1.Діон Хрисостом.

Діон Хрисостом («Златоуст» - бл. 40-120 рр.. Н. Е..) Був родом з Малої Азії, але молоді і зрілі роки провів у Римі. При отличавшемся підозрілістю імператорі Доміціана (81-96 рр.). Оратор був звинувачений в Насильник і пішов у вигнання. Довгий час він провів у мандрах, добуваючи собі засоби до існування фізичною працею. Коли Доміціан став жертвою змови, Діон знову став поважаємо, багатий і знаменитий, по як і раніше продовжував свої подорожі по всій величезній Римській імперії, ніколи довго не зупиняючись в одному місці.

Діон належав до типу ораторів, які поєднували в собі талант художника з ерудицією мислителя, філософа, знавця наук. Поглиблено займаючись вільними мистецтвами, особливо літературою, він з презирством ставився до пихатої балачках вуличних ораторів, готових говорити про що завгодно і прославляти кого завгодно («Прокляті софісти» - так іменує їх Діон в одній з промов). За філософськими поглядами він був еклектикою, тяжіючи до стоїків і киникам. Деякі з його промов навіть нагадують кинической діатриба, дійовою особою в них виступає знаменитий своїми ексцентричними витівками філософ Діоген. Тут у наявності схожість з Платоном, в діалогах якого постійним персонажем є його вчитель Сократ. Герой промов Діона піддає нищівній критиці підвалини громадської, політичної та культурного життя, показує суєтність і марність людських прагнень, демонструючи досконале невігластво людей відносно того, що є зло, і що-благо. Багато з промов Діона присвячені літературі та мистецтву - серед них «Олімпійська мова», що прославляє скульптора, який створив знамениту статую Зевса, і парадоксальна «Троянська мова», в жарт як би вивертається навиворіт міф про Троянську війну, оспівану Гомером, улюбленим письменником Діона.

У промовах Діона чимало й автобіографічного матеріалу. Він охоче і багато говорить про себе, намагаючись при цьому підкреслити, як прихильні були до нього імператори Риму. Стає зрозумілим, чому Діон у своїх творах приділив так багато уваги теорії освіченої монархії як форми правління, яку він розвиває в чотирьох промовах «Про царської влади».

Що стосується стилю Діона, то вже античні критики особливо хвалили його за те, що він очистив літературну мову від вульгаризмів, прокладаючи шлях чистому аттицизму, у чому йому слідував Елій Арістід.

2.Елій Арістід.

Елій Арістід (бл. 117-189 рр..) Теж був родом з Малої Азії і теж мандрував, бував у Єгипті, виступав з промовами на Истмийских іграх і в самому Римі. З його літературної спадщини збереглося 55 промов. Деякі наближаються за типом до послань (така мова, в якій він просить імператора допомогти місту Смирні після землетрусу). Інші мови являють собою вправи на історичні теми, наприклад про те, що можна було б сказати в Народних зборах у такий-то критичний момент афінської історії V-IV століть до н. е.. Деякі з них написані на теми промов Ісократа і Демосфена. До числа промов, пов'язаних з сучасністю, слід віднести «Похвалу Риму» (близько 160 р.): у ній величається до небес римське державний устрій, що сполучає в собі переваги демократії, аристократії і монархії. Нарешті, серед збережених промов ми знаходимо і «Священні мови», тобто мови, звернені до богів-Зевсу, Посейдону, Афіні, Діонісу, Асклепію і іншим. У них даються алегоричні тлумачення древніх міфів разом з відлунням нових релігійних віянь, пов'язаних з проникненням в Елладу чужоземних культів. На утримання деяких промов наклала відбиток хвороба, якою страждав оратор, - вона зробила його постійним відвідувачем храмів Асклепія, бога лікування. На честь цього бога оратор навіть склав вірші: в Пергамском Асклепіейоне знайдений уламок мармурової плити з текстом гімну, автором якого виявився Елій Арістід.

Речі Арістіда не були імпровізаціями, він готувався до них довго і ретельно. Йому вдавалося з великою точністю відтворювати манеру мови аттичних ораторів IV століття до н. е.., однак у деяких своїх творах він використовує і прийоми азіаністов.

Елій Арістід був високої думки про своє літературній творчості та іскріння вважав, що поєднав у собі Платона і Демосфена. Але час виявилося більш суворим суддею, і нам зараз ясно, що він був лише тінню найбільшого оратора давнини.

В останній період своєї історії еллінське красномовство поступово старів і вироджувалася. Захід сонця його, що відбувався в повній драматичних подій боротьбі античної ідеології та релігії з наступаючим християнством, був тим не менш величним і славним і в багатьох відносинах повчальним. Він нерозривно пов'язаний з історичними подіями IV століття н. е.. Так, однією з найчудовіших фігур пізньої грецької риторики був не хто інший, як імператор-філософ Юліан (322-363 рр..), За свою боротьбу проти християнства отримав прізвисько Відступника. Він автор талановитих полемічних і сатиричних творів, серед яких є й мови (наприклад, прозові гімни «До Матері богів», «До царя Сонця»).

3.Лібаній.

