5. Медіа і вибори (на прикладі виборів 2002 р.).

Закон України "Про вибори народних депутатів України" в контексті діяльності мас-медіа

У демократичних суспільствах діяльність засобів масової інформації під час виборчої кампанії є невід’ємною складовою процедури демократичних виборів. Преса має забезпечувати право громадян на цілісну і нетенденційну інформацію, адже саме за її допомогою виборець має здійснювати свій свідомий вибір на користь тієї чи іншої політичної сили.Як указується в законі України про вибори (п. 6 ст. 10), одним з основоположних принципів виборчого процесу в Україні є "свобода передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації". Це положення розвинуто в ст. 12 закону, де вказується, що виборчий процес має бути "гласним та відкритим", зокрема в п. 1 зазначається, що "підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються відкрито і гласно".Загальні "правила гри" для ЗМІ на виборах встановлюються серед іншого і Законом України "Про вибори народних депутатів України". Цей прийнятий 2001 року закон став третім виборчим законом в Україні. Нагадаємо, що до свого остаточного ухвалення чинний закон про вибори п’ять разів ветувався главою держави. На відміну від закону про вибори, ухваленого 1997 року, в ньому, за словами члена Центральної виборчої комісії Олександра Нельги, більш чітко регламентовано комплекс питань, що стосуються сфери роботи різних суб’єктів виборчої кампанії із засобами масової інформації за рахунок державних коштів (коштів державного бюджету) та коштів виборчих фондів, а також чіткіше виписані відмінності у використанні державних і недержавних ЗМІ. До того ж цей закон краще структурований у частині ведення передвиборної агітації, в ньому "детальніше виписані обмеження та заборони".Проте попри значне вдосконалення норм закону порівняно з попередніми виборча практика виявила неприємні колізії, пов’язані насамперед з реалізацією положень закону. Основними причинами такого стану справ стали прояви правового нігілізму з боку влади і певної кількості суб’єктів виборчого процесу, традиційні й у міжвиборний період. З іншого боку, політичні партії та кандидати повною мірою не скористалися тим, що закон надавав їм можливість відстоювати свої права повноцінних суб’єктів процесу виборів. Коло інших проблем було пов’язано з намаганнями політичних сил, котрі брали участь у виборчих перегонах, обійти закон, який вимагав прозорого фінансування кампанії, особливо в частині використання коштів на ведення передвиборної агітації. Інші проблеми щодо застосування даного закону в контексті діяльності ЗМІ лежать у площині "використання" медіа політичними силами в період виборів.

"Передвиборна агітація" і "політична реклама"Загальний порядок використання засобів масової інформації розглядається в розділі VII закону про вибори (ст. 53). Згідно з пунктом 1 ст. 50 "передвиборна агітація розпочинається за 50 днів до дня виборів", а закінчується о "24-й годині останньої п’ятниці перед днем виборів". Існує і 40-денний мораторій на виборчі рекламно-агітаційні заходи, введений законом про вибори народних депутатів України, в розділі VIII якого вказується, що "передвиборна агітація розпочинається за 50 днів до дня виборів" (ст. 50). Водночас законом не було однозначно заборонено вести передвиборну агітацію до офіційного початку виборчого процесу. Питання про дефініціїУкраїнські законодавці й досі не спромоглися на надання чітких правових дефініцій таким поняттям, як "передвиборна агітація", "політична реклама", "пропаганда", "прихована політична реклама", "контрреклама" та інше. Отже, питання про чітке визначення правових понять є одним із каменів спотикання і джерелом виникнення відповідного кола складних проблем. Як продемонстрував перебіг виборчих кампаній, розв’язання цієї проблеми в майбутньому є вкрай важливим, адже з’ясування та узгодження правових визначень має на меті мінімізувати можливість здійснення різноманітних маніпуляцій у цій царині. Множинність тлумачень потенційно може призводити до зловживань з боку суб’єктів виборчого процесу, що їх, як це не парадоксально, фактично неможливо інтерпретувати як порушення закону. У чинному нині законі робилися спроби дати відповідь на питання, в який спосіб відбувається передвиборна агітація в ЗМІ без уточнення того, що ж саме слід вважати передвиборною агітацією. Виходячи з тексту документа, передвиборна агітація може відбуватись у формі публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій, інтерв’ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень про партію (блок) і кандидатів у депутати та в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України. Іншим питанням, яке випливає з ускладнень, пов’язаних з термінологічною невизначеністю ключових понять, може бути суперечка навколо того, якою мірою ЗМІ несуть відповідальність за зміст політичної реклами (антиреклами) та агітації. Положення про це немає в законі. Відтак, проаналізувавши чинне законодавство, юристи "IREX ПроМедіа" (ППЗО) порадили "звертатися до тексту Закону України "Про рекламу", за яким рекламодавець відповідає за достовірність реклами. Через це в інтересах ЗМІ під час виборчих перегонів дотримуватися вимоги Закону про вибори про те, що політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і означена як така (ст. 56 (11). Якщо редакція ігнорує ці вимоги, розмежування відповідальності за зміст реклами може ускладнитися". Нинішній Закон України "Про вибори народних депутатів України" не оперує чітко визначеною термінологією, що призводить до множинності тлумачень його ключових понять і не дає ЗМІ чітких орієнтирів у цій сфері. Мораторій на агітацію

