24. Шлюбно-сімейне право за Законами хіі таблиць.

У Римі панувала господарсько-відособлена сім'я на чолі з домовладикою. Його влада над усіма членами сім'ї була абсолютною. До складу римської сім'ї входили не тільки родичі (її членами були діти, поки вони знаходилися під владою батька, жінка), а й невістки, онуки, усиновлені особи та інші. Усі вони називалися агнатами. Зв'язки між членами сім'ї встановлювались не стільки по лінії кровної спорідне­ності, скільки по лінії «юридичної спорідненості». Всі інші кровні родичі домовладики та членів його сім'ї називалися когнатами. Фор­ми шлюбу були різні, але найбільш поширеним був шлюб «з владою чоловіка». Проте вже Закони XII таблиць допускали можливість укладення шлюбу, за яким дружина не підпадала під повну владу чоловіка. Жінка мала право перешкодити встановлен ню влади чоловіка, тікаючи з дому на три доби наприкінці кожного шлюбного року, цим самим перериваючи перебіг давності. Таким способом вона зберігала незалежність.

Існувала сильна батьківська влада: батько міг як завгодно покарати своїх дітей, продати їх у рабство.

25. Злочин і покарання за Законами XII таблиць.

Закони XII таблиць несуть на собі відбиток приватної са-морозправи: злодій, пійманий на крадіжці, карався шмаган­ням, а потім його віддавали на розсуд потерпілого; той, хто вчинив нічну або збройну крадіжку, підлягав жорстокому покаранню — міг бути страчений або проданий за Тибр (у рабство).

порядок застосу­вання насильства до кривдника — діяли за принципом «зуб за зуб», «око за око». В Законах XII таблиць містилась нор­ма (VIII.2): «Якщо хто-небудь вчинив членоушкодження і не помириться (з потерпілим), то хай йому самому буде вчинено те саме». Інша норма проголошувала: «Якщо хтось поскаржиться, що домашня тварина заподіяла шкоду, то Закон XII таблиць повеліває видати (потерпілому) тварину, що заподіяла шкоду, або відшкодувати вартість заподіяних збитків».

У Законах XII таблиць міститься чимало норм, що вста­новлювали викуп за образу. «Якщо хто-небудь рукою чи палицею переломить кістку вільній людині, хай заплатить штраф 300 асів, якщо рабу — 150 асів» (VIII.3); «якщо вчи­нить образу, хай буде штраф 25» (УШ.4).

Якщо боржник не повертав борг у визначений строк, йому давали тридцять пільгових днів. Коли минав і цей строк, кредитор мав право «накласти руку на боржника» — забра­ти боржника до себе і тримати його ув'язненим протягом шістдесяти днів. Кредитор міг накласти на боржника колодки або кайдани вагою не мен­ше, «а коли захоче, то й більше ніж 15 фунтів». Протягом того часу, коли боржник залишався в ув'язненні, його «три рази підряд» у базарні дні приводили до претора на коміції, де оголошувалася сума його боргу. На третій базарний день боржника продавали в рабство за кордони Риму або навіть страчували. Коли кредиторів було декілька, Закони ХДІ таблиць доз­воляли розрубати боржника на шматки і взяти собі його частини.

Водночас Закони XII таблиць намагались обмежити свавілля кредиторів, а тому постановляли, щоб ніхто не брав більше одного відсотка на місяць, тоді як до цього брали «як заманеться багатим».

Якщо злочи­нець був схоплений на місці крадіжки, то його віддавали в розпо­рядження потерпілого. Коли злодій чинив опір, його можна було вбити, скликавши сусідів. Якщо злодія впіймали не зразу, його тілес­но карали або він мусив сплатити потерпілому подвійну вартість вкраденого. У разі тілесних пошкоджень діяв принцип таліону. Якщо пошкодження були тяжкими, винного зобов'язували сплати­ти штраф: триста асів, коли потерпілий був вільною людиною, і сто п'ятдесят асів — за раба.

Були передбачені в Законах XII таблиць і окремі випадки пошкод­ження або знищення чужих речей. Винного зобов'язували відшкоду­вати вартість пошкодженого майна, повернути збитки у подвійному розмірі, а інколи сікли і навіть страчували. Так, у випадку злісного вирубування чужих дерев винному належало заплатити двадцять п'ять асів за кожне дерево. Були відомі і публічні делікти, тобто зло­чини, які каралися від імені римського народу.