Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Питання до екзамену з МП 2011.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
904.7 Кб
Скачать
  1. Українське законодавство про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.

Практична необхідність ви¬рішення питання про спів¬відношення національного та міжнародного права об'єк¬тивно постала перед Україною як новою демократичною, правовою державою, зовнішньополітична діяльність якої спрямована на інтеграцію у світову і європейську систе¬ми міжнародного співробітництва.

Протягом останнього десятиріччя Україна розвиває свою нормативну базу для вирішення питання співвідношення та врегулювання взаємодії міжнародного і національного права для приведення національного за-конодавства у відповідність зі своїми міжнародними зо¬бов'язаннями. Цей процес швидко еволюціонує і регу-люється сьогодні нормативними настановами таких на¬ціональних актів, як:

1) «Декларація про державний сувере¬нітет України»

2) Закон України «Про правонаступництво України»

3) Закон «Про дію міжнародних договорів на території Ук¬раїни»

4) Закон України «Про міжна¬родні договори України»

5) «Кон¬ституція України» від 28 червня 1996 р.

Конституційне законодавство України у вирішенні пи¬тання про узгодження національного права з міжнарод¬ним правом та здійснення останнього в національно-пра¬вовій сфері під кутом юридичної техніки використовує імплементацію у формі інкорпорації, бо в Конституції Ук¬раїни однозначно закріплене правило сприйняття чинних міжнародних договорів, затверджених вищою законодав¬чою владою — Верховною Радою, як частини національ¬ного законодавства України. Тобто такі міжнародні дого¬вори є джерелами інкорпорованих національно-правових норм.

  1. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання.

Міжнародне визнання має двоякий характер: як по¬літичний, так і правовий. Акт визнання є передусім політичним актом, бо здебільшого виступає заявою або постановою вищих органів держав про бажання встановлення з державою, яка визнається ними, дипломатичних відносин у повному обсязі, або встанов-лення певних міжнародних стосунків у інших формах. Проте в кожному випадку визнання, утримання або відмо¬ви у визнанні виникають певні взаємні правові відносини та юридичні наслідки, що і є цариною права.

До загальноприйнятих положень інституту міжнарод¬ного визнання належать такі:

1)юридичного обов'язку виз-нання не існує, але загальновизнаним є право усталеного суб'єкта на визнання або мотивовану відмову від визнан¬ня новітніх утворень.

2) формами визнання є: визнання dejure (де-юре), de facto (де-факто) і ad hoc (ад хок).

3) за засобами їхнього здійснення розрізняють: наоч-но засвідчене визнання і визнання, що припускається (мовчазне визнання).

Визнання здійснюється органом, компетентним, згід¬но з конституційним правом даної держави, репрезенту¬вати її в зовнішніх зносинах. Надане визнання, як прави¬ло, не відкликається і не скасовується, а в разі докорінної зміни обставин його вилучення є автоматичним.

Визнання може бути визначене як наочно засвідчена заява або така, що припускається, або інші дії чинного суб'єкта міжнародного права, які констатують факт по¬літичного і правово Відповідно до сторони, що визнається, визнання поділяють на певні види. Найпоширенішим і юридично усталеним серед них є визнання нових держав та урядів.

У науці міжнародного права існують дві основні теорії визнання держав — декларативна та конститутивна.

Згідно з декларативною теорією держава визнається суб’єктом міжнародного права з моменту свого утворення, незалежно від визнання з боку інших суб’єктів міжнародного права. Ця теорія знайшла своє відображення у згаданій Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держав 1933р.

Конститутивна теорія стверджує, що нова держава стає суб’єктом міжнародного публічного права лише в разі визнання її вже існуючими державами, тобто саме таке визнання й утворює (конституює) нового суб’єкта міжнародного права. Ця теорія набула практичного втілення в політиці європейських держав після Віденського конгресу 1815 р.

У сучасному міжнародному праві жодна з цих теорій не діє в чистому вигляді. З одного боку, нова суверенна держава, безумовно, має міжнародні права й обов’язки з моменту свого утворення. Але, з іншого боку, міжнародна правосуб’єктність держави так і залишиться юридичною фікцією, якщо жоден з існуючих суб’єктів міжнародного права не виявить бажання підтримувати з нею міжнародні правовідносини.