Політична рекламаВизначення терміна "політична реклама" в українському законодавстві теж відсутнє. Однак у п. 11 статті 56 "Обмеження щодо ведення передвиборної агітації" закону про вибори вказується, що "включення до інформаційних теле-, радіопрограм передвиборних агітаційних матеріалів партій (блоків), кандидатів у депутати або політичної реклами забороняється. Політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і означена як така". Відтак ці настанови аж ніяк не усували питань, пов’язаних з наявністю прихованої реклами у ЗМІ. Так само й дія Закону України "Про рекламу" не розповсюджується на врегулювання питань щодо використання політичної реклами.Натомість законодавці спробували врегулювати фінансовий бік справи. Згідно з п. 3 ст. 53 закону про вибори партія або блок має право за рахунок та в межах коштів державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, використовувати для ведення передвиборної агітації державні загальнонаціональні канали радіо і телебачення, газети "Голос України" й "Урядовий кур’єр". Наприклад, у таких друкованих державних виданнях, як "Голос України" та "Урядовий кур’єр", перед виборами мають бути опубліковані передвиборні програми політичних партій і блоків. Черговість їх публікування за рахунок коштів державного бюджету України, що спеціально виділяються на ці цілі, згідно із ст. 55 закону про вибори має визначатися Центральною та окружними виборчими комісіями шляхом жеребкування за участю уповноважених осіб партій (блоків). Питання прозорості фінансування партіями та блоками політичної реклами у ЗМІЗгідно з офіційними даними ЦВК, необхідно оприлюднювати в зведеному фінансовому звіті інформацію про надходження та використання коштів виборчих фондів партій.

Слід зважити й на те, що відсутність визначення поняття "прихована політична реклама", що потенційно дозволяло суттєво і фактично безконтрольно перевищувати встановлені межі, негативно відбилась і на виконанні положення закону про вибори відносно дотримання лімітів виборчих фондів, передбачених на агітаційну кампанію у ЗМІ.Свої обмеження згідно із законодавством має й використання на виборах електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації для агітації та реклами. Це питання врегульовується статтею 54 закону про вибори. В ньому теж наголошується на максимальній прозорості процесу фінансування і вимагається оприлюднення розцінок вартості одиниці друкованої площі та ефірного часу за 70 днів до виборів. Отже, основними видами порушень чинного Закону України "Про вибори народних депутатів "України" в частині забезпечення прозорого фінансування процесів агітації в ЗМІ є

- перевищення окремими політичними силами витрат виборчих фондів на рекламу в ЗМІ;- неконтрольованість процесів фінансування учасниками виборів агітаційно-рекламних заходів у ЗМІ, чому вельми посприяла термінологічна невизначеність понять "політична реклама", "контрреклама", "прихована реклама". Крім усього іншого, це практично звело нанівець можливості втілення в життя задекларованого принципу рівного доступу до ЗМІ під час виборів для різних політичних сил;- фінансування політичної реклами у ЗМІ поза виборчими фондами, що було уможливлено неофіційним початком виборчої кампанії задовго до визначеної законом дати, тобто до 31 грудня.Про рівність умов доступу до ЗМІ для партій, виборчих блоків, кандидатів у народні депутатиУ п. 1 статті 53 закону про вибори вказується, що "передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації усіх форм власності проводиться з дотриманням принципу рівних умов та в порядку, передбаченому цим ЗакономВодночас зрозуміло, що жодні вказівки не можуть примусити приватні ЗМІ приділяти увагу тим чи іншим політичним силам.