Сучасником і почасти взірцем для Юліана був відомий ритор і граматик IV століття Либаний (314-393 рр..), Який залишив нам докладну мова-автобіографію «Життя, або про свою долю», особливо яскраво запечатлевшую спогади дитинства і юності. Либаний був родом з Антіохії, столиці Сирії, і вчився спершу на батьківщині, потім в Афінах. В автобіографії він жваво малює сцену, як його зустріла в Афінах натовп софістів, з яких кожен буквально тягнув його до себе, тільки через рік йому вдалося потрапити до того ритору, у якого він хотів вчитися. Володіючи добре поставленим голосом і чудовою пам'яттю, Либаний незабаром досяг вершин майстерності і став самим шановним і знаменитим ритором в рідній Антіохії. Юліан користувався записами його промов і лекцій, але особисто вони познайомилися лише в 362 році, коли Юліан прибув в Антіохію, вже будучи імператором. Число учнів в школі Лібанов доходило до вісімдесяти чоловік. Тут читали Гомера і майстрів аттичної прози, і учні повинні були становити викладу прочитаного.

Либаний дотримувався традиційної язичницької релігії, його улюбленцем і героєм був Юліан, якому Либаний присвятив кілька промов за його життя і зворушливий панегірик після його смерті. Однак оратор вмів підтримувати добрі відносини і з християнськими владою: промови, звернені до християнського імператора Феодосію у зв'язку з тим, що в Антіохії відбулося повстання, яке могло викликати на місто суворі кари, показують, що Либаний міг розраховувати на увагу імператора, незважаючи на свою прихильність до язичництва.

Либаний залишив велику кількість творів, що набули широкого поширення ще за життя автора. Він сам багато робив для цього, утримуючи цілий штат переписувачів. Зберігся спадщину можна розбити на кілька груп, з яких найбільш цікаві декламації, риторичні вправи (прогімнасми), мови та письма (понад 1500). Прогімнасми дають нам уявлення про методи навчання майбутніх риторів. Вони являють собою початкові вправи у красномовстві, за допомогою яких учні набували навички відшукувати елементи, оживляючі мова, вчилися компонувати окремі частини. Серед цих вправ особливе місце займає байка (типу езопівської), діегема (оповідання на історичну тему), хрія (розвиток морального принципу яких-небудь відомою людиною), сентенція (розвиток філософського положення), спростування (або, навпаки, захист) правдивості розповіді про богів чи героїв, похвала (або, навпаки, осуд) якої-небудь людини або предмета, порівняння (двох людей або речей), екфраза (опис пам'ятника образотворчого мистецтва чи визначного місцевості).

Найбільш цілісне враження в спадщині Лібанов виробляють декламації - своєрідні риторичні «прописи», зразки, які заучувалися учнями напам'ять. Такий декламацією є мова Менелая, з'явився в якості посла в Трою і вимагає видачі Олени, або ж мова Одіссея на ту ж тему. Іншим типом декламації є так звані етології (малюють характери людей у ​​великій промові, яку ці люди вимовляють). Зразком може служити 26-я декламація Лібанов-«Похмурий чоловік, який одружився на балакучої жінці, подає до суду на самого себе і просить смерті». Виступаючий з промовою розповідає суддям, як доля вирішила вкинути його в біду, одруживши на балакучої жінки. Потік слів і розпитувань, що викидає його дружиною, довів чоловіка до несамовитості, і він вирішив просити смерті в суддів. Одна думка бентежить його при цьому: «Боюся я, як би мені, втік від дружини тут, не зустрітися з нею трохи пізніше, в підземному царстві, як би мені там знову не довелося слухати її базікання ... Якщо вмираючому можна сказати слово, дайте моїй дружині дожити до глибокої старості, щоб я можливо довше міг куштувати спокій ».

З сімдесяти дійшли до нас промов Лібанов цікаві промови, присвячені Юліану, особливо написаний з великим почуттям «Епітафій»; смерть Юліана так подіяла на ритора, що він два роки утримувався від публічних виступів. Мова «До імператора Феодосію про храми» - Своєрідне відкритий лист, що містить прохання захистити храми олімпійських богів від розорення, яке чинять в них християнські ченці. З душевним болем говорить оратор про знищення прекрасних творів мистецтва, які доставляють високу естетичну насолоду багатьом поколінням людей.

Либаний співчутливо ставився до стоїцизму, це особливо помітно в його промові «Про рабство», основна ідея якої полягає в тому, що, по суті, кожна людина-раб. «Два слова-« раб »і« вільний »-звучать по всій землі, і в будинках, і на майданах, і на полях, н на луках, і в горах, а тепер вже і на кораблях і на човнах. Одне з них-«вільний»-нібито пов'язано з поняттям щастя, а інше - «раб» - з його протилежністю ... »На думку Лібанов, одне з цих слів - а саме« вільний »- слід скасувати, тому що всі люди , в тій чи іншій мірі, раби - своїх пристрастей, хвороб, умов життя і перш за все невблаганною долі, Мойри.

Либаний-одна з найхарактерніших фігур пізньої софістики. Як художник слова - він передусім стиліст, який культивує витончене майстерність у дусі класичного аттицизма (кумиром його був великий Демосфен), переконаний у тому, що тільки це майстерність здатне облагородити людини, виховати його смак. Світ Лібанов - це світ грецьких ідей та образів, населений великими мислителями, ораторами, письменниками н поетами древньої Еллади, світ еллінських богів і присвячених їм прекрасних храмів, що зберігають втілені в мармурі і дорогоцінному металі образи олімпійців ... Християнство залишалося для нього похмурої силою, згубно діє на все прекрасне, що було створено еллінської культурою.