47. Організація Північноатлантичного договору (нато).

НАТО заснована Північноатлантичним договором,

який був підписаний 4 квітня 1949 р. і набрав чинності

24 серпня 1949 р. На сьогодні членами НАТО є 19 держав.

Основною метою НАТО є забезпечення стабільності та

добробуту в Північноатлантичному регіоні. Відповідно до

ст. 5 Північноатлантичного договору члени організації роз_

глядають збройний напад на одного або декількох із них у

Європі або Північній Америці як напад на всіх учасників

договору. НАТО

має сповістити Раду Безпеки ООН про будь_який збройний напад і про всі заходи, вжиті внаслідок нього.

Органи НАТО. Для реалізації цілей НАТО створена

складна політична та військова структура.

Вищим політичним і військовим органом є Північноат2

лантична рада. Її компетенція ґрунтована безпосередньо на

статуті організації (ст. 9). Рада збирається на різних рівнях:

голів держав і урядів, міністрів закордонних справ, пост_

ійних представників у ранзі послів. В останньому випадку

вона називається Постійною радою. У рамках Ради прово_

дяться консультації та приймаються рішення з усіх питань

діяльності організації. Збори Постійної ради проводяться

не менше одного разу на тиждень. Рада приймає рішення,

що можуть носити політичний і юридичний характер. У

першому разі Рада приймає декларації та комюніке, у яких

проголошує та пояснює пріоритети політики Альянсу дер_

жавам, які не є членами цієї організації. Рішення юридич_

ного характеру адресовані державам_членам і можуть сто_

суватися різних аспектів діяльності організації.

Комітет оборонного планування зазвичай збирається на

рівні постійних представників держав_членів (крім Фран_

ції) та не менше двох разів на рік на рівні міністрів оборо_

ни. У межах сфери своєї діяльності має ті самі повноважен_

ня, що й Рада. Група ядерного планування збирається на

рівні постійних представників і міністрів оборони. Розгля_

дає будь_які питання, що стосуються політики Альянсу у

відношенні ядерної зброї. Військовий комітет – головний

військовий орган, що складається з начальників генераль_

них штабів усіх держав_членів. Він розробляє основні на_

прями військової політики та стратегії Альянсу. Міжнарод2

ний військовий штаб складається з військового персоналу

держав_членів, направленого до Штаб_квартири НАТО для

роботи в міжнародній якості задля досягнення загальних

цілей Альянсу.

48. Співдружність Незалежних Держав.

Метою СНД є: здійснення співпраці в політичній, еко_

номічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших

галузях; утворення загального економічного простору; за_

безпечення прав та основних свобод людини відповідно до

загальновизнаних принципів міжнародного права та доку_

ментів ОБСЄ; співробітництво між державами_членами в

забезпеченні міжнародного миру та безпеки та здійсненні

роззброєння; взаємна правова допомога та співробітництво

в інших галузях правових відносин; мирне вирішення

спорів та конфліктів між державами СНД (ст. 2 Статуту).

Співдружність має діяти на підставі загальновизнаних

принципів міжнародного права. При цьому СНД не укла_

дає міжнародних угод від свого імені. Структура СНД репрезентована достатньо складною си_

стемою органів. На сьогодні для досягнення мети та завдань

Співдружності засновано близько 70 міждержавних, міжу_

рядових і міжвідомчих органів. Із них лише 9 безпосередньо

передбачені Статутом (Рада голів держав, Рада голів урядів,

Рада міністрів закордонних справ, Координаційно_консуль_

тативний комітет, Рада міністрів оборони, Рада керівників

прикордонних військ, Економічний суд, Комісія з прав

людини та Міжпарламентська асамблея). Усі інші органи

можна віднести до органів галузевої співпраці. Робочою мовою Співдружності є російська мова (ст. 33

Статуту). Місцем перебування більшості постійно діючих

органів СНД, у тому числі Координаційно_консультативно_

го комітету, Виконавчого секретаріату, Економічного суду

та Комісії з прав людини, є місто Мінськ.

На підставі Статуту СНД розрізняються держави — зас_

новники Співдружності — це держави, які підписали та

ратифікували Угоду про утворення СНД та Протокол до неї

до моменту прийняття цього Статуту, та держави — члени

Співдружності – це ті держави_засновники, які беруть на

себе зобов’язання за Статутом протягом одного року після

його прийняття Радою голів держав (тобто до 22 січня 1994 р.).