Лекція 10.

Тема 10. Плата за землю.

1. Загальна характеристика плати за землю.

2. Платники податку.

3. Об’єкти та база оподаткування.

4. Ставки земельного податку.

5. Пільги щодо сплати податку для фізичних та юридичних осіб.

6. Порядок, строки обчислення та сплати за землю.

7. Індексація нормативної грошової оцінки земель.

8. Порядок зарахування до бюджетів плати за землю.

1. Загальна характеристика плати за землю

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є плат­ним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.

У п. 14.1.147. ст. 14 ПК України закріплено, що плата за землю - загальнодержавний пода­ток, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об'єднує в собі два обов'язкових платежі - земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а та­кож постійних землекористувачів. А згідно з п. 14.1.136. ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов'язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.

2. Платники податку

Платниками податку є:

1) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

2) землекористувачі.

Платники плати за землю є суб'єктами податкових правовідносин. Це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв'язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, часток (паїв). Відповідно до п.14.1.34. ст. 14 ПК України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і не­резиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Під поняттям права власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регу­люють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їхній розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. до юри­дичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать:

1) рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність;

2) цивільно-правова угода;

3) успадкування земельної ділянки.

Особливістю зазначених юридич­них фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набу­вають право власності на землю.

Отже, право власності на земельну ділянку виникає після одержання юридичною або фізичною особою документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його дер­жавну реєстрацію.

Слід зазначити, що земельні частки (паї) є самостійними об'єктами земельних правовідносин та умовними частками в землях колективних сільськогосподарських підприємств, що належить кожно­му окремому члену такого підприємства. Земельні частки (паї) визначаються розрахунковим шляхом як середня по господарству без виділення земельних ділянок у натурі. Право власності на земельну частку (пай) підтверджує сертифікат, в якому зазначають розміри та вартість паю, виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документом, що посвідчує право на отримання земельної частки (паю) громадянами України, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земель­ною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні на­садження, сінокоси або пасовища).

Відповідно до п. 14.1.73. ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (рези­денти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Право землекористування як правовий інститут закріплене у главі 15 Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. Право користування земельною ділянкою виникає після одержання користувачем доку­мента, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою. Право кори­стування землею включає право постійного користування земельною ділянкою, право оренди та право концесії земельної ділянки. Користування наданою земельною ділянкою - не тільки право, а й обов'язок землекористувача, який повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.