2. Характеристика методів аналізу взаємозв‘язку

„витрати – обсяг – прибуток”

Зв'язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком можна відобра-зити двома шляхами: за допомогою формул (математичний підхід) або у вигля-ді графіків (графічний підхід).

Розглянемо основні параметри математичного підходу. У найпростішо-му вигляді залежність прибутку від величини витрат і обсягу діяльності форму-ється наступним чином:

Операційний прибуток = Загальні доходи – Загальні витрати (1)

Зміст цієї формули відповідає побудові звіту про фінансові результати, оскільки останній призначений для розкриття інформації про доходи та витрати діяльності підприємства за звітний період. Тому результат, одержаний за допо-могою формули „1”, а також усіх її подальших перетворень, буде ідентичним даним зазначеної форми звітності.

Загальні доходи складаються виключно з виручки від реалізації продук-ції. Загальні витрати охоплюють усі види операційних витрат, які поділені на постійні й змінні. Якщо врахувати рівень діяльності – обсяг продажу і поведін-ку витрат, то рівняння „1” прийме наступний вигляд:

Операційний прибуток = Ціна продажу × Кількість продажу – Змінні витрати на одиницю × Кількість продажу – Постійні витрати (2)

Подальша трансформація дозволить одержати наступне рівняння:

Операційний прибуток = Кількість продажу × (Ціна продажу – Змінні витрати на одиницю) – Постійні витрати (3)

На підставі рівняння „3” можна виділити чотири основні способи збіль-шення прибутку підприємства:

• підвищення ціни продажу одиниці продукції;

• збільшення кількості реалізованих одиниць продукції;

• зниження змінних витрат на одиницю продукції;

• зменшення постійних витрат.

Розглянемо застосування аналізу „витрати – обсяг діяльності – прибу-ток” у процесі управління поточною діяльністю підприємства, використовуючи вищенаведені формули. Ключовими елементами цього аналізу є:

1. маржинальний дохід;

2. точка беззбитковості;

3. запас міцності;

4. операційний важіль.

1. Маржинальний дохід є різницею між доходом від реалізації та змін-ними витратами підприємства. Враховуючи залежність між компонентами фор-мули „2”, маржинальний дохід також можна розглядати як джерело покриття постійних витрат і формування прибутку. Для позначення цього показника в економічній літературі часто застосовують й інші терміни: внесок одиниці про-дукції, маржинальний прибуток, контрибуція, граничний або додатковий дохід, змінний прибуток тощо, які дозволяють глибше розкрити його сутність.

Чим більшим є обсяг реалізації, тим вищий маржинальний дохід отри-має підприємство і тим більша його величина ввійде до прибутку після покрит-тя постійних витрат. Відповідно маржинальний дохід є об'єктом пильної уваги з боку керівництва господарюючого суб'єкта.

Розрізняють два види маржинального доходу: загальний та на одиницю продукції. Загальний маржинальний дохід можна розрахувати як різницю між виручкою і змінними витратами або шляхом додавання прибутку й постійних витрат. Маржинальний дохід, який припадає на одиницю продукції, визначаєть-ся наступним чином:

Маржинальний дохід на одиницю = Ціна продажу – Змінні

витрати на одиницю (4)

Визначення маржинального доходу переважно супроводжується розра-хунком коефіцієнта маржинального доходу. Коефіцієнт маржинального доходу (або в інших варіантах ціновий коефіцієнт, норма маржинального доходу, кое-фіцієнт покриття) відображає питому вагу маржинального доходу у величині виручки від реалізації продукції або в ціні товару:

Коефіцієнт маржинального доходу = (5)

= Загальний маржинальний дохід / Виручка від реалізації;

= Маржинальний дохід на одиницю / Ціна продажу.

Вказаний показник дозволяє визначити, яку величину маржинального доходу забезпечує кожна гривня доходу від реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Коефіцієнт маржинального доходу показує, як зміна виручки вплине на прибуток за умови, що величина постійних витрат залишиться без змін. Слід наголосити, що цей показник не залежить від обсягу випуску або продажу продукції. Тому він повніше, ніж рентабельність характе-ризує ефективність виробництва того чи іншого виду продукції в найближчій перспективі. Чим вищим є коефіцієнт маржинального доходу у продукції, тим більший прибуток вона може принести і тим меншу кількість її слід продавати для отримання певного запланованого прибутку.

