5.3. Конструкції кюветів, нагірних та водовідвідних канав, випаровувальних басейнів

Дорожні канави розраховують на пропускання розрахункової витрати води. Принцип гідравлічного розрахунку для всіх канав, незалежно від їхнього функціонального призначення, полягає в тому, що пропускна здатність русел

мусить бути більшою або принаймні дорівнювати розрахунковій витраті. Пропускна здатність русла канави залежить від форми і площі її поперечного перерізу, поздовжнього похилу дна і, ступеня шорсткості стінок і дна русла.

Бічні канави (кювети) (рис. 5.11) влаштовують у всіх виїмках та біля насипів заввишки до 1,2 м. Бічна канава збирає воду з половини ширини земляного полотна і з прилеглої смуги обрізу. Не можна допускати відведення води у

кювети з будь-яких інших дорожніх канав, зокрема з нагірних. Не слід допускати пропускання води бічними канавами з насипу у виїмку. Таке пропускання можливе лише при довжині виїмки меншій за 100 м. Щоб запобігти

переповненню кюветів, слід використовувати всі сприятливі умови для скидання води у понижені місця і водотоки. При трапецеїдальному перерізі русла рекомендують влаштовувати скидання води через 500 м і менше, а при

трикутному – через 150...250 м. У разі потреби скидання води з нагірного кювету на низовий бік дороги влаштовують водопропускні труби.

Рис. 5.11. Поперечні перерізи бічних канав:

а – трапецеїдальної форми; б – трикутної форми

Рис. 5.12. Приклади укріплення дорожніх канав: а – одернування плиском; б – бетонними плитами

Найчастіше розміри бічних канав призначають з конструктивних міркувань. При цьому мають на увазі, що при одній і тій самій площі живого перерізу

пропускна здатність трапецеїдальних канав більша від трикутних. Для безпеки руху автомобілів глибини канав обмежують. Ширину трапецеїдального кювету по

дну беруть 0,4...0,5 м, а глибину – 0,7...0,8 м відносно брівки насипу; у виключних випадках глибина може бути збільшена до 1,2 м. Крутість зовнішнього укосу

кювету становить 1 : 1,5, а внутрішнього – дорівнює крутості укосу насипу; із міркувань безпеки руху крутість цього укосу слід брати 1 : 3. У виїмках крутість

укосів кюветів беруть 1 : 1,5.

Трикутну форму перерізу бічних канав використовують в місцевостях із

сухим кліматом при забезпеченому швидкому стоці поверхневих вод.

Рис. 5.13. Виведення кюветів з виїмок: 1 – виїмка; 2 – насип; 3 – резерв

58

1

и

*

3

водопроникних піщаних, щебеневих і гравелистих грунтах бічних канав біля насипів не влаштовують.

У виїмках, прокладених у щебеневих, гравелистих грунтах або таких, що легко вивітрюються, влаштовують трапецеїдальні канави завглибшки не менше ніж 0,3 м з укосами 1:1. Для виїмок у міцних скельних породах

передбачають трикутні кювети заглибщки не менше ніж 0,3 м з крутістю внутрішніх укосів 1 : 3, а зовнішніх 1:1...1:0,5.

Призначаючи глибину канави, слід мати на увазі, що низ виходу дренажного шару дорожнього одягу на укіс повинен бути вище дна канави не менше ніж на 0,2 м.

Поздовжній похил дна канав повинен бути не меншим 5 %о, а у виключних випадках – не меншим 3 ‰.

Значну увагу потрібно приділяти виведенню бічної канави з виїмки. Якщо біля прилеглого до виїмки насипу є резерв, то бічну канаву виводять в нього, поєднуючи їх плавним переходом.

Якщо резерву немає, то бічну канаву відводять вбік, поступово зменшуючи її глибину до нуля (рис. 5.13). Якщо рельєф місцевості не дає змоги відвести кювет вбік, то його прокладають вздовж насипу у понижене місце,

споруджуючи відповідне укріплення або перепади.

Рис. 5.14. Розміщення нагірної канави в плані:

1 – дорога; 2 – водопропускні споруди; 3 – лінії вододілів

На крутих спусках випускання води з кюветів виїмки без своєчасного відведення води вбік або без укріплення і перепадів може викликати значні розмиви і руйнування земляного полотна.

Нагірні канави призначені для перехоплення і відведення поверхневої води, що припливає до земляного полотна з прилеглої місцевості, якщо є поперечний похил.

У рівнинній місцевості відведення поверхневих вод від земляного полотна є утрудненим. Через незначні похили поверхні землі неможливо відводити воду кюветами і водовідвідними канавами у природні знижені місця або до

водопропускних споруд. В Україні такі умови характерні для її південної степової частини. У подібних випадках, при невеликій кількості опадів і порівняно високому випаровуванні, на певній відстані від дороги закладають

випаровувальні басейни. Вода, що надходить до таких басейнів, частково просочується в грунт, частково ви- паровується.

Випаровувальні басейни мають форму котлованів, які закладають з обох боків земляного полотна на відстані 3...10 м від нього. Вода, що стікає з земляного полотна до неглибоких бічних канав, відводиться від них до

випаровувальних басейнів водовідвідними канавами (рис. 5.15). З грунту, що його виймають при спорудженні басейну, влаштовують захисні валики, аби вода з навколишньої місцевості не потрапила до басейну. Загальну

місткість басейну слід брати 200...300 м . Брівка земляного полотна повинна перевищувати рівень води у басейні на 0,6...1,0 м. Крім того, рівень води в басейні має бути нижчим від дна бічних канав. Глибину басейну беруть не

більшою за 2 м.

Рис. 5.15. Схема випаровувального басейну:

1 – дорога; 2 – випаровувальний басейн; 3 – захисний ґрунтовий валик; 4 – деревонасадження

ииииииииииииииииииииииисшииииииииииииииииииии

ЛППЛППППГ|ПППППППИППППППППП <

У сучасних умовах систематичного скорочення земельних ресурсів і відповідного збільшення їхньої цінності, на ділянках з

утрудненим відведенням води доцільнішим може виявитись проектування насипів такої висоти, щоб уникнути спорудження

канав і випаровувальних басейнів. Проте конкретне рішення в конкретних умовах прокладення траси слід вибирати на підставі

ретельного техніко-економічного аналізу.