Притлумити ці негативні тенденції могли б певні доповнення до чинного закону, зокрема це питання могло б розв’язати шляхом введення до закону положень, які б забезпечували оприлюднення в ЗМІ разом з рекламними розцінками й відомостей про обсяги друкованої площі (ефірного часу), які можуть бути виділені для розміщення матеріалів передвиборної агітації суб’єктів виборчого процесу за рахунок виборчих фондів. Відносно того, що принцип рівного доступу до ЗМІ залишається тільки декларацією,

Можливості спростування недостовірних відомостей, поширюваних у ЗМІ Певну кількість суперечок стосовно діяльності ЗМІ викликало положення п. 5 статті 56 закону України про вибори щодо обов’язкового спростування в мас-медіа відомостей, які виборчі блоки, політичні партії або кандидати вважають "явно недостовірними". Відтак "винний" у цьому медійний засіб "не пізніш як через три дні після дня оприлюднення таких матеріалів, але не пізніш як за два дні до дня виборів, зобов’язаний надати уповноваженій особі партії (блоку), кандидату в депутати, щодо яких поширено недостовірні відомості, на їх вимогу можливість спростувати такі матеріали...": надати ображеному такий само ефірний час на телебаченні чи радіо або опублікувати в друкованому періодичному виданні поданий партією (блоком) чи кандидатом у депутати матеріал, який повинен бути набраний таким само шрифтом і розміщений під рубрикою "Спростування" на тому ж місці шпальти, причому обсяг його має бути не менший за обсяг повідомлення, що спростовується. Згідно із законом таке спростування мало здійснюватися за рахунок засобу масової інформації.Сумніви і суперечки з приводу загалом демократичної за своїм духом спроби закріпити за громадянами право на спростування "явно недостовірної інформації" викликало в основному положення про запровадження позасудового порядку такого спростування за відсутності чіткого визначення такого ключового поняття, як "недостовірна інформація", що уможливлювало маніпулювання суб’єктивними інтерпретаціями. Відтак це положення експерти характеризували як черговий інструмент тиску на ЗМІ.Проте треба нагадати, що "нагодою" застосувати це потужне знаряддя, закладеною в законі про вибори, не скористався жоден з учасників виборчих перегонів.Тиск на ЗМІ

Специфіка взаємин влади і ЗМІ в період передвиборної кампанії є продовженням їх відносин у міжвиборний період. В Україні раз-у-раз робляться спроби впровадити цензуру як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях; існує тиск органів влади на мас-медіа, що призводить зокрема й до застосування самоцензури; здійснюється вибіркова підтримка ЗМІ за рахунок державного бюджету; фактично дозволено вимагати невиправдано високі суми відшкодувань. Понад те, спостерігаються випадки фізичної розправи з журналістами. У 2001 році неурядова міжнародна організація "Репортери без кордонів" у своєму звіті навела дані, що протягом попереднього року в Україні загинули 4 журналісти, ще 28 зазнали фізичної наруги - не виключено, що через свою професійну діяльність. Тим часом влада не виказувала поспіху в розслідуванні цих злочинів. Найрезонанснішим злочином 2001 року стало вбивство керівника телекомпанії ТОР м. Слов’янська Ігоря Александрова. Досі залишається нерозкритою справа про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Під час попередніх виборчих кампаній найпопулярнішим інструментом тиску на ЗМІ з боку влади стали її ж органи, наділені наглядовими і контрольними функціями. Влада призвичаїлася "влаштовувати" ЗМІ проблеми у вигляді формально вмотивованих візитів представників податкової, пожежної та низки інших служб. Загалом можна нарахувати з три десятки владних інстанцій, за "допомогою" яких держава могла "регулювати" редакційну політику. А результати сукупної "взаємодії" цих інстанцій залишали більше питань, ніж відповідей.

"Адмінресурс" і "медіа-ресурс"

Від законодавчої термінологічної невизначеності поняття "політична реклама" беруть свій початок не тільки можливості порушення доволі сумнівного мораторію на агітацію, але й фактичне нівелювання задекларованого у виборчому законі принципу рівних умов доступу до мас-медіа, на основі якого має відбуватися передвиборна агітація партій та виборчих блоків у ЗМІ всіх форм власності. Однією з причин, яка зумовила виникнення подібної ситуації, є й відсутність чіткого окреслення у законі про вибори відносно такої сфери діяльності окремих кандидатів у депутати, як виконання "службових обов’язків" тими чи іншими кандидатами-посадовцями.Отже, порушення принципу рівних умов у "використанні ЗМІ" полягало в тому, що одним із специфічних засобів рекламування політичних партій та блоків окрім традиційних форм ставала інформація про публічну діяльність їх лідерів-держслужбовців, що уможливлювало використання "прихованої політичної реклами". Подібні речі теж можна вважати одним із проявів "адміністративного ресурсу" в інформаційній сфері. Тут давалася взнаки все та ж термінологічна невизначеність: адже незрозуміло, що є "офіційним повідомленням" про діяльність того чи іншого кандидата в межах його службових повноважень, а що - рекламою, агітацією на користь тієї політичної сили, яку він представляє. Відтак під час виборчої кампанії "офіційні повідомлення" в ЗМІ частенько скидалися на політичну рекламу, хоча зрозуміло, що про відповідні рубрики тут не йшлося.