Практичне використання маржинального доходу та коефіцієнта маржи-нального доходу розглянемо за допомогою наступних прикладів.

1) Підприємство виготовляє один вид продукції. Змінні витрати на оди-ницю продукції складають 15 грн. Загальні постійні витрати дорівнюють 18 тис.грн. Ціна продажу одиниці продукції – 25 грн. Підприємство прагне заро-бити прибуток у розмірі 15 тис.грн. Який обсяг продажу забезпечить отримання планового обсягу прибутку?

Для відповіді на поставлене запитання можна скористатися формулою „3”. Іншим шляхом вирішення завдання є застосування спрощених рівнянь, одержаних на базі формули „3”. Обсяг реалізації для отримання запланованої величини операційного прибутку в натуральних одиницях визначається так:

Обсяг реалізації в натуральних одиницях = (Постійні витрати + Запланований прибуток) / Маржинальний дохід на одиницю (6)

Обсяг реалізації для отримання запланованої величини операційного при-бутку в грошових одиницях розраховується у такий спосіб:

Обсяг реалізації в гривнях = (Постійні витрати + Запланований прибуток) / Коефіцієнт маржинального доходу (7)

Отже, щоб заробити прибуток у розмірі 15 тис.грн., підприємству необ-хідно реалізувати:

• в натуральному вимірі – 3300 одиниць: (18 000 + 15 000) / (25 – 15);

• в грошовому вимірі – на 82 500 грн.: (18 000 + 15 000) / 0,4.

2) Підприємство, дані про ціни та витрати якого наведені в прикладі 1, розглядає можливість збільшення поточного обсягу реалізації продукції до 4 тис.од. Чому дорівнюватиме величина прибутку?

Для визначення фінансового результату при запланованому обсязі діяль-ності можна застосувати формулу „3” або здійснити розрахунки на підставі формули „7”:

Операційний прибуток = Запланований обсяг реалізації в гривнях ×

× Коефіцієнт маржинального доходу – Постійні витрати (8)

Прибуток при досягненні рівня продажу у розмірі 4 тис.од. дорівнюва-тиме 22 тис.грн.: (4 000 × 25) × 0,4 – 18 000.

3) Підприємство, яке розглядалося в попередніх прикладах, змушене скоротити поточний обсяг діяльності на 500 од. Яке зменшення прибутку слід очікувати?

Для вирішення завдання скористаємося залежністю, що базується на визначенні коефіцієнта маржинального доходу:

Зміна у величині прибутку = Запланована зміна в обсягах реалізації

в гривнях × Коефіцієнт маржинального доходу (9)

Отже, перехід до нижчого рівня діяльності зменшить величину прибут-ку підприємства на 5 тис.грн.: 500 × 25 × 0,4.

2. Точка беззбитковості. В економічній літературі паралельно з термі-ном „точка беззбитковості” застосовують інші назви цього показника, зокрема: критична точка, критичний обсяг діяльності, „мертва” точка, поріг рентабель-ності, точка рівноваги, точка нульового прибутку. Точка беззбитковості – це обсяг діяльності, за якого виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) дорів-нює сукупним витратам підприємства, тобто це обсяг продажу, за якого підпри-ємство не має ні прибутку, ні збитку. Для визначення точки беззбитковості традиційно застосовують три підходи: два математичні – метод рівняння і ме-тод маржинального доходу, а також графічний метод.

2.1. Метод рівняння базується на загальному підході розрахунку фінан-сового результату (формула „3”), за умови, що прибуток дорівнює нулю:

Точка беззбитковості = Змінні витрати на одиницю × Кількість продажу + Постійні витрати (10)

Метод рівняння зручно використовувати для аналізу впливу структур-них змін в асортименті продукції.

