ПРОБЛЕМИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

1. Основні підходи до визначення поняття парламентаризму

П. є предметом дослідження низки наук: юридичних (конституційне право, загальна теорія), політичних, соціологічних, соціально-філософських, культурологічних наук.

(І.В.Котелевська, 1997): про два аспекти поняття П.: Поняття П = відображає, з одно боку, місце парламенту в мех-змі поділу влади і в цьому значенні наближене до політичного режиму, а з іншого – принципи устрою парламенту.

П.= багатоаспектне. основні підходи:

За сферою застосування: «вузький» (стосується орг-ції і функціонування парламенту) і «широкий»

У вузькому розумінні: орг-ція і функціонування органу законодавчої влади, що х-ться верховенством парламенту, наявністю в нього виключних прерогатив і повноважень У широкому розумінні: Ю.С.Шемшученко (1997): П = система орг.-ції держ. влади з особливою («активною», 1998) роллю парламенту.

П = система орг-ції держ. влади з вагомою і значною роллю парламенту, передбаченими К-цією можливостями його активного впливу на сусп.. життя завдяки наявності демокр. ф-цій, процедур і механізмів взаємодії з іншими органами держ. влади» (Журавський В.С., 2001; В.Олуйко, 2004).

(проф.. Шляхтун П,П., 2003): П. = «форма взаємодії громадянського суспільства і держави, що грунт-ться на визнанні провідної ролі парламенту у системі орг.-ції держ. влади». (Йдеться про роль парламенту в політ с-мі сусп-ва) (Петров Ю.А., Захаров А.А., 2001, В.Натуєв, 2008)

За особливостями характеристики форми держави:

а) статичний (юридико-організаційний): (П. як спосіб організації держ. влади) - йдеться про П. як конст-правову х-ку парламентарних форм правління

б) динамічний (структурно-функціональний) (П. як режим здійснення держ. влади)

(М.А.Могунова, 2001): П. – це «різновид держ. режиму, за якого забезпечено не лише юридичне, але й фактичне верховенство вищої представницької установи, підпорядкованість і підконтрольність йому уряду. П. не форма, а метод здійснення держ. влади, особливий режим, який визначається реальними взаємовідносинами, що складаються між з-нодавчою і виконавчою владами в кожній конкретній державі, в якому провідну роль відіграє парламент».

Розуміння парламентаризму як методу здійснення держ. влади означає, що його «не слід пов’язувати з якимись конкретними формами держави і передусім формами правління. Явище парламентаризму в тій чи іншій формі притаманне кожній сучасній демократичній країні» (О.З.Панкевич).

Спроби поєднати обидва аспекти: (Журавльова Г.С., 1999):

Поняття парламентаризму позначає політико-правовий режим організації і діяльності державного механізму, за умов якого наявна особлива і реальна роль у здійсненні владарювання самого парламенту. З іншого боку, парламентаризм можна розглядати як сукупність структурно-організаційних і функціональних характеристик, що супроводжують формування парламенту і здійснення ним державного владарювання.

(проф. Шаповал В., 2000) Під парламентаризмом слід розуміти таку систему взаємодії держави і суспільства, для якої історично характерним є визнання провідної, а в наш час – особливої і суттєвої ролі вищого і постійно діючого представницького органу в здійсненні державно-владних функцій».

За філософсько-методологічними засадами осмислення явища П.:

а) ідеалістичний ціннісно-ідеологічний (П. як політичний ідеал, ідеальний тип, теоретична модель)

(Звірьковська В.А,, 2002): «парламентаризм – це політико-правовий інститут, що формується у процесі становлення й розвитку демократичних засад функціонування влади, характерними ознаками яких є: представництво суспільних і корпоративних інтересів, поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, дієвість механізму стримувань і противаг. Умовою становлення, функціонування й розвитку парламентаризму є політично структуроване суспільство, суб’єктами якого виступають політичні партії, принцип верховенства права, наявність інститутів громадянського суспільства, здатних контролювати владу як шляхом демократичних виборів, так і легітимних засобів тиску на владу та контролю за її діяльністю».

(Ю.В,ЛОмжець, 2011): «П. = динамічно-діалектична модель, яка діє на основі теорії рівноваги як центр зіткнення інтересів та думок, результатом чого є формування правильної державної волі».

(ЛОмжець, 2011): «парламентаризм є шкалою соціальних цінностей, де панує закон, де затвердилися принципи верховенства права та існує розподіл влади, де громадянське суспільство характеризується демократизмом і високою політико-правовою культурою».

б) позитивістський – Соціолого-політологічний (П. як суспільно-політична реальність, реальний спосіб функціонування держ. влади)

За онтологічним статусом П,:

Конституційно-доктринальний (ідейно-правовий, «природно-правовий»);

(О.Н. Булаков, 2003): Парламентаризм это - идейно-теоретическая концепция, служащая научным обоснованием необходимости парламента как института и его общественных функций.

Конституційно-нормативний (нормативістсько-правовий): П. як закріплений в нормах конституційного права система, спосіб організації держ. влади)

Конституційно-практичний (Соціолого-правовий): П. як спосіб реального функціонування держ. влади)

Спроби поєднати…:

Конституційно-правові норми і практику:

(А.З.Георгіца, 1999): Парламентаризм – це визначена в конституції та інших законах і відповідним чином трансформована у практичну площину організація влади у державі і суспільстві, в якій парламент, побудований на демократичних засадах, володіє юридичним статусом і реальними повноваженнями представницького, законодавчого, контрольного і установчого характеру, в бюджетно-фінансовій і зовнішньополітичній сферах і своєю активною діяльністю виступає гарантом захисту інтересів як більшості, так і меншості громадян країни.

(Звірьковська В.А, 2002): Парламентаризм як процес інституціоналізації, тобто легітимації владних відносин, які здійснюються за принципом поділу влади.