"Виборчі технології" ЗМІВикористання нових технологій було тісно пов’язано із ЗМІ, а водночас українські медіа самі ставали заручниками технологічних маніпуляцій. Це пов’язано не тільки з тенденцією до глобального підвищення технологічності інформаційної сфери, але і з наявними в Україні особливими чинниками. До їх числа можна віднести масові порушення принципу рівного доступу політичних сил до ЗМІ, тобто непропорційність представлення суб’єктів виборчого процесу в повідомленнях про ті чи інші події з усіма наслідками, які з цього випливають. До технологічних чинників, які ввійшли у широкий вжиток протягом останньої виборчої кампанії, також можна віднести такі методи, як: - сортування інформації;- замовчування інформації;- дозування інформації;- домінування оцінних суджень у поданій інформації;- вилучення окремих відомостей із загального контексту;- відсутність у повідомленнях різних точок зору;- незбалансоване подання інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими.

Теледебати Передвиборчі теледебати" визначаються у законопроекті як один із різновидів обов’язкової передвиборної агітації під час проведення передвиборних кампаній з використанням електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації, яка ведеться в прямому ефірі з дотриманням принципу рівних умов. За цього чітких формулювань стосовно того, йдеться тут про державні, комунальні ЗМІ чи комерційні ЗМІ, не спостерігалося. Ухвалений варіант закону не просто зобов’язував, але примушував телевізійників проводити теледебати, фінансуючи їх за власний рахунок. Водночас слід зазначити, що під час нинішньої кампанії медіа використовують теледебати більш активно.

"Медійна вартість" голосівСлід зауважити, що електоральні ефекти, що їх можуть давати ЗМІ, не завжди виявляються однозначними. Зокрема соціологи зазначають, що хоча політична реклама в мас-медіа відіграє далеко не останню роль у формуванні пріоритетів електорату, однак усього лише 26% респондентів визнають, що "можуть змінити свою думку під впливом політичної реклами в ЗМІ".

Аналіз виборчої кампанії 2002 р.ЗМІ не змогли достатньо повно забезпечити виборців інформацією, необхідною для уможливлення свідомого вибору. Це відбулося навіть незважаючи на те, що під час парламентського виборчого марафону ЗМІ виявили загалом набагато більший плюралізм і подавали більше об’єктивної інформації, ніж під час парламентської кампанії 1998.Протягом передвиборного періоду роль ЗМІ часто зводилася до ролі потужної технологічної складової агітаційно-рекламних кампаній тих чи інших політичних сил. Нерідко спостерігалося сортування, замовчування і дозування інформації, домінування в представленій інформації оцінних суджень, вилучення окремих відомостей із загального контексту, відсутність різних точок зору в інтерпретуванні фактів, незбалансоване представлення інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими. З огляду на це доводиться констатувати, що ЗМІ не виконували своєї головної функції щодо якісного, плюралістичного і незаангажованого інформування споживачів інформації. Окремі політичні сили мали обмежений доступ до ЗМІ, доволі відчутно проявились на виборах і тенденції до застосування мас-медійними засобами принципу вибірковості щодо тих чи інших кандидатів.Протягом виборчої кампанії відчувався тиск на ЗМІ з боку влади та окремих політичних сил, які контролювали медіа.Результати парламентських виборів 2002 року продемонстрували низький рівень довіри до ЗМІ з боку споживачів інформації. Цей висновок можна зробити з огляду на кількість медіа-ресурсу, який мали окремі політичні сили, порівняно з тими незначними показниками, які їм вдалося здобути під час перегонів.Законодавство щодо "використання ЗМІ" потребує вдосконалення у частині визначення дефініцій, термінів та механізмів реалізації задекларованих принципів, особливо це стосується унормування загального процесу ведення політичної агітації. СЛОВНИК ТЕРМІНІВ:

