46.Визначальні відмінності економіки розвинутих країн.

Група розвинутих країн втілює досягнення світової економіки. Ці країни мають найбільші обсяги ВВП, особливо в розрахунку на душу населення, найвищий рівень продуктивності праці, найскладнішу технологію виробництва. Вони вкупі контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 72% світового ВВП, експортують 54% товарів та 78% послуг у міжнародній торгівлі*. Найрозвинутіші країни, насамперед Велика Сімка, посідають ключові позиції в таких впливових міжнародних організаціях, як МВФ, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі, більшість регіональних банків розвитку, різноманітні фонди розвитку. Саме ця група країн є живильним середовищем для утворення ТНК і ТНБ. Розвинуті країни, спираючись на свою економічну й політичну могутність, міжнародний авторитет, формують і втілюють у міжнародні відносини механізм сучасного світового економічного порядку. Нині вони є "законодавцями моди" на новітніші економічні моделі й технології. Вони є взірцем, якого прагнуть досягти менш розвинуті країни. Все частіше групу розвинутих держав у засобах масової інформації називають "золотим мільярдом" - не тільки тому, що їх сукупність населення становить приблизно мільярд чоловік, а, скоріше, через золотий виблиск їх економік.

Головним формальним показником, шо відокремлює розвинуті країни від інших, є розмір ВВП на душу населення. Високий показник ВВП є наслідком тривалого розвитку економічних відносин, стадії якого в часі випереджали стадії розвитку інших країн. За способом виробництва розвинуті країни йдуть попереду вже понад півтисячоліття. Така ситуація зумовлена історико-економічними обставинами. Економічна перевага розвинутих країн певною мірою підживлювалася ресурсами їх колоній. Колоніальні імперії утворили Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Нідерланди, Японія, Бельгія, Німеччина, США. Завдяки колоніям розвинуті країни мали дешеву сировину та монопольне положення на ринках збуту своїх товарів. Науково-технічна революція надала нового імпульсу для економічного розвитку найрозвинутіших країн. Науково-технічний прогрес виходить і поширюється саме з цих країн, бо вони мають для цього і необхідні матеріальні ресурси, і розвинений науковий потенціал.

З другої половини XX ст. значно посилилися інтеграційні процеси, в першу чергу, - серед індустріально розвинутих держав. Успішна еволюція західноєвропейських країн в межах Європейського Союзу свідчить, що економічна інтеграція найефективніша саме серед розвинутих країн. Досвід ЄС показав, що в процесі інтеграції здійснюється зближення, вирівнювання основних економічних параметрів країн-членів.

Найвизначальнішою рисою, що найпомітніше відрізняє розвинуті країни від інших, є високий рівень розвитку соціальної сфери. Це має вираження у високих середніх доходах населення, значних витратах на пенсійне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, охорону довкілля. При цьому важливо, що тенденція зростання витрат на соціальні потреби і рівня доходів досить виразна останні десятиліття. Високий рівень життя в розвинутих країнах є наслідки як потужного розвитку економіки в цілому, так і політики держави в соціальній сфері.

З погляду узагальнених основних ознак промислово розвинуті країни мають багато спільного в генетичному і функціональному аспектах. По-перше, в суспільно-економічному плані розвиток їхніх господарств базується на капіталістичному способі вироб¬ництва і, незважаючи на еволюцію форм власності, приватна форма була і залишається провідною (насамперед корпораційною, тобто акціонерною). Товарні відносини, які поширюються на всі фактори виробництва, стають всеосяжними і юридичне рівно¬правними товарно-грошовими відносинами між власниками засо¬бів виробництва і найманими працівниками. Врешті-решт на су¬часному етапі національні господарства промислове розвинутих країн функціонують як ринкові економіки.

По-друге, промислове розвинуті країни характеризуються ви¬соким рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної ме¬ти виробництва в умовах конкуренції — отримання прибутку — спонукає до введення нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, роз¬ширення ринків збуту, стимулює зростання виробництва та еко¬номіки в цілому Дослідження, проведене Глобальним інститутом Міккінзі на основі аналізу дев'яти провідних галузей виробництва в 1990 р., показало, що найвищою продуктивність праці була на американських підприємствах: на японських та німецьких вона складала лише 83 % від рівня американських. Хоча в деяких галузях Японії, де діють глобальні ТНК (виробництво автомобілів, побутової електроніки та ін.), продуктивність праці перевищувала американську. У ФРН лише у виробництві сталі та харчовій про-мисловості рівень продуктивності праці сягав американського і навіть трохи перевищував його.

Порівняння продуктивності праці у промислове розвинутих країнах та в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою вказує на величезне відставання двох останніх груп.

По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розви¬нутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими підсистемами світового господар¬ства. Класові відносини, що сформувалися раніше, характеризу¬ються безперервною зміною економічного і соціального стану багатьох груп і прошарків населення у напрямі численних від¬хилень від чіткого класового поділу. Серед робітничого класу особливо швидко зростає та його частина, яка зайнята переважно нефізичними видами праці. Відмітною рисою економічної діяльт ності буржуазії є використання найманих менеджерів і фахівців, котрих самих можна віднести до буржуазії або середнього класу, який дедалі більшою мірою стає основою громадянського су¬спільства.

По-четверте, весь попередній розвиток західних країн привів не просто до існування громадянського суспільства, в якому від¬булося обособлення людини, людини самої по собі, універсальної особистості, спроможної до самовираження і соціального просу¬вання. В цих країнах склалася тришарова структура, в основі якої лежить розвинута ринкова економіка, політичну надбудову скла¬дають державні інституції представницької демократії, а між ними існує структура самодіяльних організацій з добровільним членст¬вом —: політичні нарти і громадські організації.

Узагальнюючи названі основні ознаки промислово розвинутих країн, можна зробити висновок, що останні являють собою висо-корозвинуту економічну систему, є самоорганізуючим і відкритим утворенням, здатним до постійного розвитку і взаємодії з іншим середовищем — іншими підсистемами світового господарства. Тому стан<господарського розвитку розвинутих країн, їхня внут¬рішня і зовнішня економічна політика по суті справляють визна¬чальний вплив на основні напрями науково-технічного розвитку і структурної перебудови в світовій економіці, стан та динаміку світового ринку. З огляду на історичні особливості, поєднання або добір факторів економічного розвитку, організацію економічних процесів та роль окремих елементів механізму господарювання (держави, ринкових сил, інституційної структури ринків та ін.) можна виділити кілька моделей розвитку промислово розвинутих країн.