72. Джерела міжнародного захисту прав людини та основних свобод. Класифікація основних прав людини.

Ця класифікація набуває практичного значен¬ня, зокрема, при побудові Конституції та інших за¬конів будь-якої держави (в тому числі України), оскільки здатна сприяти забезпеченню повноти й обґрунтуванню послідовності викладу таких прав у законодавстві.

Що ж стосується прийнятих у 1966 р. Міжнарод¬них пактів про права «соціальні, економічні і куль¬турні», а також про права «громадянські і політич¬ні», то видова класифікація, відображена у цих на¬звах, котра хоч і означала на той час значний крок уперед, зараз уже навряд чи видається взірцевою з точки зору суспільної науки і не завжди здатна за¬довольнити праворегулятивну практику. Зокрема не можна не відзначити, що всі права людини є со¬ціальними у тому відношенні, що вони обумовлені соціумом, суспільством, як за змістом, так і за за¬собами їх здійснення. З цієї позиції, «несоціаль-них» прав людини (особи) взагалі існувати не мо¬же. Стосовно ж так званих громадянських прав, то таке поняття (як і сам термін) пов'язується, асоці¬юється природним чином з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто не всіх, не будь-яких людей). А тому зазначене поняття не є тотожним поняттю особистих (точніше — особистісних) прав людини.

Розмежувати основні права за певними група¬ми можна насамперед за змістом (характером) потреб людини, котрі цими правами забезпечу¬ються. Тоді класифікація матиме такий вигляд:

фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто жит¬тєві) права — це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біо¬логічних, матеріальних потреб (зокрема права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця про¬живання; безпечне природне середовище; житло; належний рівень, матеріального забезпечення; вла-сність на предмети споживання; медичне обслуго¬вування та інші види соціального захисту);

особистісні права — це можливості збережен¬ня, розвитку і захисту морально-психологічної ін¬дивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, право на ім'я; честь і гідність; свободу су¬мління, переконань та їх прояву й поширення);

культурні (гуманітарні) права — це можли¬вості збереження і розвитку національної самобут¬ності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (зокрема, право на освіту й вихован¬ня; користування надбаннями культури і мис¬тецтва; наукову, технічну і художню творчість; ав-торські права);

економічні права — це можливості людини ре-алізовувати свої здібності, здобувати засоби для іс¬нування, беручи участь у виробництві матеріаль¬них та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; спри¬ятливі умови та справедливу оплату праці; відпо¬чинок і дозвілля);

політичні права — це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а та¬кож громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, право на громадянство та правосуб'єктність; участь у формуванні представницьких органів дер¬жавної влади та місцевого самоврядування; участь у державному управлінні суспільством; участь у ство¬ренні й діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини).

Не заперечуючи принципу неподільності та вза-ємозалежності усіх груп основних прав людини, не можна, однак, вважати, що всі вони є цілком рівно¬цінними для забезпечення її існування і розвитку. Тому й послідовність їх викладу не повинна бути довільною, «випадковою»: вона має так чи інакше зважати на певну нерівнозначність прав людини і відображати ЇЇ.

Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятися на певні види і за іншими критеріями, а саме:

- за значенням для їх носія — основні (безумов¬но необхідні для його існування та розвитку) і не¬основні (які не є життєво необхідними);

- за характером, способом здійснення — ак¬тивні (свобода «для», тобто для вчинення актив¬них дій) і пасивні (свобода «від», тобто від втру¬чання, перешкод з боку інших суб'єктів);

- за суб'єктним складом здійснення — індиві¬дуальні (здійснюються лише одноособовими ді¬ями — наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини), колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права — наприклад, право на утворен¬ня громадських об'єднань, проведення мітингів, де-монстрацій) і, так би мовити, змішані (здійснюють¬ся як індивідуальними, так і колективними діями).

Згідно прийнятої в міжнародних документах класифікації, права людини поділяються на громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні. Можливі й інші варіанти класифікації. Приблизно на початку 70-х років в міжнародній практиці отримала розповсюдження концепція “трьох поколінь” прав людини.

Такий хронологічний підхід мотивується тим, що на початку права людини тлумачили як лише громадянські і політичні права (перше покоління). На думку авторів концепції це була ідея, обумовлена головним чином Великою французькою революцією. Надалі автори концепції підкреслювали, що під впливом СРСР та його союзників до поняття прав людини стали відносити, починаючи з “Загальної декларації прав людини”, соціально-економічні і культурні права (друге покоління). І на завершення, пропонується розглядати право на мир, право на роззброєння, право на розвиток, право на здорове навколишнє середовище, як вклад країн, що розвиваються (третє покоління, або права “солідарності”). В 1981 році Організація африканської єдності прийняла “Африканську хартію прав людини і народів”, в якій знайшла місце низка прав народів: право на самовизначення; право вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами; право на розвиток та ін. Перелік прав третього покоління намагалися продовжити на неурядовому рівні. Проте, головною проблемою, яка у зв`язку із цим виникла і продовжує обговорюватися на міждержавному і науковому рівнях, є проблема поєднання прав людини та прав народів. Скоріш за все, не варто відокремлювати права людини від прав народів. Права народів також можуть розглядатися як права людини.

Права народів, безумовно, колективні права, однак поняття колективних прав людини не обмежується правами третього покоління. Наприклад, права профспілок також можна вважати колективними. В деяких випадках поєднання різноманітних індивідуальних прав утворює нове, синтетичне право, що належить вже колективу. В такому ракурсі можна розглядати право на проведення мирних зборів (зустрічей).

Розгляд питання про третє покоління прав людини і дискусії, що розгортаються навколо нього, прийняття міжнародних документів, що включають в себе ці права або розкривають зміст деяких з них, наприклад, “Декларації про право на розвиток” від грудня 1986 року говорить про те, що перелік прав людини не є чимось постійним чи завмерлим і цілком в стані продовжуватися.