6.9. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб, які не є сторонами трудового договору

У деяких випадках трудове законодавство України передба­чає можливість ставити питання про розірвання трудового договору суб'єктам, які його не укладали. Так, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу виборного органу первинної профспіл­кової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності". Така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом орга­ном, який за дорученням трудового колективу підписав ко­лективний договір. Суб'єкти, уповноважені на укладення ко­лективного договору з боку трудового колективу визначені у ст. 12 КЗпП. За змістом ст. 43-1 КЗпП керівником належить вважати особу, яка очолює підприємство, установу, організацію або відокремлений підрозділ (філія, представництво, відділен­ня тощо). При цьому йдеться не про будь-який структурний підрозділ (цех, управління, службу, ферму тощо), а саме про відокремлений підрозділ, який утворюється у спеціально пе­редбаченому порядку, наприклад, зазначеному в ст. 95 ЦК.

Однак слід зазначити, що така вимога представницьких ор­ганів трудового колективу не є безумовною для власника або уповноваженого ним органу. Якщо власник або уповноваження ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою. він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиня­ється до винесення судом рішення. Відхилення судом скарги на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на пред­ставництво трудовим колективом органу не є перешкодою для оспорювання працівником в суді законності звільнення його на підставі ст. 45 КЗпП. У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представ­ника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, ви­борний орган первинної профспілкової організації (профспіл­ковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компе­тенції яких належить розірвання трудового договору.

Стаття 199 КЗпП передбачає правило, відповідно до якого батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі і строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Норма цієї статті Кодексу є логічним продовженням норм частин 2 і 3 ст. 188 КЗпП, які передбачають санкціону­вання батьками або особами, що їх замінюють, укладення тру­дових договорів з неповнолітніми.

Згідно з ч. 2 ст. 252-6 КЗпП колектив бригади має право вимагати від роботодавця виведення із складу бригади праців­ників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передба­чених ст. 40 і ст. 41 КЗпП. Роботодавець відповідно до зако­нодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку. Задовольняючи вимоги бригади, власник або уповноважений ним орган може перевести працівника з його згоди на іншу роботу з врахуван­ням спеціальності (кваліфікації), а якщо такої роботи немає — на іншу роботу. За відсутності роботи чи відмові від запропо­нованої роботи трудовий договір може бути розірваний з підстав, означених у статтях 40 і 41 КЗпП (п. З0 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів"). Таким чином, незважаючи на те, що звільнення здійснюється за підставами де ініціатором виступає роботодавець, фактично вимога про розірвання трудового договору виходить від колективу бригади.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, за­суджених до таких покарань, затв. наказом Державного депар­таменту України з питань виконання покарань Міністерством внутрішніх справ України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560, передбачає ряд обов'язків роботодавця щодо виконання кримі­нального покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Відповідно до п. 5.1 Інструкції власник підприємства за місцем роботи засудженої особи зобов'язаний (ст. 31 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК): не пізніше 3 днів після одержання копії вироку суду або повідомлення кримінально-виконавчої інспекції звіль­нити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена; унести до трудової книжки засудженої особи запис про те, на який строк і які посади вона позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена займатися; не­гайно повідомити інспекцію про виконання вимог вироку та направити до інспекції копію відповідного наказу або витяг з нього; на вимогу інспекції надавати їй документи, пов'язані з виконанням покарання.