7.2. Види робочого часу

Відповідно до нормативів робочого часу його можна класи­фікувати:

• робочий час нормальної тривалості;

• робочий час зі зменшеною тривалістю:

• скорочений робочий час;

• неповний робочий час;

• робочий час зі збільшеною тривалістю:

• надурочні роботи;

• ненормований робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може Перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робо­чого часу встановлюється відповідно до ст. 51 КЗпП для таких категорій працівників:

— Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють про­тягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП для осіб відповід­ного віку;

— згідно з п. 2 ч. 1 ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. Перелік виробництв, цехів, про­фесій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163. Так, наприклад, для робітників всіх професій, які пра­цюють на підземних роботах в діючих, тих, що будуються, і дренажних шахтах видобування кам'яного та бурого вугілля, бітумінозного сланцю, встановлюється тривалість робочого тижня у З0 годин.

Крім того, відповідно до ч. З ст. 51 КЗпП законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, науково-педагогічних праців­ників, лікарів та інших). Так наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 травня 2006 р. № 319 затверджено норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я. Наприклад для лікарів, зайнятих виключно амбула­торним прийомом хворих в амбулаторно-поліклінічних закладах встановлюється 33-годинний робочий тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Стаття 56 КЗпП передбачає такий різновид робочого часу як неповний робочий час. За угодою між працівником і робото­давцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиж­день. Однак, на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Закон вказує на те, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, але оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Принциповою відмінністю скороченого і неповного робо­чого часу є те, що скорочений робочий час є обов'язковою державною гарантією охорони праці (через зниження трива­лості робочого часу) як для роботодавця, так і для працівника, тоді як неповний робочий час є, як правило, результатом до­сягнення угоди між суб'єктами трудового договору.

Надурочні роботи — це роботи понад встановлену трива­лість робочого дня (ст.ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Трудове законодавство вказує, що до надурочних робіт працівники можуть залучатися лише у виняткових випадках, визначених законодавством. Такими наприклад є проведення робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничих аварій та негайного усунення їх наслідків, а також у інших випадках передбачених ст. 62 КЗпП. Стаття 63 КЗпП вказує на категорії працівників, яких забороняється залучати до над­урочних робіт. Такими є: вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176); особи, молодші 18 років (ст. 192); працівники, які навчаються в загальноосвітніх шко­лах і професійно-технічних училищах без відриву від вироб­ництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП). Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороня­ється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатись До надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП). За­лучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекоменда­ціям (ст. 172 КЗпП). Крім того закон встановлює ряд обме­жень щодо проведення надурочних робіт. Відповідно до ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (проф­спілкового представника) підприємства, установи, організації. Крім того, вони не повинні перевищувати для кожного пра­цівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Роботодавець повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.