10. Охарактеризуйте правосуб’єктність міжнародних організацій та державоподібних утворень.

В перше питання визнання міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій постало практично у зв'яз¬ку з діяльністю Ліги Націй. Створення цієї організації ви¬сунуло перед державами-членами завдання наділення її правами, властивими суб'єкту міжнародного права, на¬дання посадовим особам Ліги Націй привілеїв та імуніте¬ту, вирішення інших проблем міжнародної правосуб'єктності.

Міжна¬родні організації беруть участь у міжнародних правовідно¬синах: володіють правосуб'єктністю в межах, установле¬них міжнародними угодами. Міжнародні організації володіють спеціальною міжна-родною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями.

Права та обов'язки міжнародної пра¬восуб'єктності міжнародних організацій:

1) право укладати договори з дер-жавами та міжнародними організаціями;

2) право виз¬нання держав та урядів (через прийом в організацію);

3) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.

Для міжнародних організацій характерне односторон¬нє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить прак-тика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших орга¬нізацій).

Формально маючи право укладати міжнародні догово¬ри, фактично (і юридично) міжнародні організації обме-жені щодо сфери реалізації цього права. В основному ус¬тановчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру органі¬зації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва.

11. Україна як суб’єкт міжнародного права.

Україна стала повноправним членом міжнародного співтовариства і володіє в повному обсязі міжнародною правосуб'єктністю. Володіння повною міжнародною правосуб'єктністю розкриває перед Україною широкі можливості для активної участі у всіх сферах міжнародного життя. І Україна дуже широко використовує ці можливості. Для підтвердження цього достатньо сказати, що на сьогоднішній день Україна є членом близько 30 міжнародних організацій, бере участь у близько 250 міжнародних договорах, має дипломатичні відносини більш ніж із 150 державами і бере активну участь у роботі ООН та її робочих органів.

Найважливіші напрямки і завдання міжнародної діяльності України, і тим самим - реалізація її міжнародної правосуб'єктності, були сформульовані в Постанові Верховної Ради України "Про основні напрямки зовнішньої політики України" від 1993 року. Згідно з цією Постановою, завданнями зовнішньої діяльності України є:

- утвердження і розвиток України як незалежної і демократичної держави; ,

- збереження територіальної цілісності;

- прояв значимості національного господарства України у світовій економічній системі;

- захист прав та інтересів громадян України та її юридичних осіб за кордоном;

- створення умов для підтримки контактів з українцями, що мешкають за межами України.

Поряд із завданнями, в Постанові були сформульовані основи зовнішньої політики України:

- відкритість;

- добровільність;

- взаємоповага;

- рівноправність;

- невтручання у внутрішні справи інших держав;

- незастосування сили або погрози силою;

- вирішення будь-яких міжнародних суперечок виключно мирними способами;

- загальна повага прав людини і неухильне дотримання міжнародних стандартів щодо них;

- забезпечення прав національних меншин, визнання того, що дотримання прав людини є не тільки внутрішньою справою окремих країн;

- всебічна підтримка міжнародного миру і міжнародної безпеки;

- примат міжнародного права стосовно національного права у зовнішніх відносинах, сумлінне виконання всіх міжнародних зобов'язань.

Міжнародна правова свідомість окремого народу (нації) - явище досить складне. Його складові значною мірою залежать від:

- внутрішніх умов розвитку народу, нації, його культури, економіки, соціальної сфери і т. д.;

- зовнішніх умов, у яких розвивався народ, нація;

- стану і рівня загальної міжнародно-правової свідомості.

Під внутрішніми умовами розвитку народу, нації розуміється поєднання (сукупність) факторів історичного, національного, економічного, соціального і політичного характеру, під впливом яких формується міжнародно-правова свідомість народу, нації.

Під зовнішніми умовами, за якими відбувається процес розвитку народу, нації, розуміються історичні обставини, що впливають на розвиток міжнародно-правової свідомості народу, нації.

Під станом і рівнем загальної міжнародно-правової свідомості розуміється сукупність уявлень про світовий правопорядок, якого дотримується, незважаючи, на існуючі відмінності, більшість народів, націй, держав.

Під зростаючим впливом загальної міжнародно-правової свідомості, що розвивається, прогресувало і міжнародне право. Про це свідчать:

- заборона рабства і работоргівлі;

- ліквідація дискримінації народів і націй за ознаками раси, релігії, мови та ін.;

- ліквідація колоніальної системи;

- утвердження демократичних принципів розвитку людського суспільства;

- гуманізація воєнних дій і заборона агресивних воєн;

- зміцнення і розвиток принципу поваги прав і свобод людини та ін.

Міжнародно-правова свідомість народу, нації і загальна міжнародно-правова свідомість співвідносяться між собою як частина і ціле, за умови, що це ціле є сукупністю великої різноманітності частин. У свою чергу кожна частина має свої національні (державні) особливості.

Міжнародно-правова свідомість українського народу формувалася і зріла в складних історичних умовах становлення і розвитку Київської Русі, татаро-монгольської навали, запорізької вольниці, великоросійського шовінізму і радянського централізму. Проте з розпадом СРСР Україна одержала широкі можливості для розвитку національної міжнародно-правової свідомості, про що свідчать Конституція України, визнання примату міжнародного права й активна участь України в міжнародній правотворчості.

Співвідношення рівня міжнародно-правової свідомості українського народу і законодавства України та вимог міжнародних і європейських правових стандартів можна подати у вигляді такої таблиці:

Основні правові та економічні стандарти

Українські положення

1. Свобода пересування товарів по всій території Європейського Союзу.

Вільне пересування товарів із ЄС в Україну й назад утруднене через політичні та інші бар'єри.

2. Свобода руху робочої сили.

Відсутня через наявність існуючої різниці у рівні економічного розвитку і вимог трудового законодавства

3. Свобода ділового обґрунтування як права на безперешкодний бізнес на всій території ЄС, за умови принесення прибутку і сплачення податків.

Немає: наше законодавство до цього не готове, тому що податкова система не сприяє заохоченню приватного виробництва, і податкові ставки надто високі.

4. Свобода приватної конкуренції.

В Україні до цього не готові, оскільки продукція більшості українських виробників не здатна конкурувати з продукцією іноземних виробників.

5. Неприпустимість дискримінації.

В Україні діє антимонопольний комітет, але його діяльність поки що недостатньо ефективна.

6. Дотримання прав і свобод людини, відповідно до Європейської конвенції 1950 р.

Багато прав людини в Україні задекларовані, але реально не забезпечені, наприклад, низька заробітна плата і постійні затримки її виплати, що особливо виявляється в умовах постійної інфляції.

7. Визнання юрисдикції Європейського суду правосуддя (ЄСП).

Україна готова декларувати визнання юрисдикції ЄСП.

8. Свобода надання послуг на всій європейській території за принципом "послуга повинна бути транскордонною, прибутковою і оподатковуваною податком".

У принципі, Україна до цього готова, але її національне законодавство поки що відстає у цій сфері від європейського.

9. Раціональне оподаткування, що сприяє рентабельності і заохоченню підприємницької діяльності, з урахуванням встановлення пільг для окремих видів виробництва.

Існуюча в Україні податкова система через нестабільність, нераціональність і процедурну складність перешкоджає розвитку підприємницької діяльності.