67. Міжнародні польоти та їхнє правове регулювання. Свободи повітря.

Важливість міжнародного повітряного простору, а також національного повітряного простору полягає в його інтенсивному використанні в транспортних цілях, що об'єктивно потребує точної регламентації такої діяльності як на національному, так і міжнародному рівні й обумовлює розробку технічних вимог до неї. На міжнародному рівні необхідно було регламентувати регулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти з території однієї на територію іншої держави, із транзитом через територію третьої держави або без такого з використанням міжнародного повітряного простору.

У міжнародне повітряне право також входять різноманітні і численні настанови технічного характеру, що стосуються польотів повітряних суден і маршрутів таких польотів. Вони розробляються відповідно до передбаченої процедури і стають обов'язковими для виконання в силу встановлюючої такий обов'язок міжнародно-правової норми.

Основним джерелом сучасного міжнародного повітряного права є Чиказька конвенція 1944 року. Конвенція присвячується діяльності міжнародної цивільної авіації, але фактично її положення істотно ширше і стосуються здійснення будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрисдикції, її учасниками є, за деякими винятками, усі держави світу.

Конвенція 1944р. застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державних повітряних суден, якими є повітряні судна, використовувані на військовій, митній і поліцейській службах. Регулярні міжнародні повітряні сполучення (міжнародні польоти), регульовані Чиказькою конвенцією, не можуть здійснюватися над територією або на територію держави-учасниці інакше ніж зі спеціального дозволу або з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхом укладання відповідних міжнародних угод. Забезпечення безпеки міжнародних польотів є однією з найголовніших цілей міжнародного повітряного права. Ця мета досягається шляхом розробки заходів, що стосуються технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів та інших засобів, використовуваних у міжнародній аеронавігації. Мета забезпечення безпеки міжнародної повітряної аеронавігації досягається також організацією руху повітряних суден і управління їхніми польотами шляхом, зокрема, встановлення повітряних трас і коридорів, управління польотами за допомогою засобів повітряної аеронавігації.

68. Боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.

Одним з найбільш ранніх законодавчих актів подібного роду був закон Німеччини 1922р., який, зокрема, встановлював міри покарання для осіб, «які навмисно піддають небезпеці життя людей шляхом навмисного пошкодження, знищення або приведення до непридатного чи небезпечного стану повітряного апарата, а також ті, хто навмисно створюють перепони для руху повітряного апарату шляхом оманливих сигналів чи іншим чином»49.

Найперший відомий випадок незаконного захоплення літака, відбувся в Перу в 1930р. За деякими відомостями, літак було викрадено з метою поширення листівок революційного змісту (іноді зустрічається дата першого угону літака в 1912 р.).

Однак жодних наслідків у міжнародно-правовій сфері цей інцидент не викликав, до того ж, впродовж ще до 1947р. подібні випадки не траплялися. В 40-х – 50-х роках акти незаконного втручання в діяльність цивільної авіації були ще відносно поодиноким явищем, проте починаючи з 60-х років вони вже відбуваються систематично щороку. Наприкінці 60-х спостерігався буквально «спалах насилля» на міжнародному повітряному транспорті.

Отже, цілком очевидно, що саме в той період склалася система основних міжнародно-правових актів у сфері захисту цивільної авіації. Першим кроком в цьому напрямку стало підписання Конвенції про злочини та деякі інші дії, здійснені на борту повітряного судна, Токіо, 14 вересня 1963 року (Токійська конвенція), а пізніше Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, Гаага, 16 грудня 1970 року (Гаазька конвенція) та Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, Монреаль 23 вересня 1971 року (Монреальська конвенція). У 1988 році Монреальська конвенція була доповнена Протоколом про боротьбу з незаконними актами насилля в аеропортах, обслуговуючих міжнародну цивільну авіацію.

Коротко прорезюмуємо їх основний зміст:

1. Токійська конвенція про злочини та деякі інші дії, здійснені на борту повітряного судна 1963 року:

- застосовується по відношенню до актів, що загрожують безпеці польоту;

- надає командиру повітряного судна право вживати розумних заходів, в тому числі обмежувальних, до будь-якої особи, якщо він має підстави вважати, що ця особа здійснила чи готується здійснити такий акт, у випадку необхідності забезпечити безпеку повітряного судна;

- зобов’язує договірні держави затримати злочинців та відновити контроль законного командира над повітряним судном.

2. Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 року:

- кваліфікує в якості злочинного діяння, коли будь-яка особа на борту повітряного судна, що знаходиться в польоті, «незаконно, шляхом насилля, чи загрози застосування насилля, чи шляхом будь-якої іншої форми залякування захоплює це повітряне судно, чи здійснює над ним контроль», або намагається здійснити таку дію;

- зобов’язує учасників конвенції приймати «суворі міри покарання» за захоплення повітряного судна;

- зобов’язує сторони, що утримують злочинців під вартою, здійснити їх видачу, або передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального покарання;

- зобов’язує сторони надавати один одному допомогу щодо процесуальних дій, що передбачені конвенцією.

3. Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року:

- кваліфікує у якості злочину акти незаконного втручання в діяльність цивільної авіації;

- зобов’язує учасників конвенції приймати «суворі міри покарання» щодо подібних злочинів;

- зобов’язує сторони, що утримують злочинців під вартою, здійснити їх видачу, або передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального покарання.

4.Протокол про боротьбу з незаконними актами насилля в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію 1988 року, доповнюючий Монреальську конвенцію 1971 року:

- розширює положення Монреальської конвенції з метою поширення її дії на терористичні акти, що здійснюються в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію.

Зазначені міжнародні документи складають систему договорів щодо незаконного втручання в діяльність цивільної авіації, що є невід’ємною частиною міжнародного повітряного права. Саме на їх основі, за період 1960-80х.рр. XX ст., більшість держав прийняла відповідні закони в національних правових системах. Однак, незважаючи на це, припинити акти незаконного втручання у діяльність цивільної авіації не вдалося. Причиною цьому є не тільки певні недоліки вищезазначених конвенцій, що пов’язані з недосконалими механізмами міжнародної боротьби з такими правопорушеннями, але й проблема правильної кваліфікації таких правопорушень, вирішення яких має сприяти успішній протидії їм.

Звичайно під «актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації» розуміють протиправні дії, що загрожують безпечній авіаційній діяльності та такі, що тягнуть за собою нещасні випадки з людьми, матеріальні збитки, захоплення або викрадення повітряного судна або таких, що створили загрозу настання таких наслідків, будь-який інший акт, що загрожує або може загрожувати безпеці в аеропорті або на повітряному судні, яке знаходиться в польоті.

Взагалі, «акт незаконного втручання в діяльність цивільної авіації» (АНВ) – узагальнююче (родове) поняття, що стосується угону повітряного судна, незаконного захоплення повітряного судна, актів, що направлені проти безпеки цивільної авіації, повітряний тероризм, повітряне піратство та ін. Зазвичай поняття та тлумачення злочинних дій, що загрожують безпеці цивільної авіації, не мають чіткого розмежування. Проте, по суті, це самостійні поняття, які не слід плутати чи ототожнювати. Вони мають бути належним чином висвітлені у міжнародних конвенціях та в національних законодавствах.

Нормативно-правові акти багатьох держав містять доволі широку типологію АНВ в діяльність цивільної авіації. На наш погляд, достатньо повну типологію АНВ знаходимо, наприклад, в російському законодавстві:

1. вибух повітряного судна;

2. захоплення/угон повітряного судна;

3. спроба захоплення/угону повітряного судна;

4. диверсія (спроба диверсії);

5. напад на землі (в тому числі із захопленням заручників);

6. погрози на адресу суб’єктів цивільної авіації;

7. блокування повітряного судна чи об’єктів цивільної авіації;

8.несанкціоноване проникнення на повітряне судно;

9. несанкціоноване проникнення на об’єкти цивільної авіації.

10. інцидент, інші АНВ. Питання кваліфікації незаконних актів, направлених проти безпеки цивільної авіації, ускладнюється ще й тим, що зазвичай значно різниться у різних національних законодавствах з цього питання.