51. Поняття та джерела права зовнішніх зносин.

Прийнято розрізняти зовнішні зносини держав у широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні під ними розуміється система зовнішніх зв'язків усіх суб'єктів національної приналежності, що діють на території держави: її органів і посадових осіб, усіх її фізичних, юридичних осіб, а також інших асоціацій індивідів. Така система зовнішніх зв'язків кожної держави, взята в сукупності всіх держав, в основному формує в широкому розумінні систему міжнародних відносин. Зовнішні зносини у вузькому значенні можна визначити як ту частину загальної системи міжнародних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів зв'язку і відносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, із метою здійснення їхніх зовнішніх функцій мирними засобами, відповідно до міжнародного права. Таким чином, основною метою зовнішніх зносин у вузькому значенні є здійснення зовнішніх функцій держави — сукупності основних напрямків її діяльності, що здійснюються за її межами.

Загальне міжнародне право регулює тільки представництво держав, стосовно до їхніх закордонних органів зовнішніх зносин. Предметом його регулювання за допомогою укладання багатосторонніх конвенцій є, зокрема, дипломатичне і консульське право. Державами укладена також значна кількість двосторонніх договорів, що стосуються юридичного статусу і режиму їхніх закордонних органів зовнішніх зносин.

Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:

1) дипломатичну — на рівні традиційних каналів (міністерство закордонних справ — посольства і місії за кордоном);

2) консульську сферу;

3) дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;

4) здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.

Зовнішні зносини держави прямо пов'язані з правом на участь у міжнародному спілкуванні. В основі цього права лежить юридична можливість держав діяти самостійно на міжнародній арені, за допомогою реалізації їхньої міжнародної правосуб'єктності в галузі офіційних відносин з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права.

Органи зовнішніх зносин держави — це органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки з іншими державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.

До закордонних органів зовнішніх зносин належать:

1) постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгові представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях);

2) тимчасові органи (спеціальні комісії або місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів і вирішення інших питань, делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях).

52. Поняття та види органів зовнішніх зносин держав.

Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин держави діляться на внутрішньодержавні і закордонні

До внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин ставляться ті, які постійно перебувають на території даного держави. У свою чергу ця підсистема ділиться на дві групи органів: 1) загальної компетенції й 2) спеціальні компетенції

Першу групу становлять такі органи, які можуть вирішувати будь-які питання зовнішніх зносин держави: глава держави, правительство, глава уряду, відомство зовнішніх зносин (найчастіше воно йменується міністерством закордонних справ), глава відомства зовнішніх зносин. Відповідно до положень Конституції України й нормами міжнародного права Президент України, Прем'єр-міністр України й міністр закордонних справ України представляють Українську державу в міжнародних відносинах ex officio (за посадою), тобто без спеціальних повноважень

У політичному житті демократичних держав важливу роль грають вищі представницькі органи - парламенти. Вони звичайно розробляють і приймають основи зовнішньої політики держави, беруть участь у розробці й ратифікації міжнародних договорів держави, обмінюються делегаціями з парламентами з інших країн, приймають заяви й звертання до закордонних парламентів, беруть участь у міжпарламентських об'єднаннях. Разом з тим парламенти не виступають на міжнародній арені як представників держави, оскільки не можуть містити від імені держави загальні й спеціальні конвенції, а їхні офіційні заяви й обіги не накладають юридичних зобов'язань на держави

Органи спеціальної компетенції відають питаннями зовнішніх зносин держави в якийсь щодо вузькій сфері. Прийнято вважати, що всі міністерства (крім наноситистерства іноземних справ) і центральні відомства є такими органами, тому що у відповідності зі своєю компетенцією вони здійснюють певні зовнішні функції, для чого в них створюються відділи (керування) зовнішніх зв'язків. Зрозуміло, що навіть таке сугубо внутрішнє відомство, як міністерство внутрішніх справ, з метою ефективної боротьби зі злочинністю повинне контактувати з аналогічними міністерствами в інших державах, оскільки злочинність в усі більшому ступені стає інтернаціональною. Тому й дане міністерство є органом зовнішніх зносин держави спеціальної компетенції. Тим більше це ставиться до міністерств зв'язку, зовнішньої торгівлі, охорони навколишнього середовища й т.д.

До закордонних органів зовнішніх зносин ставляться ті з них, які перебувають за межами держави: дипломатичні представництва держав; консульські установи; торговельні представництва й постійні представництва держав при міжнародних організаціях. Перераховані органи є постійними закордонними органами зовнішніх зносин

Крім них, існує також група органів зовнішніх зносин, які функціонують на тимчасовій основі: спеціальні місії й делегації