4.2. Трудові правовідносини: поняття, ознаки, підстави виникнення, структура

Центральною ланкою в системі правовідносин, що виража­ють суспільну організацію праці, є трудові правовідносини. Вони характеризуються рядом принципових ознак. По-перше, йдеться про свободу взаємних стосунків між: суб'єктами цих відносин та економіко-організаційною залежністю працівника від роботодавця. Свобода включає добровільність праці: свободу вступити у трудові правовідносини і припинити їх. Частина З ст. 43 Конституції забороняє використання примусової праці. Але організація процесу спільної праці включає обов'язковий елемент — управління працівниками, а в процесі управління наявний обов'язковий елемент "влада-підпорядкування". Ос­новою змісту трудових правовідносин є обов'язок працівника виконувати обумовлену трудовим договором роботу, з підля­ганням внутрішньому трудовому розпорядкові. Це випливає зі змісту норми ч. 1 ст. 21 КЗпП. Тобто, трудові правовідносини опосередковують цивілізоване, організоване та врегульоване за­робляння людиною собі на життя працею, яку вона вільно обрала або на яку вільно погодилася. Трудові правовідносини охоплюють у нерозривній єдності цілий комплекс взаємних прав і обов'язків працівника і роботодавця. Ці суспільні зв'язки є не тільки складними за складом прав і обов'язків сторін, але й тривалими, в яких права і обов'язки не можуть бути реалізо­вані одноразовими діями, а потребують систематичного або періодичного вчинення тих чи інших дій направлених на їх реалізацію. При цьому постійною є кореляція ряду відповідних дій сторін цих відносин. Так, виконання працівником норма­тиву робочого часу, обсягів роботи відповідно до необхідної кількості та якості корелюється з рівнем винагороди за працю та заохоченням за сумлінну роботу.

Трудові правовідносини виявляються через єдність трьох необхідних аспектів цих суспільних зв'язків: організаційно-трудового; матеріального; особистісного.

Організаційно-трудовий аспект характеризується особливістю структурного типу трудових правовідносин і виражається в тому, що взаємовідносини тут будуються на принципах включення працівника в трудовий колектив підприємства, установи, орга­нізації та підпорядкування його внутрішньому трудовому роз­порядку. Згідно зч. 1 ст. 21 КЗпП працівник зобов'язується виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, з підпо­рядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. Крім того, ст. 139 КЗпП закріплює як основний обов'язок працівника своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця (ор­ганізатора виробничого процесу).

Матеріальний аспект трудових правовідносин характеризу­ється тим, що винагорода за працю у формі заробітної плати є обов'язковою складовою цих відносин, тобто працівник виконує роботу належної кількості та якості, а роботодавець оплачує її відповідно до трудового внеску працівника. Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частина 1 ст. 1 Закону "Про оплату праці" визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Особистісний аспект трудових правовідносин виражається, по-перше, в особистому виконанні дорученої роботи, а по-друге, в наявності в складі трудових правовідносин, крім прав мате­ріального характеру, особистих прав на соціальні блага, які невід'ємні від самої особи працівника та мають нематеріаль­ний характер (право на трудову честь, гідність та добре ім'я працівника). Так, згідно зі ст. З0 КЗпП працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права пере­доручати її виконання іншій особі за винятком випадків, передбачених законодавством. А відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем, моральної шкоди заподіяної працівнику проводиться у разі, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, трудові правовідносини — це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані нормами трудового права, а їх учасники виступають у ролі носіїв об'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Усталеною в юридичній науці є думка про те, що підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. Перехід правових можливостей, що містяться в нормах трудового права до правової дійсності, тобто, суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що складають зміст правовідносин у трудовому праві, відбувається через юридичні факти. Ефек­тивне впорядкування суспільних відносин можливе тільки за умови правильного визначення системи життєвих обставин, що вказують на необхідність дії відповідних норм права.

Трудові правовідносини, за загальним правилом, виникають на підставі узгоджених двосторонніх вольових актів, відпо­відно до яких працівник виявляє бажання здійснювати свою трудову діяльність у певного роботодавця, а роботодавець, який може надати роботу, бажає залучити цього працівника до особо­вого складу працюючих. Таким актом, як правило, є трудовий договір. У деяких випадках підставою виникнення трудових правовідносин є юридичний склад. Юридичний склад — це комплекс життєвих обставин, визначених законом, які тільки в сукупності та логічній послідовності викликають до життя певні юридичні наслідки. Однак обов'язковою складовою кож­ного юридичного складу, який є підставою виникнення тру­дових правовідносин, є волевиявлення самого трудящого на виконання певної трудової функції у певного роботодавця. Так, наприклад, виникнення трудових правовідносин у науково-педагогічних працівників обумовлюється актом виборів на від­повідну посаду тієї особи, яка попередньо висловила згоду на участь у конкурсі. Тобто, якщо посада заміщується за конкур­сом, то укладанню трудового договору передує акт обрання особи, яка бажає взяти участь у конкурсі, і акт затвердження результатів конкурсу відповідним органом управління. Таким чином, належне з'ясування юридичних фактів, що входять до юридичного складу, запорука законності виникнення трудових правовідносин.

