3. Нова теорія торгівлі

Нобелівську премію з економіки у 2008 р. отримав Пол Кругман за створення нової теорії торгівлі, що стала результатом переосмислення класичної теорії міжнародних відносин, розробленої Давідом Рікардо, Елі Хекшером та Бертілом Уліном.

Теорія молодого Кругмана пояснювала парадокс міжнародної торгівлі: чому значна її частина припадає на взаємний товарообмін між розвинутими країнами із схожими умовами для виробництва, і чому країни імпортують товари, які у них і так виробляються. Наприклад, французи, експортуючи авто «Пежо» чи «Рено», із задоволенням купують шведські «Вольво» та «Сааб», і навпаки. Традиційні теорії не могли пояснити цей процес. Згідно з ними, причинами міжнародної торгівлі є відмінності у комбінації та специфіці ресурсів – землі, праці і капіталу. Теорія відносних переваг Рікардо та модель Хекшера-Уліна легко пояснювали, чому бідні країни продають розвинутим державам сировину, а купують вироби, однак залишали без відповіді факт зростаючої торгівлі між багатими країнами. Кругман у 1979 році використав принцип «зростаючих доходів» або «ефект масштабу», відомий ще з часів Адама Сміта, згідно з яким витрати на одиницю продукції знижуються із зростанням обсягів виробництва. У міжнародній торгівлі беруть участь різновиди схожих товарів, на які існує попит з боку клієнтів, що хочуть урізноманітити своє споживання. Вихід на світовий ринок збільшує кількість споживачів порівняно з внутрішнім ринком, а тому дозволяє виробникам суттєво знижувати середні витрати на виробництво одиниці продукції. Оскільки в розвинутих країнах попит є вищим, а ринок здатний «проковтнути» більші обсяги продукції, то саме між ними і зростає товарообіг. Бідні країни лишаються на периферії глобальних торгових потоків. Важливим припущенням у теорії Кругмана є те, що покупці схильні урізноманітнювати своє споживання. Це відкриває дорогу монополістичній конкуренції, яка полягає у боротьбі великої кількості брендів. Міжнародна торгівля дозволяє найменшим компаніям виробляти оригінальну продукцію і нарощувати обсяги виробництва. Грубо кажучи, у рамках свого бренду виробник стає монополістом і може використовувати переваги такого становища. Пол Кругман не тільки заклав новий фундамент для теорії торгівлі, а й зумів використати ефект масштабу у розвитку «нової економічної географії», яка пояснювала причини прискореної урбанізації. Сьогодні більше половини населення планети живе у містах. Немов на дріжджах зростають великі мегаполіси, у яких концентрується ділова активність регіонів. Причину Кругман вбачає у тому, що перенаселені райони більш привабливі для людей в економічному плані, оскільки надають ширший вибір товарів та послуг. Фірми також схильні концентрувати виробництво в густонаселених точках, бо через збільшення локального ринку збуту і зниження транспортних витрат виграють на масштабах. Як результат – заробітна плата жителів мегаполіса підвищується, що прискорює подальшу міграцію з навколишніх сіл. Аналогічні закони діють на національних та глобальних рівнях. Одним із результатів досліджень Кругмана є висновок, що закриті від зовнішнього світу економіки більш схильні до централізації продуктивних сил і перенаселення міст. Відкриті для зовнішньої торгівлі країни менше страждають від негативних наслідків урбанізації, оскільки їхнім ринком збуту стає увесь світ. Кінцевим результатом урбанізації є поділ регіонів на густонаселене «ядро» і менш розвинуту «периферію». Модель «ядро-периферія» виявилася особливо дієвою у ХХ столітті внаслідок суттєвого зниження транспортних витрат, що підвищило мобільність населення у напрямку міст, куди стікалися капітали і професіонали. У той же час, завжди існує ймовірність для зародження протилежного процесу – дезурбанізації і поступового зміщення центрів бізнес-активності. Якщо надто багато компаній концентрується у зоні «ядра», одна з них може переміститися на периферію, де буде монополістом. Така фірма отримає дешевий ринок трудових, земельних і капітальних ресурсів, а також неосвоєний ринок збуту. Саме у таких периферійних зонах – східному Китаї, південно-східній Азії, півдні США – і зароджувалися нові центри ділової активності наприкінці ХХ століття. Внесок Кругмана полягає у тому, що він не просто пояснив усі ці тенденції, але й розробив моделі, що дозволили оцінити вагу кожного фактора в економічній рівновазі. Кругман зумів перекласти метафоричні ідеї на чітку мову науки.