А

1. АГІТАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ - друковані, аудіовізуальні й інші матеріали, що містять ознаки передвиборної агітації, агітації з питань референдуму й призначені для масового поширення, оприлюднення в період виборчої кампанії, кампанії референдуму;

2. АГІТАЦІЙНИЙ ПЕРІОД - період, протягом якого дозволяється проводити передвиборну агітацію, агітацію з питань референдуму;

3. АГІТАЦІЯ ПЕРЕДВИБОРНА (передвиборна агітація) - діяльність, здійснювана в період виборчої кампанії й та, що має за метою спонукати або спрямовувати виборців до голосування за кандидата, кандидатів, список кандидатів або проти нього (них) або проти всіх кандидатів (проти всіх списків кандидатів)

4. АФІША – рекламне або довідкове листове видання, що сповіщає про який-небудь культурний захід і призначене для розклеювання;

Б

5. БАННЕР – мобільний або стаціонарний інформаційний рекламний щит (стенд);

6. БИЛБОРД – великий стаціонарний рекламний щит;

7. БИЛДБОРД – великий рекламний щит, розміщений уздовж автомобільних магістралей;

8. БУРШТИН (БРЭНД) – торговельна марка, фірмовий знак виробу, продукту, організації (підприємства, фірми й т.д.);

9. БУКЛЕТ – листове видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцованного будь-яким способом у два або більше згини. Як правило, це видання служить для того, щоб описати діяльність фірми, підприємства, створити сприятливе інформаційне поле;

В

10. ВЕРБАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ - мовне, словесне спілкування, обмін інформацією між людьми;

11. ВЛАДА ПОЛІТИЧНА – здатність соціального суб'єкта (індивіда, групи, шаруючи) нав'язувати й проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм і спеціального інституту – держави. До універсальних властивостей політичної влади ставляться:

• її загальність;

• здатність проникати в усі види діяльності;

• зв'язувати людей або протиставляти один одному;

• використовувати примус.

12. ВИБОРИ - форма прямого волевиявлення громадян, здійснюваного відповідно до Конституції Російської Федерації, федеральними законами, конституціями (уставами), законами суб'єктів Російської Федерації, уставами муніципальних утворень із метою формування органа державної влади, органа місцевого самоврядування або наділення повноваженнями посадової особи;

Г

13. ГАРАНТІЇ ВИБОРЧИХ ПРАВ І ПРАВА НА УЧАСТЬ РЕФЕРЕНДУМІ - установлені Конституцією Російської Федерації, законом, іншим нормативним правовим актом умови, правила й процедури, що забезпечують реалізацію виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації;

Д

14. ДАЙДЖЕСТ – конспективний відбір інформаційних і аналітичних матеріалів з періодичних і нових друкованих видань із наступним їхнім оформленням в окремий пакет матеріалів;

15. ДИРЕКТ-МЕЙЛ - адресне поштове відправлення споживачеві інформаційно-рекламного характеру;

16. ДИФФАМАЦІЯ – публічне поширення через засоби масової інформації й інші канали відомостей, інформації, що компрометують кого-небудь, завдання збитків ділової репутації організації, честі й достоїнству особистості (у т.ч. об'єктивної інформації, що відповідає дійсним фактам);

І

17. ВИБОРЧА КАМПАНІЯ - діяльність по підготовці й проведенню виборів, здійснювана в період від дня офіційного опублікування (публікації) рішення уповноваженого на те посадової особи, державного органа, органа місцевого самоврядування про призначення (проведенні) виборів до дня подання виборчою комісією, що організує вибори, звіту про витрату засобів відповідного бюджету, виділених на підготовку й проведення виборів;

18. ВИБОРЧА КАМПАНІЯ КАНДИДАТА, ВИБОРЧОГО ОБ'ЄДНАННЯ, ВИБОРЧОГО БЛОКУ - діяльність, спрямована на досягнення певного результату на виборах і здійснювана в період від дня висування кандидата, списку кандидатів до дня подання підсумкового фінансового звіту кандидатом, виборчим об'єднанням, виборчим блоком, а також уповноваженими ними особами;

19. ВИБОРЧА КОМІСІЯ - колегіальний орган, формований у порядку й строки, які встановлені законом, що організує й забезпечує підготовку й проведення виборів;

20. ВИБОРЧА КОМІСІЯ, ЩО ОРГАНІЗУЄ ВИБОРИ (організуюча вибори виборча комісія), - виборча комісія, на яку законом покладене керівництво діяльністю всіх виборчих комісій по підготовці й проведенню відповідних виборів;

