30. Королівство франків: державний та суспільний лад.

Падіння Риму і завоювання Галлії північно-германськими племенами стали мо­гутнім імпульсом для утворення нового державного механізму, необ­хідного для організації управління завойованою територією та для її захисту. Військовий вождь (дуче) в таких умовах стає королем, вла­да якого переходить у спадщину і поширюється на всю територію держави.

Пер­ший франкський король - Хлодвіг (481-511 pp.), засновник династії Меровінгів. Він мав до­сить значну владу: скликав народне ополчення і командував ним, видавав обов'язкові для всіх розпорядження, чинив вищий суд і т.д. Формується в цей час апарат державного управління. Воєнні дружин­ники, королівські слуги перетворюються на посадових осіб. Серед них виділяється майордом (старший у домі) - головний управитель королівського палацу, який стає з часом главою королівської адміні­страції. Судові функції виконує двірцевий граф, маршал (старший над слугами у стайні) командує королівською кіннотою, референдарій відає королівською документацією, камерарій стежить за надходжен­нями грошей у скарбницю. Певні фіскальні та поліцейські функції виконували графи і сацебарони. Набуває сили такий орган, як коро­лівська рада, що складалася з представників служилої знаті і вищо­го духівництва. Чіткого розмежування функцій між особами королі­вської адміністрації, звісно, не було.

На зміну загальноплемінним на­родним зборам прийшли збори війська, так звані березневі (потім травневі) поля. На місцях продовжували збиратися сотенні збори, які виконували як адміністративні, так і судові функції.

Переворот 753 року, що його здійснив майордом Карл Мартелл, відсторонив від влади останнього короля з династії Меровінгів і дав франкам нову королівську династію Каролінгів. Своєї найвищої могут­ності держава Франків досягає за часів Карла Великого (768-814 pp.), який був коронований у Римі в 800 році як імператор.

В державі Франків досить рано з'являються чітко відокрем­лені одна від одної такі соціальні групи, як служила знать, вільні франки-общинники і напіввільні лити при збереженні певної кількості рабів.

Найвиразніше соціальні відмінності у франкському суспільстві виявлялися у ставленні до рабів. Раб на відміну від вільного франка-общинника розглядався як річ, його викрадення прирівнювалося до викрадення тварини. Рабська праця, однак, не набула великого поши­рення у франків.

Зберігалося багато старих общинних порядків: існува­ла общинна власність на поля, луки, пустки, зберігалися рівні права се­лян на общинний земельний наділ.

Бурхливим розвитком феодальних відносин характеризується VIII століття. У цей час у франкському суспільстві відбувається аг­рарний переворот, який приводить до широкого утвердження вели­кої земельної власності, до зростання приватної влади феодальних магнатів, до втрати общинниками своїх земельних наділів.

З середини VIII століття на основі поширення договорів комен­дації (протегування), прекарія, коли селянин віддавав землю земле­власнику, а потім отримував її від нього вже на праві володіння, а не власності, закабалення та ін., розвивалася майнова і особиста за­лежність раніше вільного селянства від феодальних землевласників. Селянство поступово втрачало не лише право власності на свої зе­мельні ділянки, а й особисту волю. Передусім це відчували на собі боржники, які не мали змоги повернути борг, безземельні і т.ін. Ак­тивно сприяла цьому процесу держава, яка вже з IX століття заборо­няла переходи селян з одного маєтку до іншого, вимагала, щоб кож­на вільна людина знайшла собі сеньйора.