2.2. Метод маржинального доходу є похідним від методу рівняння. Роз-рахунок точки беззбитковості здійснюється за допомогою формул, які є інтер-претацією формули „3” із застосуванням маржинального доходу та коефіцієнта маржинального доходу. При цьому критичний обсяг діяльності найчастіше визначається у натуральних одиницях або у грошовому вимірі:

Точка беззбитковості у натуральному вимірі = Постійні витрати / Маржинальний дохід на одиницю (11)

Точка беззбитковості у грошовому вимірі = Постійні витрати / Коефіцієнт маржинального доходу (12)

Наприклад, підприємство виготовляє та продає телефонні автовідпові-дачі. Змінні витрати підприємства на одиницю продукції складають: виробничі – 100 грн., реалізаційні – 15 грн., адміністративні – 35 грн. Загальні постійні витрати – 35000 грн. Ціна продажу одиниці продукції – 250 грн. Поточний об-сяг виробництва та реалізації продукції за поточний місяць становить 400 оди-ниць – вказані параметри знаходяться в межах релевантного діапазону. За таких умов точка беззбитковості складатиме:

• в натуральному вимірі – 350 од.: 35000 / (250 – (100 + 15 + 35);

• в грошовому вимірі – 87500 грн.: 35000 / 0,4.

Критичний обсяг діяльності також можна розглядати як беззбиткову ви-робничу потужність.

Точка беззбитковості у відсотках (беззбиткова виробнича потужність) = Постійні витрати / (Дохід від реалізації – Загальні змінні витрати × відсоток поточного завантаження виробничих потужностей (13)

Точка беззбитковості у відсотках завантаження виробничих потужностей = Постійні витрати / Коефіцієнт маржинального доходу × 100 / Дохід від реалізації (14)

Переважно в розрахунках застосовують нормальну потужність. Вона являє собою обсяг виробництва продукції, який підприємство може виконати в даний період часу за реально існуючої величини виробничих ресурсів. Цей показник на відміну від теоретичної та практичної виробничої потужності не містить „надлишкового” компонента у вигляді додаткового обладнання, яке ви-користовується лише у разі підвищення попиту на продукцію або для здійснен-ня ремонту основних засобів [17 : 150].

Маючи інформацію про точку беззбитковості підприємства можна аль-тернативним шляхом розрахувати обсяг реалізації, необхідний для отримання прибутку. При цьому застосовується залежність між прибутком та загальним маржинальним доходом: при перевищенні критичного обсягу реалізації весь приріст загального маржинального доходу спрямовується на формування при-бутку. Отже, необхідно розрахувати лише додатковий обсяг продажу:

Кількість одиниць продукції, яку необхідно реалізувати понад точку беззбитковості = Прибуток / Маржинальний дохід на одиницю (15)

Точка беззбитковості є одним із небагатьох показників, які тим кращі, чим нижче значення вони мають. Однак на різних етапах роботи підприємства вона може мати різне значення. При цьому зростання точки беззбитковості не завжди свідчить про погіршення становища суб'єкта господарювання. Так, роз-ширення його діяльності призводить переважно до зростання постійних витрат, що зумовлює вище значення точки беззбитковості. Це означає, що поріг рента-бельності підприємства змінюється пропорційно зміні його обсягу діяльності. Тому точка беззбитковості майстерні по ремонту взуття буде нижчою, ніж у взуттєвої фабрики. Отже, здійснювати управління підприємством виключно на основі аналізу точки беззбитковості недоцільно. Її визначення має зосередити увагу керівництва на повних витратах та обґрунтувати напрямок їх оптимізації.

Зважаючи на важливість точки беззбитковості, досить часто в економіч-ній літературі аналіз „витрати – обсяг діяльності – прибуток” називають „аналі-зом беззбитковості”. Однак, перше поняття є значно складнішим, ніж друге, оскільки розглядає не тільки точку беззбитковості, але й інші залежності між основними параметрами діяльності підприємства. Отже, аналіз беззбитковості є складовою аналізу „витрати – обсяг діяльності – прибуток”. Тому помилково було б звужувати мету аналізу та обмежувати його можливості визначенням лише критичного обсягу діяльності.

