79. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права.

Поняття та особливості міжнародного гуманітарного права. Міжнародне право забороняє застосування сили або загрози її застосування в міждержавних відносинах. Однак реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в іншому, а то й у декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Міжнародне право не могло стояти осторонь від того, щоб не гуманізувати правила ведення збройних конфліктів. Тому воно містить комплекс принципів і норм, які спрямовані на регулювання поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права під час збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил та якнайшвидшого припинення конфлікту. Цей комплекс принципів і норм міжнародного права становить його окрему галузь - міжнародне гуманітарне право.

Таким чином, міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.

Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права. Окремі звичайні норми міжнародного гуманітарного права з'явилися в глибокій старовині. Потім вони були закріплені в міжнародних договорах. У цих правилах поведінки воюючим сторонам наказувалося, як їм слід поводитися по відношенню один до одного. Наприклад, майже повсюдно існувало правило, згідно з яким не можна було починати війну, не оголосивши про це попередньо своєму супротивнику. Міжнародне гуманітарнеправо як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям 'в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях2. Повністю міжнародне гуманітарне право сформувалося лише в XX ст. Причому на зміну звичайним нормам прийшли договірні писані норми.

Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою кодифіковано в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр.. Ці норми в міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги».

У 1949 р. в Женеві були прийняті чотири конвенції про захист жертв війни. Норми цих конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».

Істотний внесок у становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права вніс і продовжує вносити Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - неурядова міжнародна організація. Багато в чому з ініціативи МКЧХ вдосконалюється міжнародне гуманітарне право. Члени організації проводять велику практичну роботу по захисту жертв збройних конфліктів у різних регіонах світу. У Росії є представництво МКЧХ.

Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права. Існує велика кількість міжнародних договорів, що становлять міжнародно-правову базу галузі міжнародного гуманітарного права. У їх числі:

1) Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запалювальних куль 1868;

2) Гаазькадекларація про заборону застосовувати кулі, легко розгортаються або сплющуються в людському тілі 1899;

3) Гаазька конвенція про закони і звичаї війни сухопугной 1907;

4) Конвенція про становище ворожих торгових суден при початку воєнних дій 1907;

5) Конвенція про поводження торгових судів в судна військові 1907;

6) Конвенція про постановку підводних, автоматично вибухаючих від зіткнення хв 1907;

7) Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907;

8) Конвенція про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні 1907;

9) Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925;

10) Правила про дії підводних човнів по відношенню до торговим судам у воєнний час 1936 р.;

Ніонское угоду про заходи боротьби з піратськими діями підводних човнів 1937;

12) Женевські конвенції про захист жертв війни 1949: а) про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; б) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, із складу збройних сил на морі; в) про поводження з військовополоненими; г) про захист цивільного населення під час війни;

13) Додаткові Протоколи 1 і II 1977 р. до Женевських конвенцій 1949;

14) Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 з двома протоколами до неї;

15) Конвенція про заборонувиробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972;

16) Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977;

17) Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 з протоколами: а) Протокол I - про необнаружіваемие осколках; б) Протокол II з поправками, внесеними 3 травня 1996 р ., - про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв; в) Протокол III - про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї; г) Протокол IV 1995 р. - про здатність засліплювати лазерному зброю; д) Протокол V 2003 - по вибухонебезпечним пережиткам війни;

18) Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р.;

19) Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення

1997

Серед регіональних міжнародних договорів слід назвати Угоду держав - учасниць СНД про першочергові заходи стосовно захисту жертв збройних конфліктів 1993

У міжнародне гуманітарне право міцно увійшла застереження Мар-тенса, видатного російського вченого, який в 1899 р. запропонував застосовувати для захисту воюючих і цивільного населення таке положення: «... населення і воюючі залишаються під охороною тадією почав міжнародного права, оскільки вони випливають з усталених між освіченими народами звичаїв, із законів людяності та вимог суспільної свідомості ». Це означає, що незалежно від того, чи бере участь ця держава в договорах міжнародного гуманітарного права або не бере участі, норми цього права поширюються на населення цієї держави. Іншими словами, міжнародне гуманітарне право має загальнообов'язкову силу в рамках всієї нашої планети.

Принципи міжнародного гуманітарного права1. Узагальнюючим принципом даної галузі є принцип гуманізації збройних конфліктів, тобто під час збройних конфліктів воюючим потрібно в обов'язковому порядку дотримуватися законів і звичаї війни.

Іншими принципами міжнародного гуманітарного права, що випливають з узагальнюючого принципу - гуманізації збройних конфліктів, можна вважати наступні:

1) в період збройних конфліктів головною турботою воюючих залишається захист жертв війни;

2) воюючі обмежуються у виборі методів і засобів ведення воєнних дій;

3) цивільні об'єкти і культурні цінності повинні всемірно охоронятися і захищатися;

4) воюючим належить захищати інтереси нейтральних держав.

Названі принципи випливають із змісту міжнародно-правових актів, що регулюють ведення збройних конфліктів. Їх мають дотримуватися держави, міжнародні організації, всі воюючі.

Предмет регулювання міжнародного гуманітарного права - міжнародні збройні конфлікти, а також частково збройні конфлікти неміжнародного характеру.

Міжнародні збройні конфлікти - це конфлікти з застосуванням зброї, в яких беруть участь два або більше держав.

Збройний конфлікт неміжнародного характеру володіє наступними ознаками:

1) наявністьорганізованих військових дій між протиборчими силами;

2) у військових діях беруть участь збройні сили;

3) достатньо масовий і стійкий характер збройних виступів;

4) протиборчі сили повинні мати органи, відповідальні за їх поведінку;

5) кожна із сторін повинна мати контрольовану сю частину території держави.

Збройний конфлікт неміжнародного характеру - це свого роду громадянська війна в межах держави. Міжнародне право забороняє втручання будь-якої держави у збройний конфлікт неміжнародного характеру. Разом з тим вона може запропонувати сприяння в мирному врегулюванні конфлікту між протиборчими сторонами. О. Кіммініх вважає, що іноземна держава може вміщуватися у внутрішній міжнародний конфлікт для того, щоб він не прийняв затяжного характеру і тим самим не збільшив страждання цивільного населенія1.

В останнє десятиліття світ був свідком низки збройних конфліктів неміжнародного характеру. Так, наприклад, після розпаду СРСР такого роду конфлікти відбувалися на території Грузії (грузино-абхазький і грузино-осетинський), на території Азербайджану (навколо Нагірного Карабаху), на території Молдови (Придністров'я), на території Таджикистану (внутрітаджікскій конфлікт) 2.

Зусилля світової спільноти повинні бути спрямовані на запобігання збройних конфліктів. 3 липня 2003 Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію консенсусом з питання про запобігання збройних конфліктів. Російська делегація брала найактивнішу участь в розробці цього документа. У резолюції відображено прагнення міжнародного співтовариства до більш активного переходу від практики реагування на конфлікти до їхнього запобігання ймирного врегулювання. Виражена загальна позиція членів ООН на колективній основі домагатися запобігання збройних конфліктів мирними дипломатичними засобами та усунення їх глибинних соціально-економічних, гуманітарних та інших причин.

Підтверджується центральна роль Ради Безпеки ООН у підтриманні міжнародного миру і безпеки, своєчасному попередженні збройних конфліктів політичними засобами, а також його відповідальність за їх мирне залагодження. Резолюція націлює всі держави на використання великого арсеналу превентивних засобів і механізмів, що є в розпорядженні ООН і всього міжнародного співтовариства.