36. Поняття і джерела права міжнародних договорів.

Право міжнародних договорів — це галузь міжнародно_

го права, яку складає сукупність правових норм, що регу_

люють відносини суб’єктів міжнародного права із приводу

укладення, дії, зміни, скасування та дійсності міжнарод_

них договорів. Особливість цієї галузі полягає в тому, що її

об’єктом є одне з основних джерел міжнародного права —

міжнародний договір. Суб’єктами права міжнародних до_

говорів є суб’єкти міжнародного права.

Держави як носії суверенітету мають універсальну ком_

петенцію щодо укладення міжнародних договорів. Вони

можуть вирішувати фактично будь_які питання, пов’язані

із міжнародною безпекою та міжнародним співробітницт_

вом. Але це не стосується укладання договорів всупереч ос_

новним принципам міжнародного права. Тобто протиправ_

ними є договори, що мають за мету здійснення агресії, ге_

ноциду, терористичних актів тощо.

Щодо здійснення міжнародної договірної правоздатності

не має юридичного значення, який у державі соціально_по_

літичний лад, розмір території, національний склад та чи_

сельність населення, її політико_територіальний устрій.

Разом із тим на практиці час від часу постає питання про

правомірність укладання міжнародних договорів суб’єкта_

ми федерацій, автономіями або адміністративно_територі_

альними одиницями.

З цього приводу існує багато думок. Але за загальним пра_

вилом перед обличчям міжнародного права федерація скла_

дає єдине ціле. Конституції федеративних держав хоч інко_

ли і наділяють своїх суб’єктів деякими міжнародними пов_

новаженнями, але в обмеженому обсязі. Так, Конституція

Швейцарської Конфедерації «як виключення» дозволяє кан_

тонам «укладати з іноземними державами угоди щодо на_

родного господарства, сусідських відносин та поліції» (ст. 9).

Але в той же час такі угоди не повинні суперечити правам

Конфедерації й інших кантонів (ст. 9), а офіційні відноси_

ни між кантонами та іноземними урядами повинні здійсню_

ватися через Федеральну Раду (п. 1 ст. 10). Основний Закон

ФРН дозволяє землям у межах їхньої законодавчої компе_

тенції укладати договори з іноземними державами за зго_

дою федерального уряду (п. 3 ст. 32 Основного Закону).

Загальновизнаним є право міжнародних міжурядових

організацій укладати міжнародні договори. Саме укладен_

ня міжнародною організацією такого договору в теорії розг_

лядають як найбільш вагоме свідчення її міжнародної пра_

восуб’єктності. При цьому у статуті організації мають бути

чітко зазначені органи, уповноважені здійснювати відповідні

заходи з укладення договорів, а також його процедура.

Тривалий час основним джерелом права міжнародних

договорів був тільки міжнародний звичай. Зараз поряд із

нормами звичаєвого права діють договірні.

міжнародний договір слід визначити як пись_

мову угоду, що регулюється міжнародним правом,укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародно_

го права незалежно від того, міститься вона в одному доку_

менті, у двох або кількох пов’язаних між собою документах,

а також незалежно від її конкретної назви.

Відповідно розрізняють наступні види міжнародних договорів:

1. За колом суб’єктів – (багатосторонні, двосторонні)

2. За сферою дії :

Універсальні – обов’язкові для всіх держав міжнародного співтовариства(статут ООН);

Регіональні – діють на території певного географічного регіону (договір про створення СНД);

Локальні – діють в середині певного географічного регіону.

За ступенем доступності:

Відкриті – беруть участь усі бажаючі держави;

Закриті – бере участь лише обмежене коло держав.

За формою договору:

Усні;

Письмові.