Таким чином, точка беззбитковості відображатиме мінімальний обсяг продажу, необхідний для досягнення беззбиткової роботи. Однак дати відпо-відь на питання, чи поліпшилося фінансове становище підприємства, вона не може. Тому підприємства розраховують інший показник – запас міцності.

3. Запас міцності – це рівень поточної діяльності підприємства, що перевищує точку беззбитковості: (16)

Запас міцності = Фактичний обсяг продажу – Точка беззбитковості

Незважаючи на різноманітність назв даного показника, що зустрічається в економічній літературі (фінансовий запас міцності, запас фінансової міцності, маржинальний запас міцності, маржа безпеки, зона безпеки), він завжди пока-зує максимально припустимий розмір зниження виручки підприємства без заг-рози одержання збитків або необхідну величину збільшення обсягу продажу для досягнення беззбиткового рівня роботи. Чим більшим є запас міцності, тим надійніше становище господарюючого суб'єкта на ринку і тим менші негативні наслідки для нього матимуть такі несприятливі тенденції, як зниження попиту на продукцію, зростання витрат діяльності тощо.

На відміну від точки беззбитковості запас міцності усуває вплив масш-табу підприємства і дозволяє об'єктивно порівнювати підприємства з різними обсягами діяльності та оцінювати зміни фінансового становища підприємства на різних етапах його життя.

Запас міцності можна розраховувати як у грошовому, так і в натураль-ному вимірі, а також порівнюючи фактичне та беззбиткове завантаження ви-робничих потужностей. Крім того, цей показник можна обчислити у відсотках. У даному випадку його називають коефіцієнтом запасу міцності.

Коефіцієнт запасу міцності – це відносне зниження обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до досягнення точки беззбитковості. Чим менша точка беззбитковості, тим більша зона безпеки діяльності підпри-ємства. Розрахунок запасу міцності проводиться за формулою: (17)

Коефіцієнт запасу міцності = Запас міцності / Фактичний обсяг продажу

Для визначення запасу міцності та коефіцієнта запасу міцності скорис-таємося даними прикладу до формул „11” і „12”. За вказаних у прикладі умов запас міцності підприємства складатиме:

• в натуральному вимірі – 50 од.: 400 – 350;

• у грошовому вимірі – 12500 грн.: 50 × 250.

Коефіцієнт запасу міцності дорівнює відповідно 0,125 (50 / 400).

Отже, щоб не зазнати збитків, підприємство може зменшити обсяг про-дажу лише на 50 автовідповідачів або не більше, ніж на 12500 грн., що складає 12,5 % поточного обсягу діяльності

Запас міцності та коефіцієнт запасу міцності змінюватимуться залежно від коливань обсягу продажу, значення коефіцієнта маржинального доходу й рівня постійних витрат, оскільки останні визначають критичний рівень діяль-ності. Наприклад, якщо коефіцієнт маржинального доходу і обсяг продажу ста-більні, то збільшити зону безпеки підприємства можна лише шляхом скоро-чення постійних витрат. У разі незмінного рівня постійних витрат і коефіцієнта маржинального доходу зростання запасу міцності можна досягти шляхом збіль-шення обсягу продажу.

Запас міцності можна застосовувати для визначення операційного при-бутку, оскільки він показує обсяг продажу понад точкою беззбитковості, в якій постійні витрати вже відшкодовані за рахунок доходу, а загальний маржиналь-ний дохід від цього „надлишкового” продажу безпосередньо збільшує прибуток:

Операційний прибуток = Запас міцності × Коефіцієнт маржинального доходу (18)

Таким чином, аналіз „витрати – обсяг діяльності – прибуток” за допомо-гою зони безпеки дозволяє оцінити вплив коливань обсягу діяльності підпри-ємства на величину прибутку. Однак, щоб успішно застосовувати можливості запасу міцності, необхідно впевнитися в достатній обґрунтованості значень всіх параметрів діяльності підприємства.

