26. Судочинство в Стародавньому Римі.

Найдавнішою формою судового процесу в Римі був легісакційний. Для нього був характерним поділ на дві стадії судочинства: «ін юре» та «ін юдиціо». На першій стадії справа розглядалась у прето­ра, який встановлював правомірність позову. Позивач повинен був викликати відповідача до претора, а якщо відповідач не з'являвся, мав право «накласти на нього руку» і привести його силоміць. Перед претором сторони в урочистих формулах висловлювали свої пре­тензії. Було п'ять форм легісакційного процесу. Серед них була і така, Де сторони вносили грошову заставу. Сторона, що програвала спра­ву, втрачала свою заставу, і вона переходила до казни.

Коли сторони не доходили згоди, процес вступав у другу стадію, Претор призначав суддю, який і розглядав справу. Такий суддя знайомився з доказами, заслуховував виступи сторін або їх захисників, свідків, після чого і виносив остаточне рішення.

Відбулися за часів імперії суттєві зміни і в судочинстві. Легісак-ційний процес змінюється формулярним. У цьому процесі значно зростає роль претора, який на стадії «ін юре» надавав претензіям сторін відповідне юридичне оформлення. Він складав письмову юри­дичну формулу, в якій викладав суть справи і передавав її судді, яко­го призначав для конкретного розгляду справи. Формулярний процес передбачав залучення юристів для допомоги сторонам у викладі їх позицій, забезпечення доказами. Цим він сприяв розвиткові римсь­кої юриспруденції.

За часів домінату реформою Діоклетіана було введено третю форму процесу — екстраординарну. Тут зникає традиційний розподіл процесу на дві стадії. Магістрат тепер веде справу з початку до кінця, поєднуючи слідчі та судові функції, повністю втрачається принцип змагальності. Процес стає таємним, закритим. Засідання відбувало­ся за закритими дверима. Сторони вносили судове мито на покриття судових витрат. Увесь хід процесу знаходив відображення в судових протоколах. Вирішальне значення серед доказів мало признання під­судного, якого добивалися умовляннями, погрозами, тортурами. У період імперії були створені спеціальні станові суди, які роз-глядали справи сенаторів, військових, духовенства.

27. Рецепція римського права.

РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА - запозичення з елементів рим­ського права деякими європейськими країнами, яке розпочалося в XII ст. і активно проводилося в XV - XVI ст. Р.р.п. привела до того, що в бага­тьох країнах римське приватне право стало чинним, а в інших справило великий вплив на формування національного цивільного права. Голов­ною причиною Р.р.п. у феодальній Європі, стало поширення товарних відносин. Існуюче феодальне право не мало норм, що регулюють дого­вірні відносини. Натомість римське право містило положення, які дава­ли юридичне визначення реаліям виробничих зв'язків товарного госпо­дарства. Р.р.п. створювала єдину загальноєвропейську базу для розвитку торгівлі, на противагу партикуляризму звичаєвого права. Для королівсь­кої влади привабливість римського права полягала в тому, що воно міс­тило державно-правові положення, які обґрунтовували абсолютизм, тобто слугувало боротьбі із феодальною роздробленістю. Вивчення римського права розпочалося в XI ст. Зокрема, в Болонському універси­теті діяла школа глосаторів. У Франції в XII - XIII ст. римське право викладалося в університетах. У XVI ст. утворилася так звана історична школа права, представники якої намагалися тлумачити окремі інститути римського права на основі загальних даних історії. У XV — XVI ст. ви­даються підручники, довідники, словники, що сприяло Р.р.п. Зростання авторитету римського права призвело до його поширенню в Німеччині, Франції та інших державах Європи. В Англії Р.р.п. була сприйнята лише в окремих положеннях. Тут римське право вплинуло на встановлення рі­зниці між особистим та речовим правом, на правовий режим рухомого майна та деякі інші інститути. Р.р.п. відбувалася в різних країнах конти­ненту з різною інтенсивністю, але всюди мала великий вплив на розви­ток права. Наприклад, багато норм римського приватного права містять­ся а цивільних кодексах Франції (1804 р.) та Німеччини (1896 p.). Внаслідок багатовікової Р.р.п., в Європі (за винятком Великої Британії та Скандинавії) сформувався відносно однорідний правовий простір, що має назву романо-германська правова система.