Електронний уряд і цифрова демократія

Окрім оптимізації механізмів державного управління за рахунок поступового запровадження функціональних модулів G2G, G2B та G2C, електронний уряд активізує такий соціально значущий процес як формування цифрової (електронної) демократії. Дожиттєве навчання, телематика, комп’ютеризація, комп’ютерна грамотність, універсальний доступ, активне правління, електронна пошта, електронне голосування, електронний уряд, Internet та інші елементи Інформаційного суспільства, запровадженню яких прямо чи опосередковано сприяє створення електронного уряду, активізують соціальну позицію громадян, заохочують їх до ширшого використання своїх прав і свобод.

Цифрова демократія є атрибутом захисту громадянами своїх інтересів та визначення форм співпраці з державою в рамках електронного уряду. Якщо сектори G2G, G2B, G2C (як і зустрічні – B2G, C2G) – це спосіб щонайефективнішої взаємодії між урядом та суспільством, використання певних можливостей, наданих електронним урядом, то цифрова демократія – інструмент формування цих можливостей. Тобто, через цифрову демократію громадяни і бізнеси визначають, які саме послуги, яким чином надаватиме їм уряд, встановлюють взаємну відповідальність в рамках взаємодії, формують образ держави і суспільства – і електронного уряду як окремого соціального інституту.

Таким чином, цифрова демократія – явище, масштабніше за електронний уряд. Але передумови для її формування створює саме запровадження останнього, оскільки дає поштовх громадянам і бізнесам до використання можливостей ІТ на державному рівні – спочатку через користування сервісами G2B та G2C та отримання певних вигод від результатів роботи сервісу G2G.

Що укріплює основи демократії, оскільки демократія кожному гарантує не тільки право звертатися до влади з надією добитися якихось індивідуальних чи соціальних цілей, але і право на отримання вірогідної інформації про діяльність владних структур і, значить, можливість робити політичний вибір не тільки самостійно, але і зі знанням діла. Україна також поступово включається до процесу віртуалізації політики. Так за результатами одного з останніх досліджень, в українському Internetі налічується 279 сайтів на політичну тематику. Структурний розподіл політвеба свідчить, що сайти політичних партій і політиків не є основою політичного веба в Україні, а отже – що функції, відведені подібним ресурсам в системі цифрової демократії, поки не потрібні суспільству чи окремим його групам. Розподіл же ресурсів є таким:

55% - новини, інформагентства, тобто, інструменти створення та використання інформаційних приводів, які виконують власне роль медіа: з’єднують виробників новин з їх первинними споживачами – традиційними друкованими та електронними.

23% - сайти політичних партій і організацій: виробляють дуже вузький спектр новин, тож, відповідно, і запитані менше.

14% - інформаційні сайти і форуми. Так само вузькоспеціалізовані ресурси, проте через складніший процес фінансування є менш поширеними.

8% - особисті сайти політиків. Окрім ускладнень з фінансуванням та дуже вузького спектру висвітлюваних питань, дуже часто мають проблеми з наповненням – наявний хронічний дефіцит матеріалів.

70% політичних сайтів мають київське регіональне розташування. Інші регіони займають від 5% до 1%. Тобто, віртуальна симуляція загальнодержавної діяльності сфокусована все ж в центрі.

7. ВП – як сучасна форма організації підприємств

Віртуальні підприємства являють собою групи людей, що займаються спільною справою незалежно від їх фізичного місцезнаходження, перетинаючи кордони підприємств і країн, у реальному часі (синхронно) або у відстроченому режимі (асинхронне). Вони (і підприємства, і люди) можуть швидко реа­гувати на зміни ринку при критично низьких витратах, з точки зору традиційного бізнесу.

Такі віртуальні підприємства можуть і будуть постійно перебу­довувати свою конфігурацію та архітектуру процесів, щоб зберіга­ти максимальну ефективність в умовах динамічного ринку. Завдя­ки своїй здатності створювати та експлуатувати більш новаторські і цілеспрямовані служби за менших капіталовкладень, у більш стислі терміни і зі значно меншим фінансовим ризиком вони скла­дуть серйозну конкуренцію великим традиційним корпораціям.

Віртуальне підприємство (ВП) – співтовариство територіально роз’єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкується винятково електронними засобами при мінімальному або цілком відсутньому контакті. Це нова форма економічної організації. Місце знаходження партнерів віртуального підприємства втрачає значення., що активізує міжнародну співпрацю. В мережі ВП користувачі отримують до необхідних ресурсів, а мережа забезпечує сполучення і необхідний канал пропуску.

На сучасному етапі тільки виробляться підходи організації виробництва продукції з використанням ідеї віртуальних підприємств. Найбільш загальні риси процесу організації ВП:

• Виробництво товарів або послуг повинно бути спрямовано відповідно до вимог клієнтів більш дешевим і швидким способом порівняно з традиційним підприємством;

• Знання і вміння учасників ВП забезпечувати гнучкість своїх ресурсів, швидко створювати віртуальні команди і віртуальне середовище для спільної діяльності.

• Ефект від ВП можна досягти лише при професійному використанні ресурсів Internet і сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Створення ВП є новим явищем для класичної економічної теорії. Віртуальні організації характеризуються як добровільна тимчасова форма кооперації декількох, як правило незалежних суб’єктів. Це міжорганізаційне гнучке підприємство, що тимчасово створюється для отримання прибутку завдяки розширенню асортименту товарів і послуг. Серед віртуальних організацій слід розрізняти об’єднання «фізично» існуючих фірм, які співпрацюють на основі мережі Internet через причину територіальної віддаленості, та віртуальні компанії, які існують лише у вигляді WEB-сторінок і здійснюють інформаційне забезпечення за певними тематичними напрямами.

Перший тип використовує віртуальний простір як засіб комунікації при об’єднанні матеріальних, фінансових та інших ресурсів для реалізації спільних проектів. Для другого типу організації віртуальна реальність є єдиним можливим способом існування.

Розрізняють також наступні класи віртуальних підприємств:

• Одинарний бізнес (одна угода) і довгостроковий альянс;

• З динамічною структурою і фіксованою структурою;

• З координацією подібно „зірці” і демократичний альянс;

• За масштабом: одиночний рівень і мультирівень.