45. Рада Європи.

Рада Європи була заснована 5 травня 1949 р. Відповідно

до ст. 1 Статуту «метою Ради Європи є досягнення більшої

єдності між її Членами в ім’я захисту та здійснення ідеалів

і принципів, що є їхнім спільним надбанням, і сприяння

їхньому економічному та соціальному прогресу». Питання,

що стосуються національної оборони, не входять до компе_

тенції Ради Європи. На сьогодні членами Організації є 45

держав.

7 травня 1999 р. Комітет Міністрів РЄ прийняв «Буда_

пештську Декларацію для Великої Європи без кордонів, що

розділяють», у якій уточнив сучасні цілі цієї організації.

Зокрема, у Декларації вказується, що Рада Європи повин_

на продовжувати зміцнювати стабільність європейського

континенту, ґрунтовану на демократичних інститутах; роз_

ширювати допомогу державам_членам у розвитку демокра_

тичних інститутів, політичному розвитку та правових ре_

формах із метою досягнення єдиних стандартів демократич_

ного розвитку на всьому континенті; продовжувати

боротьбу проти тероризму, агресивного націоналізму та заг_

роз територіальній цілісності держав; розширювати

спільний правовий простір, що охоплює територію держав –

членів Ради Європи і який вже включає 173 конвенції та

більше тисячі рекомендацій урядам; боротися з чинника_

ми, що розділяють, якими є расизм і ксенофобія, нетерпимість — у сфері політики, культури або релігії — та дискримінація меншин. Відповідно до ст. 10 Статуту органами Ради Європи є

Комітет міністрів і Парламентська (консультативна) асам_

блея. Їхню роботу забезпечує Секретаріат, очолюваний Ге_

неральним секретарем. У 1994 р. Комітетом міністрів був

заснований як консультативний орган Конгрес місцевої та

регіональної влади Європи. Найважливішу роль у реалі_

зації цілей Ради Європи відіграє Європейський суд з прав

людини.

Комітет міністрів формується відповідно до принципу

суверенної рівності держав і складається із представників

держав — членів організації. Парламентська асамблея є дорадчим органом Ради Євро_

пи. Вона вправі обговорювати та давати рекомендації з будь_

якого питання, що відноситься до компетенції Ради Євро_

пи. Вона організує конференції, колоквіуми та відкриті пар_

ламентські слухання, обирає Генерального Секретаря та

його заступника, керівника апарату Асамблеї та суддів

Європейського суду із прав людини.

За юридичною природою Парламентська асамблея є ор_

ганом парламентського типу, оскільки в основу її форму_

вання закладений принцип пропорційного представницт_

ва. Кількість представників від кожної держави (від 2 до

18) залежить від чисельності її населення. Від України —

46. Європейський Союз.

На сьогодні Європейський Союз розглядається як форма

реалізації ідеї міждержавного співробітництва, яке можна

охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне, що

розпочалося після Другої світової війни.

Специфіка Союзу як міжнародної організації прояв_

ляється в такому: метою діяльності є інтеграція держав_

членів; інституційна структура забезпечує представництво

не лише держав_членів (через Європейську Раду та Раду Со_

юзу), а й різних суспільних сил та інтересів (через Євро_

пейську Комісію — загального інтересу, Європейський Пар_

ламент — інтересу громадян, Суд Європейських співтова_

риств — правових цінностей); наявні розвинуте внутрішнє

право, аналогічне за обсягом і системою внутрішньодержав_

ному, верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках

держав_членів, передача Союзу компетенції з питань, що

традиційно охоплюються суверенними повноваженнями

держав.

На сьогодні Союз є регіональною міжнародною

організацією інтеграційного й наднаціонального типу із

сильним федеративним потенціалом, членами якої є суве_

ренні держави. ЄС сконструйовано як єдину організацію, що забез_

печується єдиним складом держав_членів та єдиною інституційною структурою, які одночасно обслуговують Співто_

вариства та Союз. Договір про ЄС встановлює, що «Союз

обслуговується єдиною інституційною структурою, яка за_

безпечує узгодженість і наступництво діяльності, що

здійснюється з метою досягнення цілей Союзу».

Європейський Союз — це об’єднання держав, що поділя_

ють спільні цінності: «Союз ґрунтований на принципах сво_

боди, демократії, поваги до прав людини й основних сво_

бод, верховенства права — принципах, спільних для дер_

жав_членів» (п. 1 ст. 6 Договору про ЄС). Недотримання цих

принципів однією з держав_членів не тільки унеможливить

їхнє подальше співробітництво, але й створить серйозну за_

грозу національній ідентичності інших держав_членів. Саме

тому ці принципи є умовою sine qua non членства в Союзі та

не можуть підлягати будь_якій ревізії.

Європейська Рада складається із глав держав_членів або

їхніх урядів і голови Європейської Комісії та покликана

«надавати необхідний імпульс для розвитку Союзу та ви_

значати його загальні політичні дороговкази» (ст. 4 Дого_

вору про ЄС). Останнім часом цей орган скликається тричі

на рік (так звані саміти ЄС).

Компетенція Союзу та Співтовариств не є універсальною,

хоча і надзвичайно широка. Союз досягає визначених у ст. 2

Договору про ЄС цілей визначеними правовими засобами в

межах повноважень, наданих йому державами_членами. З

іншого боку, існує механізм домислюваних повноважень,

що дозволяє інституціям Співтовариств виходити за межі

наданих їм повноважень. Якщо для реалізації мети, постав_

леної перед Співтовариством, установчий договір не надає

необхідних повноважень, Рада Союзу має право, за пропо_

зицією Європейської Комісії та після отримання згоди Євро_

пейського Парламенту, одноголосно ухвалити рішення про

вжиття необхідного заходу. За допомогою цієї процедури

Співтовариства реалізують заходи, що їх вимагає сучасне

життя, без внесення змін до установчих договорів.