104. Право Франції у Середні віки.

В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве пра­во. Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав під дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.

У Франції звичаєве пра­во фіксувалося в різного роду збірниках - кутюмах. Дуже значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної Франції - в Нормандії, Бретані. В XIII столітті з'являється збірник звичаєвого права — Великий кутюм Нормандії, а слідом за ним приватні записи звичаєвого права - Кутюми Бовезі (1283 р.) та Стародавній кутюм Бретані (1330 p.).

Проте були й інші джерела ранньофеодального права - коро­лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкських ко­ролів, імунітетні грамоти та ін.

З переходом до станово-представницької монархії у Франції джерелом права стають також рішення генеральних штатів.

За часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів (ордонанси), які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В 1587 році був виданий Кодекс Генріха Третього. В XIII-XVIII століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордо­нансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінально­го права і процеса, торговельного і морського права і т.д.

Досить рано у великих містах Франції поча­ли складатися норми, які регулювали правові відносини в галузі ре­месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містом і зов­нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях сень­йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та ремісничих ехів. Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім цього, кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій власний суд.

Сімейне право розвивалося під сильним впливом церкви. Шлюб' і сім'я регулювалися в основному нормами канонічного права. Особисті стосунки подружжя також визначалися канонічним правом: зверхність чоловіка, безумовне підкорення йому дружини, спільне проживання і т.д. Як правило, жінка не могла розпоряджатися майном без дозво­лу чоловіка.

Злочинам і покаранням у праві середньовічних держав належа­ло особливе місце.

У Франції спочатку зберігалися принципи Саліч­ної Правди. Злочин розглядався як образа, тобто шкода, за­подіяна особі або майну іншого, а також як порушення «королівського миру». Тому в Салічній Правді згадуються два основних види злочинів: проти власності і проти особи. І лише в капітуляріях франкських ко­ролів з'являються і такі злочини, як зрада, підробка монети і т.ін.

Але вже в ХІІ-ХШ століттях злочин перестає розгляда­тися як приватна справа, а визначається тепер як порушення миру, тобто феодального правопорядку. З'являється жорстокість покарань.

З початком централізації карне право починає набувати все більш репресивного характеру. З'являється низка нових складів зло­чинів, що були пов'язані з поняттям «образи величності» і богохуль­ством. Березневий ордонанс 1357 року вже відверто заборонив замі­ну покарання грошовою компенсацією. Метою покарання стає від­плата і залякування. Основними видами покарань стають: страта в різних формах, калічницькі та тілесні покарання. Як додаткове покарання широко за­стосовується конфіскація майна.

Судовий процес в державі мав яскраво виражений об­винувально-змагальний характер. Увесь тягар розслідування і звину­вачення лягав на самого потерпілого. Розпочинався процес за його ініціативою. Сам потерпілий повинен був знайти злочинця і викли­кати його на суд.

У Франції судовий процес аж до кінця XII століття зберігав зма­гальний характер.

Поступово розвивається новий вид процесу — слідчий. Його елементи з'являються вже у франків. У Франції при розгляді справ селян у сеньйоріальних судах поряд з традиційними доказами стали застосовуватися тортури. Слідча (інквізиційна) форма процесу утвер­джується в церковних судах, а з XIII століття використовується в ко­ролівських судових органах.

До XV століття обидві форми процесу існували паралельно.

Остаточне закріплення слідчого процесу відбувається в пе­ріод абсолютизму. У Франції це було зроблено на основі королів­ських актів 1438 року і 1539 року, а також Великого ордонансу 1670 року.

Першою стадією слідчого процесу було розслідування. Почина­лося воно з дізнання - збирання інформації про злочин і злочинця. Після цього відбувалося збирання доказів винності підозрюваного. Відбувалося воно на основі теорії «формальних доказів», яка вста­новлювала силу «повних і доброякісних доказів». Ось чому вирішаль­не значення мав допит з тортурами.

Судовий розгляд справи проходив у закритому засіданні. Оста­точний вирок оголошувався вже в ході слідства і міг бути обвинуваль­ним, із залишенням у підозрі і виправдувальним.