7.2. Класифікація поточних управлінських рішень

З метою досягнення поставлених перед підприємством цілей адмініст-рації необхідно приймати конкретні управлінські рішення, що стосуються пере-дусім поточної фінансово-господарської діяльності. Загальна класифікація опе-раційних (поточних) рішень представлена на рис. 7.5.

Для прийняття оптимального рішення щодо вирішення поставленої проблеми підприємство повинно розглянути мінімум два альтернативних варі-анти і зробити між ними вибір на підставі аналізу доходів та витрат, пов'язаних з кожним із них. Ухвалення поточних (оперативних) рішень базується на кон-цепції диференційного аналізу. Диференційний аналіз представляє собою про-цес оцінки наслідків впровадження тієї чи іншої альтернативи. Цей підхід передбачає виділення диференційних доходів та диференційних витрат, тобто таких показників, величина яких за певних умов може відрізнятися від тієї ве-личини, яка виникла за інших умов. Диференційні доходи являють собою до-даткові доходи, отримані внаслідок зростання обсягу продажу. Диференційні витрати – це додаткові витрати, що пов'язані з додатковим виготовленням або реалізацією продукції. Диференційний аналіз враховує всі витрати (як змінні, так і постійні), що змінюються під впливом конкретного рішення. Отже, дифе-ренційні дані являють собою різницю між альтернативними рішеннями. Зазна-чений підхід спрямований на виокремлення та оцінку серед усіх даних тільки релевантних показників.

Рис. 7.5. Класифікація поточних управлінських рішень

Найпоширенішими серед представлених на рисунку 7.5. видів управлін-ських рішень вважаються: 1) рішення щодо розширення чи скорочення діяль-ності; 2) рішення стосовно доцільності виготовлення напівфабрикатів у власно-му виробництві чи придбання їх зі сторони; 3) рішення стосовно спеціального замовлення; 4) рішення щодо методики визначення ціни продукту.

1. Рішення щодо розширення чи скорочення діяльності передбачає ви-бір певного сегмента діяльності та проведення аналізу доцільності розширення або скорочення обсягу його діяльності. Сегментом може виступати продукція, тип замовника, географічний район або інший елемент діяльності підприємства.

2. Рішення щодо доцільності виготовлення напівфабрикатів у власному виробництві чи придбання їх зі сторони полягає у встановленні більш вигідних умов діяльності та визначенні величини можливої економії витрат.

3. Рішення щодо спеціального замовлення означає прийняття або відмо-ву від одноразового замовлення на виготовлення продукції (надання послуг), яке передбачає використання вільних виробничих потужностей підприємства, але ціна, за яку вироблена при цьому продукція (виконані послуги) буде реалі-зована, є нижча за звичайну ціну або навіть менша за собівартість виробництва цієї продукції (виконання послуг).

4. Рішення щодо ціноутворення є необхідною умовою здійснення під-приємницької діяльності, оскільки прибутковість бізнесу безпосередньо зале-жить від встановлення оптимальної ціни продажу за існуючих величини витрат, асортименту продукції та обсягу продажу. Тому одним з основних питань уп-равління діяльністю підприємства є встановлення ціни, яка б забезпечила задо-вільний рівень рентабельності.