначеного чинним законодавством, та забезпечення дотримання встанов­леного законодавством сумарного нормативу робочого часу за основним місцем роботи в Академії (36 годин на тиждень) — з іншого. Таким чином, "Регламент роботи викладачів кафедри" як правовий засіб дозволяє оптимально узгодити виробничі інтереси роботодавця та індивідуальні інтереси науково-педаго­гічних працівників.

7.4. Облік робочого часу і його види

Облік робочого часу — це виявлення і фіксація виходу працівника на роботу, отримання відомостей про фактично відпрацьований час кожним працівником. Облік робочого часу є необхідною умовою ефективного використання працівниками робочого часу, дотримання роботодавцем і працівниками нормативів робочого часу та організації оплати праці працівників. Обліку у від­повідних облікових документах (табелях, табельних картках тощо) підлягає фактично відпрацьований (фактичний) і втра­чений час (прогули, запізнення, дочасне закінчення роботи тощо). В облікових документах максимально чітко відобража­ються як час виконання працівником роботи (наприклад, від­рядження, простій, надурочні роботи тощо), так і час відпо­чинку (наприклад, відгул або відпустка).

Облік робочого часу може бути поденним і підсумованим.

При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Ця система застосовується за наявності точно встановленого нормального робочого часу, що має однакову щоденну тривалість. При поденному обліку робота понад встановлену норму протягом одного робочого дня не може бути компенсована зниженням тривалості робочого часу в інші дні.

Але, на безперервно діючих підприємствах, в установах, ор­ганізаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для такої категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) під­приємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст.ст. 50, 51 КЗпП). Такі правила щодо підсумованого обліку робочого часу встановлює ст. 61 КЗпП, і застосовуються вони переважно для працівників таких галузей як транспорт, будівництво, комунальна сфера тощо. При підсумованому обліку робота понад встановлену норму протягом одного робочого дня може бути компенсована зниженням тривалості робочого часу в інші дні, але в межах певного облікового періоду (місяць, квартал тощо).

Передбачаючи можливість встановлення за певних умов підсумованого обліку робочого часу, КЗпП не передбачено ні максимальної тривалості робочої зміни, ні меж облікового періоду. Ці питання врегульовуються колективним договором на основі ч. 2 ст. 13 КЗпП. Профспілковий комітет підпри­ємства, установи, організації погоджуючи питання запровад­ження підсумованого обліку робочого часу повинен враховувати наступне: обов'язковою умовою запровадження такого обліку робочого часу є неможливість організувати роботу змінами нормальної тривалості. До таких випадків належать: безперерв­ність виробничого процесу, змінна організація праці (3 або 4 бригадні чи інші графіки змінності), необхідність цілодобового обслуговування (установи і організації охорони здоров'я, зв'язку, залізниця, аварійні та чергові комунальні чи рятувальні служ­би), роз'їзний або сезонний характер роботи. Якщо виробничі і технологічні умови дають можливість встановлювати робочий день нормальної тривалості, підсумований облік робочого часу запроваджувати не можна, оскільки він передбачений законом як виключення з правила.

Працівникам, яким встановлено підсумований облік робо­чого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватись у різні дні тижня відповідно до графіків змінності. При підсумованому обліку робочого часу число днів щотижневого відпочинку в поточному місяці повинна бути не менше числа повних тижнів цього місяця. Ці дні виокремлюються у графіку змінності із загального числа вільних від роботи днів.