21. ВИБОРЧА СИСТЕМА – порядок організації й проведення виборів в органи влади, сукупність правил і прийомів, що забезпечують певний тип організації влади, участі громадян у формуванні органів влади;

22. ВИБОРЧЕ ПРАВО – це:

• Сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах представницьких органів влади, організацію й проведення виборів, взаємини між виборцями й представницькими установами;

• Право громадян обирати органи влади (активне виборче право) і бути вибраними в ці органи (пасивне виборче право);

23. ІМІДЖ (англ. образ: «ореол») – сформований у масовій свідомості й емоційно пофарбований стереотип подання, образ чого-небудь (організації) або кого-небудь (лідер);

24. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРИВІД – значима подія, факт, що є підставою (приводом) для його висвітлення в засобах масової інформації;

ДО

25. КАНДИДАТ - особа, висунута у встановленому законом, іншим законом порядку як претендент на посаду за допомогою прямих виборів, або на членство в органах державної влади або органі місцевого самоврядування або зареєстроване відповідною виборчою комісією як кандидат;

26. КАНДИДАТ ЗАРЕЄСТРОВАНИЙ – особа, що зареєстрована відповідною виборчою комісією кандидатом на посаду Президента, кандидатом у депутати, кандидатом у депутати законодавчого (представницького) органа державної влади й суб'єкта Укр,, кандидатом на виборну посаду виконавчої влади суб'єкта, кандидатом у виборний орган місцевого самоврядування, кандидатом на посаду глави муніципального утворення, кандидатом на посаду в інші федеральні органи, державні органи суб'єктів Укр., в органи влади місцевого самоврядування;

27. НАКЛЕП –неправда, що кого-небуть паплюжить.;

28. КОМУНІКАЦІЯ – обмін інформацією між двома або більше людьми. Комунікації (панцира. «camunicatio» - зв'язок; «communis» - загальне) - це спілкування, передача інформації від людини до людини;

29. КОМУНІКАЦІЯ МАСОВА – виробництво й передача інформації засобами преси, радіо, телебачення; спілкування людей як членів організованих об'єднань і спонтанних угруповань, здійснюване за допомогою технічних засобів. К.м. виступає потужним способом закріплення установок і подань, їхніх змін у бажаному напрямку. Впливає (позитивне або негативне) на соціальні процеси в цілому, у тому числі на рішення проблем соціальної захищеності людей;

30. КОМУНІКАЦІЇ ПОЛІТИЧНІ – інформаційні зв'язки між суб'єктами політичної діяльності, що забезпечують обговорення, прийняття й виконання рішень, контроль за їхнім виконанням. Служать досягненню цілісності політичної системи;

31. КОНСАЛТИНГ ПОЛІТИЧНИЙ – дослідження, прогнозування й моделювання розвитку політичних процесів, Пр-Супровід діяльності (функціонування) політичних суб'єктів політики (державних діячів, політичних організацій, рухів, політичних лідерів, кандидатів, виборчих об'єднань і т.д.);

32. КУЛЬТУРА ПОЛІТИЧНА – система історично сформованих, щодо стійких політичних знань, оцінок і моделей поводження, а також цінностей, традицій і норм, що регулюють політичні відносини в суспільстві;

Л

33. ЛИСТКИ НОВИН (внутрішні газети) – один із друкованих засобів комунікацій для співробітників, як правило, тематичні (випуск по конкретній тематиці: «новини ринку», «нові проекти» і т.п.); поширюються по підписці, за принципом «прочитав - передай іншому», адресно - керівникам підрозділів, або в місцях відкритого доступу;

34. ЛИСТІВКА – листове видання обсягом від 1 до 4 сторінок, відрізняється від плаката й афіші способом поширення й змістом, може бути орієнтована як на створення іміджу, так і на просування конкретного продукту;

М

35. МАНІПУЛЮВАННЯ (маніпуляція) – у соціології й соціальній психології - система способів ідеологічного й соціально-психологічного впливу (насамперед за допомогою засобів масової інформації) з метою зміни мислення й поводження людей, формування певного способу життя, насадження стереотипів всупереч їхнім інтересам;

36. МАС-МЕДІА – засобу масової інформації як канал комунікативного впливу на масову свідомість, на формування суспільної думки;

