19.Німецька класична філософія: представники та специфіка розробки основних філософських проблем.

Родоначальником німецької класичної філософії був Еммануїл Кант. Як вчений природознавець, висунув і обґрунтував гіпотезу походження сонячної системи з гігантської газової туманності, яка й досі вважається однією з фундаментальних космогонічних гіпотез. Основним елементом теоретичної філософії Кант вважав гносеологію. Головною її проблемою є пізнання як діяльність, що відбувається за своїми внутрішніми законами. У свою теорію пізнання Кант вводить нове гносеологічне поняття – розсудок. Багатоманітність чуттєвого матеріалу розсудок підводить під поняття. Кант вважає, що розсудок є цілком залежним від чуттєвості. Впорядковуючи дані чуттєвого досвіду,розсудок піднімається до категорії, а зних формулює закони. Наукове знання є синтезом чуттєвості й розсудку. Звідси Кант робить важливий висновок: закони науки є не відображенням дійсності, а результатом конструктивної діяльності мислення.

Видатний німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель підводить своєрідний підсумок німецькій ідеалістичній традиції, а певною мірою і всій філософії починаючи з Ренесансу. Він створив струнку ідеалістичну систему й розвинув діалектичний метод у пізнанні. Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. В історичних поглядах Гегеля, ми також бачимо протиріччя між його філософською системою та його методом.

З гостро критикою ідеалізму Гегеля виступив Людвіг Фейербах. З точки зору цього мислителя ідеалізм є ніщо інше як раціоналізована релігія. Філософія і релігія є абсолютно протилежними: в основі релігії лежить бездоказова віра в догмати, в основі філософії – знання, прагнення розкрити дійсну природу речей. Фейербах ввважав основним завданням філософії боротьбу з релігією, викриття тих ілюзій, які становлять її сутність. В теорії пізнання Фейербах – сенсуаліст, адже вважав, що реальна дійсність дається нам у відчуттях.

20. Філософське вчення Канта.

Іммануїл Кант тяжів до просвітнитницької програми. Позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. Наша філософія пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду хоч це і найсуттєвіше завдання метафізики. Спочатку Кант вважав всяке знання має узгоджуватися з предметами. Але поки Кант доходить , що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним а кінцевим продуктом пізнання. Кант зробив вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт. Кант обирає альтернативу що до своєї дотеперішньої орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – критичний ідеалізм. Кант робить висновок, що загальність необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнання, або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні .

21. Філософське вчення Гегеля.

Г. (27.08.1770, Штудгард, ­– 14.11.1831, Берлін) нім. філ., представник нім. клас. філ., создатель систематичної теорії діалектики на основі об”єктивного ідеалізму.

Якщо в цілому характеризувати філ. Г., то потрібно сказати, що це найбільш відомий філ. об”єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об”єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Основні роботи: “Наука логіки”, “Філ. природи”, “Філ. права”, “Філ. руху”, “філ. історії” та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право.

Заслуга Г. полягала також у тому, що він весь природний, історичний і дух. світ вперш подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Розробляючи філ. історії, Г. перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття люд. є вивчення діалектики суб"”ктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин.

Протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона вся була зверенена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі – людський дух; в філ. права – конституційна монархія; в історії філ. – філ. система самого

Г. вважав, що розвиток завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій.