47.Передумови формування системи перехідної економіки.

Перехідна економіка - поняття, що означає трансформацію централізованої неринкової моделі економічного ротвитку з жорсткими командно-адміністративними методами управління у відкриту економіку, в якій ринковий механізм функціонування поєднується з гнучкими методами державного регулювання.

Тотальна централізація керування економікою може дати короткочасний ефект у найбільш напружених ситуаціях, пов'язаних з глибокою соціально-економічною кризою. Так, в 30-х роках в СРСР шляхом надзвичайного напруження сил, надмірного використання людських і природних ресурсів вдалося в короткі строки здійснити індустріалізацію. Таким же чином було досить швидко відновлено зруйноване під час Великої Вітчизняної війни господарство. Концентрація ресурсів у руках держави сприяла в повоєнні роки створенню потужної бази важкої промисловості й розвитку науково-виробничого потенціалу країни. Пріоритетність Радянського Союзу в 50-х - 60-х роках у галузі космонавтики й атомної енергетики є підтвердженням цього висновку.

Проте внутрішні протиріччя системи соціалістичної економіки перешкоджали перетворенню таких позитивних явищ на тривалу тенденцію. Ліквідація приватної власності, монополія держави на засоби виробництва, відсутність нормальної конкуренції не стимулювали зростання продуктивності праці. У 30 - 50-ті роки високі темпи зростання промисловості грунтувалися переважно на ентузіазмі трудівників, які щиро вірили в реальність перемоги комунізму. Згодом ентузіазм почав згасати, а методів ефективного стимулювання праці система розробити не змогла. Тому, починаючи з другої половини 60-х років, темпи зростання економіки СРСР та інших соціалістичних країн уповільнюються, а їх сукупна частка в світовій економіці зменшується. За рівнем продуктивності Праці і за якістю продукції соціалістичні країни суттєво відставали від розвинутих країн.

Адміністративно-командна система управлінням економікою виявила свою негнучкість щодо здатності опанування надбанням науково-технічного прогресу. Згідно з пануючою теорією про пріоритетність виробництва засобів виробництва, основний наголос робився на все більше нарощування потенціалу важкої індустрії. Це призводило не тільки до занепаду сфери послуг, але й викликало деструкцію народного господарства в цілому. Незважаючи на досить великі вливання коштів у НДДКР, соціалістичні країни все помітніше відставали від західних країн у розвитку наукоємного виробництва. Жодна з соціалістичних країн не перейшла до постіндустріальної стадії розвитку.

Соціалістична система господарства оволоділа економікою різних країн в неоднаковій мірі. Найбільш глибоко й послідовно вона реалізувалася в СРСР, що пояснюється також і тривалістю її існування. Ця обставина багато в чому визначає той факт, що в колишніх радянських республіках (в тому числі в Україні) перебудова економіки на ринкові засади здійснюється значно важче, ніж у країнах ЦСЄ. На початку 90-х років в СРСР серед економічно активного населення вже не існувало поколінь, які пам'ятали б оперативні засоби господарювання в умовах ринкової економіки. Ментальність значної частини населення країни була антиринковою. Ось чому в умовах вже перехідного періоду наші бізнесмени в багатьох випадках виявили безпорадність, урядовці - нерозуміння ситуації, певні частини населення й чиновництва - потайний і явний опір реформам.

В соціалістичних країнах ЦСЄ (також в Литві, Латвії, Естонії*) запровадження соціалістичної економічної системи відбулося значно пізніше і в більшості країн було не таким глибоким і всеосяжним, як в СРСР. Так, наприклад, у Польщі та Югославії не було здійснено колективізації сільського господарства, в цій сфері панувала дрібна приватна власність. В Чехословаччині та Угорщині земля не була націоналізована, й поряд з колективними сільськими господарствами існував і приватний сектор. В цих країнах також дозволялося займатися дрібним приватним бізнесом у сфері послуг (торгівля, перукарні, кав'ярні, інші побутові послуги). В Югославії соціалістичні методи керування економікою багато в чому відрізнялися від канонічної системи, що панувала в інших країнах. Націоналізовані підприємства тут мали значний ступінь самоуправління і свободу у визначенні номенклатури своєї продукції, її реалізації й ціноутворення. В країні існувала конкуренція підприємств, централізація управління економікою була не такою жорсткою, як в СРСР. З іншого боку, в Югославії зростало безробіття (явище, не типове для соціалістичної системи) та інфляція.

Система соціалістичних економік відпала від системи світової економіки через несумісність командно-адміністративних і ринкових методів господарювання. Утворилася світова соціалістична система, яка розвивалася на плановій основі. Організаційною формою цієї системи стала Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яка була утворена в 1949 р. Метою РЕВ було сприяння поглибленню й удосконаленню співробітництва між соціалістичними країнами, розвитку соціалістичної економічної інтеграції, планомірному розвиткові народного господарства кожної країни, прискоренню економічного й технічного прогресу. Діяльність РЕВ базувалася на довгострокових програмах у сфері економіки; однією з останніх була Комплексна програма соціалістичної економічної інтеграції (1971 p.).

Згодом у РЕВ виникла необхідність в інститутах, які регулювали б валютно-кредитні відносини соціалістичних держав. Такими інститутами стали Міжнародний банк економічного співробітництва (МБЕС) в 1963 р. і Міжнародний інвестиційний банк (М1Б), в 1970 р. Головною функцією МБЕС було здійснення багатосторонніх розрахунків. Він проводив операції в перевідних рублях і конвертованій валюті, здійснював кредитну емісію перевідного рубля. Головною метою М1Б було надання довгострокових кредитів для розвитку країн-членів.

Гальмування економічного розвитку соціалістичних країн розпочалося ще в 60-х роках. В той час його могли розгледіти лише фахівці, оскільки за рахунок кількісного нарощування виробничих потужностей у промисловості загальні макроекономічні показники цих країн були пристойними. Але вже детальний аналіз виявляв структурні негаразди. Відсутність ринкового регулятора призводила до того, що вироблялася велика кількість продукції, що не знаходила збуту; в той же час відчувався гострий дефіцит багатьох видів продукції. Промисловість ставала все більш матеріало- і енергомісткою. Віддача на вкладання в основні фонди падала, знижувалася продуктивність праці. Спадали темпи зростання національного доходу.

При цьому найнижчі темпи зафіксовано в країнах, які до війни були вже індустріально розвинутими. У 80-х роках криза економічної системи соціалізму вже стала очевидною. Основні макроекономічні показники почали стрімко падати. Все більшим ставав розрив з розвинутими країнами у використанні наслідків науково-технічного прогресу. Стало ясно, що ті позитивні фактори, які стимулювали екстенсивний розвиток економічної системи соціалізму, вже вичерпано. Перехід до ринкової систем и господарювання став об'єктивним і неминучим.