37.МЕДІА-КИТ (МЕДІА-НАБІР) – або прес-кит, тип інформаційного продукту, що включає кілька видів матеріалів, потенційно корисних для газети або журналу. Кит призначений для відповіді на найбільш імовірні питання представника ЗМІ;

38.МЕДІА-РИЛЕЙШНЗ - зв'язку (відносини) із засобами масової інформації, з редакціями газет, радіо, телебачення;

39. МЕДІАПЛАНУВАННЯ – розробка плану розміщення матеріалів про організацію, лідера в засобах масової інформації – газеті, радіо, ТВ, інтернеті й ін;

40. МІФОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНА – міфологічна свідомість, емоційно пофарбоване почуттєве подання про політичну дійсність, що заміщає й витісняє реальне подання про неї і її справжнє знання. Міф підмінює об'єктивне його суб'єктивним сприйняттям, суб'єктивним образом. Сучасний міф відповідає споконвічним сподіванням, очікуванням людини, але, на відміну від архаїчного, він актуальний і конкретний для самого часу;

41. МОНІТОРИНГ – систематичне спостереження, вивчення стану соціальних явищ і процесів, зіставлення результатів постійних спостережень для одержання обґрунтованих подань про їхнє дійсне положення, тенденції розвитку (наприклад, М. суспільної думки по тимі або інших проблемах);

42. МУНІЦИПАЛЬНІ ВИБОРИ – вибори депутатів (членів) представницьких або інших виборних органів місцевого самоврядування або глав муніципальних утворень або інших виборних посадових осіб місцевого самоврядування, здійснювані на основі загального рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні;

43. МУНІЦИПАЛЬНІ ВИБОРИ ГЛАВИ – вибори глави муніципального утворення або іншої виборної посадової особи місцевого самоврядування;

Н

44. НОВИННИЙ ПРИВІД – значима подія, що є новиною й послужила підставою для публікації інформації про нього в засобах масової інформації;

45. НЬЮЗ- або ПРЕС-РЕЛІЗ – повідомлення, що містить важливу новину або корисну інформацію представляющую інтерес для широкої аудиторії;

46. ОРГАНІЗАЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ВИПУСК ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ - організації, що здійснюють тілі- і (або) радіомовлення, і редакції періодичних друкованих видань;

47. ВІДНОСИНИ ПОЛІТИЧНІ – взаємодія суб'єктів політики й влади, при якому відбувається їхнє об'єднання або роз'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями й т.п.), передача вольових спонукань від активного суб'єкта до пасивного.

П

48. ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ – діяльність організації, що забезпечує доброзичливі контакти з іншими організаціями й окремими громадянами, що стимулює взаєморозуміння між ними. Забезпечується наданням інформації, контактами, представницькими заходами й іншим комплексом зв'язків з різними сегментами суспільства;

49. ПАБЛІСИТІ – позитивна популярність, популярність, ділова репутація й визнання організації, лідера, її персоналу й результатів їхньої діяльності;

50. ПОВЕДІНКА ПОЛІТИЧНА – спосіб дії в сфері політики, вид участі (неучасті) у політичному житті суспільства, конкретна повсякденна політична діяльність індивіда, соціальної групи, що виражається в оцінках, позиції, певних діях. Виділяються усвідомлені форми політичного поводження, в основі яких лежать ціннісні й інші раціональні мотиви, і неусвідомлені, де мотивування не контролюється свідомістю;

51. ПЛАКАТ – листове видання у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, видрукуване з однієї або обох сторін аркуша, призначене для експонування;

52. ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА – розповсюджувана учасниками виборчого процесу через засоби масової інформації й інших способів інформація про кандидатів у депутати або на виборні посади з використанням засобів і прийомів, що відрізняють рекламні матеріали від інших видів і жанрів інформації (перевага емоційного впливу над значеннєвим, помітність, лаконізм, повторюваність), з метою формування суспільної думки як за, так і проти тих або інших кандидатів;

53. ПОЛІТИЧНИЙ АКТОР – індивід, що впливає в різному ступені на процес прийняття й здійснення рішень у даній соціальній системі. Слово «актор» по-латинському означає «діяч», що підкреслює активний характер суб'єкта політичної діяльності, розгляд його саме із цього погляду;

54. ПРЕДСТАВНИК ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ - особа, що має редакційне посвідчення або інший документ, що засвідчує його повноваження представника організації, що здійснює випуск засобів масової інформації;

55. ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ – зустріч офіційних осіб (представників ділових, суспільних, урядових кіл) із представниками засобів масової інформації з метою інформування громадськості по актуальних питаннях;