4. Операційний важіль. Після досягнення точки беззбитковості підпри-ємство здійснює пошук відповідей на питання: які темпи зростання прибутку слід очікувати в майбутньому за існуючих рівнів ціни та величини витрат. Це можна визначити за допомогою показника, який називається операційним важе-лем (виробничий важіль, виробничий ліверидж). Він являє собою механізм уп-равління прибутком в умовах зміни обсягу реалізації продукції на основі опти-цізації співвідношення постійних та змінних витрат. Сутність цього показника полягає у наступному: чим нижча питома вага постійних витрат в загальній су-мі витрат підприємства, тим менша величина маржинального доходу, необхідна для їх покриття. Звідси коефіцієнт маржинального доходу також матиме нижче значення, що означає менший вплив на прибуток зміни обсягу діяльності (фор-мула „8”). Тобто постійні витрати використовуються як важіль для досягнення тих чи інших відсоткових змін у прибутках внаслідок змін обсягу продажу.

Отже, нижча питома вага постійних витрат створює нижчий операцій-ний важіль, це зумовлює меншу зміну величини прибутку за зміни виручки від реалізації. Справедливим є і зворотний зв‘язок: більша питома вага постійних витрат – більший операційний важіль – більший вплив на прибуток внаслідок зміни обсягу діяльності. Підприємство з метою впливу на операційний ризик та рівень фінансового результату може встановити оптимальне співвідношення постійних і змінних витрат, віддавши перевагу високому або низькому опера-ційному важелю. Механізм дії операційного важеля наведемо на прикладі:

Два підприємства, які виробляють однакову продукцію, але мають різне співвідношення змінних і постійних витрат, досягли точки беззбитковості. Ос-новні показники їх діяльності становлять:

Показник	Підприємство № 1		Підприємство № 2
	грн.	%	грн.	%
Чистий дохід від реалізації продукції	15000 (150×100)	100	7500 (75×100)	100
Змінні витрати	7500	50	6000	80
Маржинальний дохід	7500	50	1500	20
Постійні витрати	7500	50	1500	20
Прибуток до оподаткування	0	×	0	×
Змінні витрати на одиницю	50	×	80	×
Маржинальний дохід на одиницю	50	×	20	×

Як видно з таблиці, підприємство № 1 порівняно з підприємством № 2 має більшу питому вагу постійних витрат (50 проти 20) і більшу точку беззбит-ковості (150 проти 75), і як наслідок, вищий ризик діяльності. Однак, маржи-нальний дохід на одиницю продукції у першого підприємства більший. Тому після досягнення порогу рентабельності, коли всі постійні витрати покриті, кожна додатково продана одиниця продукції приноситиме підприємству № 1 прибуток в розмірі 50 грн. У підприємства № 2 при збільшенні обсягу діяльнос-ті прибутковість зростатиме меншими темпами, оскільки маржинальний дохід на одиницю при існуючому співвідношенні витрат складає лише 20 грн. Однак завдяки цьому при зниженні рівня діяльності небезпека отримати збитки та їх величина менші, ніж у підприємства № 1, що відображає наступна таблиця:

Показник	Підприємство № 1		Підприємство № 2
	збут 151 од.	збут 149 од.	збут 76 од.	збут 74 од.
Чистий дохід від реалізації продукції	15100	14900	7600	7400
Змінні витрати	7550	7450	6080	5920
Маржинальний дохід	7550	7450	1520	1480
Постійні витрати	7500	7500	1500	1500
Прибуток (збиток) до оподаткування	50	(50)	20	(20)

Припустимо, що обидва підприємства реалізують однакову кількість одиниць продукції. Поточний прибуток і наслідки зміни величини фінансового результату кожного з цих суб'єктів при збільшенні рівня їх діяльності на 30 % наведено в таблиці:

Показник	Підприємство № 1		Підприємство № 2
	поточний рівень	план	поточний рівень	план
Чистий дохід від реалізації продукції	20000	26000	20000	26000
Змінні витрати	10000	13000	16000	20800
Маржинальний дохід	10000	13000	4000	5200
Постійні витрати	7500	7500	1500	1500
Прибуток до оподаткування	2500	5500	2500	3700
Зміна величини прибутку	×	3000	×	1200

Як видно з таблиці, однакова зміна обсягу діяльності призвела до суттє-вих розбіжностей у величині одержаного результату, навіть за вказаних невели-ких відхилень у співвідношенні витрат. Прибуток підприємства № 1 збільшився на 120 %, тоді як фінансовий результат підприємства № 2 зріс лише на 48 %.

