2. Теорія життєвого циклу продукції

Теорія життєвого циклу продукції, запропонована Р. Верноном, є певним продовженням досліджень в напрямку концепцій, які в основу мотивації прямого інвестування за кордон ставлять проблему недосконалостей ринку. Фірми-піонери в освоєнні певної продукції починають здійснювати ПП у країни, де попит на товари зростає настільки, що може підтримувати місцеве виробництво. З теорії маркетингу відомо, що новий товар у своєму розвитку проходить чотири фази: фазу впровадження, розширення, зрілості та старіння. На кожній з фаз життєвого циклу продукції спостерігається специфічна комбінація споживання виробничих факторів та рівень технології, що її визначає. Це, у свою чергу, впливає на характер інвестиційної поведінки фірми, спочатку на вітчизняному ринку, згодом – на глобальному. Так, на фазі впровадження основними передумовами розвитку нового продукту є високий технологічний рівень та виробничі системи, що забезпечують впровадження інновацій. Зрозуміло, що для цього потрібні значні обсяги капіталу та високий рівень кваліфікації робочої сили. Тому на фазі впровадження нового продукту інвестиційна діяльність фірми зосереджується на ринку розвинутих країн. На фазі розширення фірма стикається з потребою у потужних індустріальних ресурсах, організаційних навиках, оборотному капіталі, що є основою для забезпечення масового виробництва. На фазі зрілості виробництво продукту спрощується та поширюється; визначальним фактором ціноутворення стають витрати на заробітну плату. Крім цього, саме на цій фазі посилюється цінова конкуренція на ринку, оскільки навиками виробництва та технологією оволодівають інші фірми, через що фірма-піонер поступово втрачає свою виключну позицію на ринку. Оскільки зростає цінова конкуренція, а визначальним фактором ціноутворення стають витрати на4 заробітну плату, то виробники змушені шукати шляхи вирішення цих двох проблеми одразу. Таким шляхом є перенесення виробництв даної продукції у країни, що розвиваються, оскільки рівень оплати праці там нижчий, а сформовані виробничі навики дозволяють застосовувати напівкваліфіковану робочу силу. Здійснюючи прямі іноземні інвестиції до країн, де рівень оплати праці є нижчим, фірма, по-перше, відповідає на виклик посиленої цінової конкуренції, а по-друге, продовжує життєвий цикл продукту.

Існують емпіричні підтвердження правильності висновків теорії Вернона. Зокрема, переведення достатньо технологічно складних виробництв електронної апаратури до країн Південно-Східної Азії і Китаю та деяких країн Магрібу з розвинутих країн Заходу та Японії є свідченням спроб провідних виробників у даному секторі скористатись перевагами експорту капіталу до країн з нижчим рівнем оплати праці. Проте, теорія життєвого циклу не розглядає альтернативні прямому інвестуванню варіанти поведінки фірми.

Спробою узагальнити та конкретизувати інвестиційні мотиви корпорацій є розробка Дж. Данінгом так званої еклектичної парадигми, або теорії конкретно-географічних переваг (location-specific advantages). Ними є переваги, що виникають при використанні ресурсів або активів, зосереджених на певній географічній ділянці, і які цим є цінними для фірми, яка має свої власні унікальні активи (технологічні, управлінські та маркетингові ноу-хау). Саме поєднання таких географічних переваг та унікальних активів фірми дозволить останній забезпечити найоптимальнішу для себе комбінацію виробничих факторів та рівень їх технологічної взаємозамінності. Фірма зацікавлена створювати виробничі потужності там, де зосереджені такі географічні переваги. А оскільки вони не є мобільні у просторі, то формою забезпечення поєднання таких переваг та активів фірми є вивіз капіталів у вигляді прямих інвестицій. Матеріальним проявом таких географічних переваг може бути достатньо широкий спектр елементів виробничо-технологічного процесу, починаючи від сировинних ресурсів (нафта, газ, метали тощо), закінчуючи специфічним поєднанням дешевої та достатньо кваліфікованої робочої сили. На приклад, піонерами технологічних розробок у царині видобутку та переробки нафти є декілька британських, американський, голландських та норвезьких компаній, тоді як основні нафтові родовища зосереджені за межами території країн, де розміщені їх центральні штаб-квартири. Отже, вивіз капіталу у нафтовидобувні країни є найкращим засобом забезпечення поєднання географічних переваг та унікальних власних активів. Приклад переносу високотехнологічних виробництв до країн Південно-Східної Азії та Китаю чи до країн з трансформаційною економікою також відображає спробу інвесторів поєднати конкретно-географічні переваги у вигляді дешевої та кваліфікованої робочої сили та власні технологічні розробки й ноу-хау.