У правовій науці зазвичай вважають, що структуру право­відносин утворюють суб'єкти цих правовідносин, їх зміст з розподілом на матеріальний зміст (поведінка суб'єктів) і юри­дичний зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки) і об'єкти правовідносин.

Суб'єкти правовідносин — це особи, які є або можуть бути їх учасниками. Особа, щоб стати учасником правовідносин, по­винна мати набір певних якостей, за наявності яких її поведінка у конкретних відносинах стає небайдужа праву. Суб'єктів тру­дових правовідносин визначає ч. 1 ст. 21 КЗпП — це працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноваже­ний ним органом чи фізична особа, яка наймає на роботу.

Об'єкт правовідносин не можна ототожнювати з об'єктом правового регулювання, бо об'єкт правовідносин — це явища (предмети) навколишнього світу, на які направлені суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Для характеристики об'єкта трудових правовідносин концепція "об'єкт — матеріальне чи нематеріаль­не благо, яке здатне задовольнити інтерес уповноваженого", цілком прийнятна. На наш погляд, об'єктом трудових право­відносин виступає діяльність людини, яка виявляється у продук­тивній і творчій праці, що трансформується у блага матеріального (грошова винагорода) і нематеріального характеру (отримання соціального статусу).

Зміст трудових правовідносин — це своєрідний синтез фак­тичного, тобто, здатність суб'єктів до вольових актів, до діяль­ності, та юридичного, тобто норм права. У результаті зміст будь-яких правовідносин набуває подвійного характеру. Розріз­няють юридичний і фактичний зміст. Фактичний зміст право­відносин — це самі дії, в яких реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Фактичний зміст включає тільки один з можливих варіантів реалізації суб'єктивного права або юри­дичного обов'язку. Основними елементами правовідносин, їх юридичним змістом у правовій науці визнають суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів. Юридичний зміст трудо­вих правовідносин — це можливість певних дій уповноваженої і необхідність певних дій зобов'язаної особи. Трудові право­відносини є складними, які утворюються цілою системою різнопланових суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Суб'єктивні трудові права працівника, відображаючи най­важливіші моменти трудових правовідносин, можуть бути роз­поділені на три групи:

• Права пов'язані з виконанням обумовленої трудової функ­ції. Так, наприклад, згідно п. 3. ч. 1 ст. 29 КЗпП до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зо­бов'язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

• Права пов'язані з забезпеченням нормальних умов праці. Відповідно до ч. 1 ст. 153 КЗпП на всіх підприємствах, уста­новах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

• Права пов'язані з належною моральною та матеріальною оцінкою роботи працівника. Згідно зі ст. 145 КЗпП праців­никам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов тощо). Таким працівникам надається також перевага при про­суванні по роботі.

Більшість суб'єктивних трудових прав складаються із ряду конкретних юридичних можливостей. Наприклад, зміст права на відпочинок становить право працювати не більше перед­баченої законом тривалості робочого дня і робочого тижня, користуватися часом щоденного відпочинку, можливість мати щорічну відпустку тощо.

До найважливіших суб'єктивних трудових обов'язків пра­цівника належать: працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, підвищувати продуктивність праці, рівень своєї професійної кваліфікації, виконувати роботу на високому якісному рівні, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів про охорону праці, дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Конкретизація трудових обов'язків працівників здійснюється в правилах внутрішнього трудового розпорядку, в посадових і робочих інструкціях, прави­лах і положеннях про виконання тих чи інших робіт.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки роботодавця, як правило, знаходять своє відображення в нормах законодавства, статуті чи положенні організації, локальних нормативних і ор­ганізаційно-розпорядчих актах. Перерахувати ці права і обов'язки важко, але їх можна згрупувати в певні комплекси.

• Перша група являє собою комплекс прав і обов'язків, пов'язаних з формуванням кадрів трудового колективу та ор­ганізацією їх праці. Так, ч. 1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в ор­ганізації виробництва і праці надає роботодавцеві право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфіка­цією і продуктивністю праці. Тобто, роботодавець має право залишити на роботі кращих, звільнивши з організаційних чи економічних мотивів недобросовісних чи некваліфікованих пра­цівників.

• До другої групи належать права і обов'язки, пов'язані з оплатою праці працівників, гарантій і компенсацій, а також соціально-культурного та житлово-побутового обслуговуван­ня. Згідно з ч. 5 ст. 96 КЗпП кваліфікаційні розряди підви­щуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудо­вих обов'язків.

• Третя група характеризується правами і обов’язками, направ­леними на забезпечення трудової дисципліни та сприяння всебічному розвиткові особистості працівника. Так, наприклад, ст 141 КЗпП України зобов'язує роботодавця забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.