Спрогнозувати зміну величини прибутку можна також за допомогою, коефіцієнта (ефекту, фактора) операційного важеля, який відображає кількісне значення останнього. Його розраховують за такою формулою:

Коефіцієнт операційного важеля = загальний маржинальний

дохід / прибуток (19)

або (20)

Коефіцієнт операційного важеля = 1 + (постійні витрати / прибуток)

Коефіцієнт операційного важеля показує, наскільки відсотків зміниться прибуток зі зміною обсягу реалізації на один відсоток. Вплив зміни виручки на величину прибутку можна відобразити наступним чином:

% зміни прибутку = Коефіцієнт операційного важеля × % зміни виручки від реалізації (21)

Застосувавши формулу 21 до попереднього прикладу, одержимо інфор-мацію, ідентичну наведеній у звіті про фінансові результати (остання таблиця):

• для підприємства № 1 коефіцієнт операційного важеля дорівнює 4 (10000 / 2500). Відповідно відсоток зростання прибутку при збільшенні обсягу продажу на 30 % складатиме 120 % (4 × 30 %) або 3000 грн. (120 % × 2500 / 100 %);

• для підприємства № 2 ефект операційного важеля дорівнює 1,6 (4000 / 2500). Звідси відсоток підвищення прибутку при зростанні обсягу про-дажу на 30 % становитиме лише 48 % (1,6 × 30 %), або 1200 грн. (48 % × 2500 / 100 %).

При використанні механізму операційного важеля слід враховувати нас-тупне: 1) позитивний вплив операційного важеля починається лише після до-сягнення підприємством точки беззбитковості, тобто коли маржинальний дохід достатній для покриття постійних витрат; 2) ефект операційного важеля прояв-ляється лише в короткому періоді часу; 3) чим вищий прибуток підприємства, тим нижчий ефект операційного важеля; 4) зі зростанням обсягу продажу й від-даленням від точки беззбитковості відсоток приросту обсягу продажу супро-воджуватиметься зростаючим темпом приросту прибутку, тобто підприємства з вищим операційним важелем досягатимуть прибутку швидше; 5) зі зниженням обсягу продажу і наближенням до точки беззбитковості підприємство з висо-ким операційним важелем буде втрачатиме прибуток швидшими темпами, ніж підприємство з низьким операційним важелем, тобто чим більший коефіцієнт операційного важеля, тим вищий рівень ризику діяльності підприємства.

Операційний важіль дозволяє цілеспрямовано управляти співвідношен-ням постійних та змінних витрат для підвищення ефективності виробничо-госпо-дарської діяльності при різних тенденціях кон'юнктури ринку й стадій життєвого циклу товару. Тобто вираз „управління операційним важелем”, з практичної точ-ки зору, означає зміну питомої ваги постійних витрат залежно від прогнозів об-сягу продажу. Наприклад, у несприятливій ринковій ситуації, внаслідок якої об-сяг продажу може зменшитися, підприємству необхідно вирішувати проблему мінімізації збитків, тому вигідним стає низький операційний важіль, що означає незначну питому вагу постійних витрат у величині загальних витрат суб'єкта гос-подарювання. Якщо ринкова кон'юнктура сприяє розширенню діяльності, то під-приємству слід вжити заходів щодо збільшення операційного важеля.

Таким чином, для створення оптимальної стратегії управління прибут-ком підприємство повинно: 1) розрахувати точку беззбитковості – обов'язкову планку, яку повинен подолати будь-який господарюючий суб'єкт, що має на ме-ті отримання прибутку; визначити запас міцності для оцінки того, наскільки „безпечні” фактичні обсяги діяльності підприємства; обчислити ефект опера-ційного важеля для визначення стійкості прибутку до змін обсягу продажу.