73. "Декларація прав людини та громадянина" 1789р.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ Й ГРОМАДЯНИНА 1789 р. - про­грамний документ Великої французької революції. Ухвалена Установ­чими зборами 26 серпня 1789 р. У створенні Декларації брали участ ь та­кі видатні суспільні діячі, як Лафайєт, Сійєс, Мірабо та ін. На зміст документа великий вплив справили ідеї французьких просвітників XVIII ст. та Декларація незалежності 1776 р. Декларація визначала основні принципи революційних перетворень: народний суверенітет, природні й невід'ємні права людини та розподіл влади. Проголошувалося, що всі люди народжуються й залишаються вільними та рівними в правах. До природних та невідчужуваних прав людини належать: свобода, влас­ність, безпека, спротив гнобленню. Свобода визначалась як можливість робити все, що не шкодить іншому. Статті 7, 9, 10, 11 затверджували свободу особи, совісті, віросповідання, слова, друку. Декларація прого-іошувала знищення станових привілеїв, монархічних феодально-абсолютистських підвалин державного ладу у Франції, розподіл влади, закріплювала важливі принципи буржуазного судочинства та кримі­нального права. Власність проголошувалася недоторканною та священ­ною. Позбавити людину її власності можна тільки на законних підста­вах. У Декларації міститься низка положень, що лягли в основу сучасного розуміння правової держави. Закон — відображення загальної волі суспільства. Усі громадяни мають право брати участь у створенні правових актів. Закон однаковий для всіх (і щодо покарання, і щодо за­хисту). Усі громадяни мають рівні права в заміщенні громадських та державних посад. Жодна особа не може бути звинувачена, затримана, заарештована поза приписом закону. Покарання визначаються тільки за­коном. Протягом 1789 - 1791 pp. було видано низку декретів, які закріп­лювали, а почасти й розширювали положення Декларації. Разом з тим деякі нормативно-правові акти суперечили проголошеним принципам (зберігалося рабство в колоніях, заборонялися страйки, колективні звер­нення до влади, вводився майновий та інші цензи для виборців тощо). У І793 р. Декларація 1789 р. була замінена Декларацією прав людини та гро­мадянина 1793 р. Д.п.л.г. 1789 р. справила величезний вплив на сучасників і відіграла виняткову роль у боротьбі з феодалізмом та встановленні демокра­тичного суспільства.

74. Конституція Франції 1791 р.

Партія конституціоналістів на першому етапі революції мала більшість у всіх найважливіших по­літичних установах і органах. К. були найбільш поміркованою партією французь­кої буржуазії. Вони ажніяк не домагалися рішучого зламу феодально-абсолютистського ладу, їх ідеалом була цензова конституційна монархія.

Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробили Конституцію. Конституція зберегла за дворянством право на землю і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином, відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.

За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо­нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла­да передавалася однопалатним Національним зборам, що формува­лися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введення нових посад та ін..

Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан­ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за­конів, прийнятих Національними зборами.

Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензовою виборчого права.

Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні пра­ва і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.

У вересні 1791 року Людовик XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових держав­них органів.

Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.