2.1. Мова і стиль магістерської роботи

Магістерське дослідження як кваліфікаційна робота має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням, тому одночасно з написанням тексту дослідження здійснюється процес його оформлення. Пошук оптимальної форми наукової праці відбувається на кожному етапі дослідження, а не лише на останньому.

Особливі вимоги висуваються до мови і стилю викладу матеріалу, оскільки культура мови є одним з найважливіших показників культури магістранта. Саме тому мові і стилю роботи слід приділяти особливу увагу.

Науковий стиль викладу матеріалу має свої особливості.

Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, обґрунтуванню основних висновків дослідження. Не менше значення має смислова завершеність, цілісність і зв'язність думок. Для вираження логічних залежностей в мові є спеціальні функціонально-лексичні засоби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін.), заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до ..., розглянемо..., зупинимося на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на ..., необхідно розглянути ...), підсумок, висновок (отже, таким чином, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...). Засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний та ін.).

Для наукового тексту характерним є цілеспрямованість і прагматизм. Емоційні мовні елементи тут виключаються. Ціну мають лише точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів, відомості та факти. Це обумовлює точність їх словесного вияву і використання спеціальної термінології.

Володіння мовою спеціальності, основу якої становить впорядкована і стандартизована термінологія, — один з основних показників наукового рівня магістранта. Завдяки спеціальним термінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Науковий термін — це не просто слово, а втілення сутності даного явища, тому не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, оскільки кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй, систему термінів і прагне до встановлення точних однозначних дефініцій, що відповідають її сучасному стану. Не використовуються в науковому тексті також жаргонні і побутові вирази.

Стиль писемної наукової мови — це безособові речення, тому виклад звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої і зовсім не використовуються — другої особи займенників однини. Авторське "я" ніби відступає на другий план. Нині є неписане правило у дисертації замість "я" використовувати "ми" з огляду на те, що вираз суб'єкта авторства як формального колективу надає викладу більшої об'єктивності. Вираз авторства через "ми" дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напрямку.

Якостями, котрі визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність — одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації, вміщеної в тексті дослідження. Недоречно вжите слово може суттєво викривити смисл написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності. Ще одна необхідна якість наукової мови — її ясність, яка визначається як вміння писати доступно і дохідливо. Стислість – також необхідна і обов'язкова якість наукової роботи, реалізація якої означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мотлоху.

Від ступеня володіння понятійним апаратом науки, залежить, наскільки грамотно та зрозуміло магістрант зможе викласти свою думку, пояснити факт, аргументувати власну позицію тощо.Тому є сенс навести деякі з них з певними поясненнями.

Актуальність теми – ступінь її важливості в даний момент та в даній ситуації для вирішення даної проблеми.

Аспект – кут зору, під яким розглядається об’єкт або предмет дослідження.

Визначення – уточнення змісту понять.

Дедукція – вид висновку від загального до часткового, коли з часткових випадків робиться узагальнений висновок.

Категорія – форма логічного мислення, в якій розкриваються внутрішні, суттєві сторони й відношення предметів, що досліджуються.

Концепція – система поглядів на будь-що, основна думка, коли визначаються мета і завдання дослідження та вказуються шляхи його ведення.

Ключове слово – слово або словосполучення, що найбільш повно та специфічно характеризує зміст наукового документу або його частини.

Метод дослідження – спосіб застосування старого знання для отримання нового. Є знаряддям отримання наукових фактів.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є відкриття та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність. Одна з форм суспільної свідомості.

Наукова тема – задача наукового характеру, що вимагає проведення наукового дослідження.

Наукове дослідження – цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді системи понять, законів та теорій. Характеризується об’єктивністю, доказовістю і точністю.

Наукове пізнання - дослідження, яке характеризується своїми особливими цілями, а головне – методами отримання і перевірки нових знань.

Наукова доповідь – науковий документ, що містить виклад науково-дослідницької роботи, опублікований у друці або прочитаний в аудиторії.

Науковий факт – подія або явище, які є підставою для висновку та підтвердження.

Об’єкт дослідження – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію.

Предмет дослідження – все те, що знаходиться в межах об’єкту дослідження в певному аспекті розгляду.

Поняття – думка, в якій відображуються відмінні властивості предметів і відношення між ними.

Постановка питання – визначення фактів, що викликають необхідність аналізу та узагальнень, виявлення проблем, що не вирішені наукою. Будь-яке дослідження пов’язане з визначенням фактів, які не пояснені наукою, не систематизовані. Узагальнення цих фактів – зміст постановки питання.

Принцип – основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки.

Проблема – велика кількість узагальнених та сформульованих наукових питань, що охоплюють сферу майбутніх досліджень. Розрізняють наступні види проблем:

• дослідницька – комплекс споріднених тем дослідження в межах однієї наукової дисципліни та в одній сфері застосування;

• комплексна наукова – взаємозв’язок науково-дослідницьких тем з різних галузей науки;

• наукова – сукупність тем, що охоплюють всю науково-дослідницьку роботу або її частину, передбачає рішення конкретної теоретичної задачі, спрямованої на забезпечення подальшого наукового або технічного прогресу в даній галузі.

Судження – думка, за допомогою якої будь-що стверджується або заперечується.

Теорія – вчення, система ідей або принципів. Сукупність узагальнених положень, що утворюють науку або її розділ. Теорія виступає як форма синтетичного знання, в межах якої окремі поняття, гіпотези і закони втрачають автономність і стають елементами цілісної системи.

Умовивід – розумова операція, за допомогою якої з певної кількості суджень виводиться інше судження, певним чином пов’язане з вихідним.