44.Сутнісний та екзистенціальний підхід до тлумачення сутності людини.

Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливіq, специфіч­ний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виявляється, насамперед, у тому, що вона переводить виміри, па­раметри, якості природно-космічних процесів у складники люд­ської життєдіяльності і навпаки — людські потреби, наміри та виміри — у реальні, фізичні речі та процеси. Діяльність постає як універсальне середовище, що поєднує людину зі світом, у тому числі - із її особливим духовним універсумом. Унаслідок того сама людська діяльність постає як своєрідно перетворений, трансфор­мований космічний процес, а природні процеси вперше набувають свого яскравого виявлення лише в межах людської діяльності. Так, наприклад, велику різноманітність хімічних елементів/і сполук людина змогла виявити не через просте спостереження природи, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності.

Розуміння діяльності як основи власне людського способу бут­тя дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін "екзистенціал''' походить від слова "екзистенція", що його у філо­софії XX ст. вживають для позначення специфіки людського існу­вання. З цього огляду термін "екзистенціал" означає:

- те, поза чим немає людини як людини;

- те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.

Основні екзистенціали людського буття

не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; це позначають інколи як відпадіння, відлучення людини від цілісного буття, як закинутість у світ, саме тому, що людина опиняється на певній дистанції від пря­мих реакцій на дійсність та від прямого на неї впливу

трансцендентування (дослівно — вихід за межі, процесування через щось) — неприлученість людини ні до чого остаточно і назавжди, своєрідне "перелітання від одних форм прилучення до буття до інших, невкоріненість людини, яка переходить у подальший екзис­тенціалізм свобода, тобто незапрограмованість, наявність вибору типу дій та поведінки

індивідуація: у природних процесах будь-які окремі явища завжди вплетені в певні системи взаємодій і не мають власного автономного значення; у людському ж бутті навпаки — на перший план виходять людська індивідуальність, унікальність та неповторність; тут багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі принципова єдність людського початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства перебування (буття) «на межі», цей важливий екзистенціал людсь­кого буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує проблематичність, неузасадненість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогізм людського існування

Під сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сили та здібності, спираючись на які людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному окресленні сутнісні сили людини виглядають дещо ширше, оскільки до названих Л.Фейербахом додають ще й людську тілесність.

Сутнісні сили людини:

• мислення (інко­ли розуміння);

• воля (воління);

• почуття;

• людська тілесність

Людська тілесність постає до­сить унікальною, надзвичайно склад­ною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам природно-кос­мічні якості: саме через людську тіле­сність якості, властивості речовини постають у своїх яскравих проявах, так що ми маємо підстави стверджувати, що тільки в людському сприйнятті кольори починають набувати повноти спектральних проявів, запахи - належ­ної оцінки, смаки - реакцій та ін. Людська тілесність має надзвичайну плас­тичність, вищий ступінь саморегуляції та ін.

Людські почуття, як про це свідчать сьогодні спеціальні дослідження, зав­жди предметно навантажені та до певної міри інтелектуалізовані. Через це вони, по-перше, осягають найвищих почуттів, таких, як любов, самовідданість, страх, ненависть, надія та ін. Такого роду почуття, по-друге, здатні бути про­відними чинниками людської поведінки, значно перевершуючими усякі інші, в тому числі - інстинкт самозбереження.

Людське мислення (інколи - розуміння) підносить людину над усім сущим, дозволяючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати, нарешті, на дистанції у відношенні до всякої реальності.

Нарешті, воля (воління), наділяє людину унікальними у світі живого здат­ностями зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосереднього вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходитись на величезній просторовій та часовій відстані від людини. Існує дещо перебільшений, але і певною мірою виправданий афоризм: "Не можна, але якщо сильно воліти, то можна".