Антигіпертензивні засоби.

Артеріальна гіпертензія залишається однією з головних причин летальності та інвалідизації населення у зв'язку з високою її поширеністю. Артеріальна гіпертензія діагностується у 10 — ЗО % дорослого населення багатьох промислово розвинутих країн, а серед людей похилого і старечого віку — більш ніж у 40 % населення. Артеріальна гіпертензія — це один з основних чинників розвитку мозкового інсульту, інфаркту міокарда, недостатності серця, нирок. Медикаментозне лікування хворих починають, коли артеріальний тиск (AT) перевищує 140/90 мм рт. ст.; у випадках недостатності серця, цукрового діабету - при AT 130 - 135/85 - 89 мм рт. ст.

Антигіпертензивні засоби викликають зниження системного AT. Препарати призначають хворим на гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу, зокрема при підвищенні AT. Рівень AT залежить від динамічної роботи серця, тобто від систолічного та хвилинного об'єму крові, периферичного опору судин і в'язкості крові, електролітного балансу й еластичності стінки артерій, а систолічний об'єм — від сили скорочень серця, венозного притоку, периферичний опір — від просвіту капілярів та артеріол.

Вибираючи препарат, віддають перевагу лікарським засобам, що суттєво не погіршують якість життя, мають достатню тривалість ефекту, стабільність впливу, мінімальну побічну дію.

Класифікація.

Відповідно до національних програм профілактики артеріальної гіпертензії і лікування хворих та рекомендацій ВООЗ виділяють:

І. Антигіпертензивні засоби основної групи:

1. Сечогінні.

1) похідні тіазиду (дихлотіазид, цикло-тіазид та ін.);

2) тіазидоподібні (клопамід, індапамід, хлорталідон та ін.);

3) «петльові» (фуросемід, кислота ета-кринова та ін.);

4) калійзберігаючі (спіронолактон та ін.).

2. β-Адреноблокатори.

1) Кардіоселективні;

а) без внутрішньої симпатоміметичної активності (атенолол, метопролол, бісопро-

лол, бетаксолол, небіволол);

б) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (ацебутолол, целіпролол, талінолол);

2) Некардіоселективні;

а) без внутрішньої симпатоміметичної активності (анаприлін — пропранолол, надолол,тимолол);

б) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (піндолол, окспренолол та ін.);

в) з α-β-адреноблокуючою здатністю (карведілол, лабеталол).

II. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл, лізиноприл, фозиноприл та ін.).

III. Антагоністи кальцію (верапаміл, ніфедипін — фенігідин, дилтіаземта ін.).

IV. α1-Адреноблокатори (празозин, доксазозин, теразозин).

V. Блокатори рецепторів ангіотензину II (лозартан, ібезартан, епросартан та ін.).

До препаратів додаткової групи належать:

1. Агоністи центральних α2-адренорецепторів (клофелін, метилдофа).

2. Симпатолітики:

1) препарати раувольфії зміїної (резерпін, раунатин);

2) препарати периферичної дії (октадин).

3. Судинорозширювальні (пентоксифілін — агапурин, апресин — гідралазин, діазоксид, натрію нітропрусид, магнію сульфат, дибазол, папаверину гідрохлорид, но-шпа та ін.).

4. Агоністи імідазолінових рецепторів (моксонідин — фізіотенс, рилменідин).

За переважним впливом на основні ланки регуляції артеріального тиску існує фармакологічна класифікація антигіпертензивних засобів:

І. Невротропні засоби (антигіпертензивні засоби центральної дії).

1. Засоби заспокійливої дії (седативні, І транквілізатори,снодійні).

2. Стимулятори центральних а2-адренорецепторів (клофелін — клонідин, метилдофа).

3. Стимулятори імідазолінових рецепторів (моксонідин — фізіотенс, рилмепідин).

4. Гангліоблокуючі засоби (бензогексоній, пентамін, гігроній).

5. Симпатолітичні засоби (раунатин, резерпін, октадин).

6. α-Адреноблокатори:

1) а,- а2-адреноблокатори (фентоламін, піроксан);

2) α1-адреноблокатори (празозин, доксазозин);

3) а,-адреноблокатори і блокатори серотонінових рецепторів (урапідил).

7. β-Адреноблокатори.

1) β1β2-адреноблокатори (пропранолол, окспренолол, тимолол);

2) β1-адреноблокатори (атенолол, бета-ксолол, бісопролол, метопролол, ацебуто-лол, небіволол та ін.);

3) α+β-адреноблокатори (лабеталол, карведилол, проксодолол).