56. ПРОСПЕКТ – довідкове й (або) рекламне видання, що містить систематизований перелік послуг, предметів (опис одного предмета), призначених до випуску, продажу, експонуванню. Функції проспекту подібні із призначенням каталогу й прейскуранта;

57. ПРОЦЕС ПОЛІТИЧНИЙ – сукупна діяльність институционализированных і неинституционализированных суб'єктів по здійсненню своїх специфічних функцій у сфері влади, що обумовлюють формування й функціонування політичної системи суспільства;

Р

58. РЕЙТИНГ – числовий, кількісний показник оцінок діяльності організації або особистості, обумовлений за підсумками голосування, анкетування або соціологічного опитування;

59. РЕКЛАМА - будь-яка форма неособистого подання й просування комерційних (у політичній рекламі - політичних) ідей, товарів і послуг, оплачена чітко зазначеним рекламодавцем. Виділяють наступні основні види реклами:

престижна реклама - формування довгострокового образа організації, фірми, лідера;

• реклама марки - для довгострокового виділення, ідентифікації конкретного марочного товару, бурштину;

• рубрична реклама - поширення інформації про послуги або подію;

• роз'яснювально-пропагандистська реклама - для відстоювання конкретної ідеї;

• контрреклама - спростування неналежної реклами (недостовірної, несумлінної, помилкової, неетичної реклами);

60. РЕНОМЕ – репутація, що встановилася думка про кого-небудь (чим-небудь);

З

61. СИСТЕМА ПОЛІТИЧНА – сукупність суб'єктів політичної влади, механізм її здійснення й взаємозв'язків між ними. Основними суб'єктами політичної системи виступають держава, політичні партії, громадські організації й органи самоврядування, що становлять політичну організацію суспільства;

62. СПЕЦІАЛЬНІ ПОДІЇ – це заходу, проведені компанією з метою залучення уваги громадськості до самої компанії, її діяльності, а також до її послуг, продуктам;

63. СПІЧРАЙТЕР – фахівець у підготовці матеріалів і написанні мов, доповідей, виступів для публічних виступів (усних, письмових) лідера й іншої референтної особи;

64. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ (МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ) – організаційно-технічні комплекси, що забезпечують швидку передачу й масове тиражування словесної, образної, музичної інформації;

Т

65. ТЕХНОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ – 1) методи, прийоми форми політичної діяльності, що забезпечують її ефективність; 2) сукупність знань про засоби політичної діяльності;

Ф

66. ФАКТ-АРКУШ – короткий документ, що компактно відбиває профіль організації, посадової особи, або події (короткий опис компанії і її продуктних ліній, імена вищих менеджерів, місце розташування, що течуть цифри продажу, основну продукцію й коротку історію компанії);

Ш

67. ШТЕНДЕР – мобільний наземний (напольний) щит – носій рекламної інформації;

Е

68. ЕЛЕКТОРАТ – (панцира. - вибірник) - виборчий корпус, на який орієнтується та або інша партія в період виборів, борючись за владу, або всі виборці в цілому.

69. ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ – радіо- і телепрограми, що періодично виходять в ефір за допомогою передачі аудіо- і аудіовізуальних повідомлень. Умови проведення агітації через електронні засоби масової інформації регламентовані в ст. 40 Федерального закону «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації».

Лекція 8.

Кризові комунікації.

1. Особливості кризових комунікацій. Типологія криз.

2. Управління в умовах криз.

3. Боротьба з чутками.

4. Спіндоктор.

Література:

1. Арнольд Ник. Тринадцатый нож в спину российской рекламе и pub­lic relations. — М., 1997.

2. Борисов Б.Л. Реклама и паблик рилейшнз. Алхимия власти. — М., 1998.

3. Костиков В. Роман с президентом. — М., 1997.

4. Попцов О. Хроника времен "царя Бориса". — М., 1996.

5. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологи ХХ ст. – М., 1999.

6. Почепцов Г.Г. Информация и дезинформация. – К., 2001. – 256 с.

7. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.-К., 2001. – 446с.

8. Почещов Г.Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять об­щественным мнением. — М., 1998.

9. Почещов Г.Г. Теория и практика коммуникации. — М., 1998.

10. Соколов И. Технология популярности, или паблик рилейшнз. — Минск, 1999.

11. Чорнобиль і преса: реаліїї взаємодії /відп. ред. О.Ф.Коновець, В.В.Бугрим/ - К., 1992. – 80 с.

12. Шампань П. Делать мнение. Новая политическая игра. — М., 1997.