1.3 Аспекти материнської сфери

Материнська поведінка вивчається в психології та в педагогіці, соціології, демографії та інших науках у різних аспектах. Ці аспекти можна об’єднати наступним чином:

• біологічні

• психологічні.

Розглядаючи материнську сферу з біологічного аспекту, можна об'єднати дослідження, в яких мати і забезпечувані нею умови розглядаються як організація фізіологічного і стимулюючого середовища для розвитку дитини. Велике значення надається еволюційним аспектам формування фізіологічних, мотиваційних та поведінкових механізмів материнства.

В даному аспекті можна виділити підпункти: етологічні, фізіологічні, психофізіологічні та порівняльно-психологічні дослідження аспектів материнства.

Етологічні аспекти. В даному напрямку материнство вивчається з позиції оцінки кількості ресурсних затрат батьківської особи, виявлення еволюційних основ формування батьківської поведінки, взаємного забезпечення батьками і дітьми ключової стимуляції для реалізації адаптованої поведінки [1].

Фізіологічні та психофізіологічні аспекти материнства. Даний аспект в основному спрямований на вивчення нейрогуморальних механізмів статевого дозрівання і забезпечення вагітності та лактації. Для даного напрямку традиційним є зіставлення даних, отриманих на тваринах і людині. Вивчається зв'язок гормонального фону і емоційних станів, їх роль у розвитку материнства, забезпеченні емоційних особливостей материнсько-дитячих відносин.

Особливу увагу вченими приділяється порівняльним дослідженням гормонального фону і прояву материнської поведінки, динаміки емоційних станів у вагітності (тривожність, стресостійкість, дратівливість, депресивність, їх загостренням у першому і третьому триместрах, стабілізація емоційного стану в другому триместрі, динаміка сексуальності в період вагітності) [6].

Також, увага приділяється фізіології і психофізіології різних фаз репродуктивного циклу (статеве дозрівання, менструальний цикл, вагітність, післяпологовий період, материнсько-дитяча сепарація, материнсько-дитяча прихильність, лактація, менопауза). У регуляції материнської поведінки гормони грають вирішальну роль.

Розвиток прихильності матері до дитини в післяпологовому періоді і його зв'язок з гормональним фоном розглядається в трьох аспектах:

1. Вплив гормонального фону на сприйняття матір’ю дитини, зміна гормонального фону матері і дитини при сепарації. Сама поведінка реалізується як взаємозв'язок біологічних умов (гормональний фон), життєвого досвіду, індивідуальних особливостей матері і умов ситуацій у взаємодії з дитиною. При сепарації в основному досліджується зміна гормонального фону матері та дитини, що відображає рівень стресу.

2. Вплив гормонального фону в післяпологовому періоді на встановлення прихильності матері до дитини. Проведені дослідження дозволили припустити, що для виникнення та подальшого успішного розвитку прихильності матері до дитини необхідний емоційний і тактильний контакт матері з дитиною протягом 36 годин після пологів. Подальші дослідження показали, що вплив 36-годинного періоду різний при бажаній і небажаній вагітності, причому ефект зберігається лише протягом першого місяця, після чого відбувається компенсація за рахунок розвитку пізніших форм взаємодії матері з дитиною.

До цієї області примикають дослідження післяпологової депресії. Вважається, що стан матері, забезпечення її гормональним фоном, інтерпретується нею в залежності від особистісних і ситуативних факторів (схильність до депресивних переживань під час відповідного гормонального фону в інші фази репродуктивного циклу, прийняття вагітності та материнства, життєва ситуація, особистісні якості, психічна патологія і ін.).

3. Вплив пролактину на емоційний стан під час грудного вигодовування, засноване на його властивості підвищувати секрецію ендорфінів. Вважається, що це забезпечує фізіологічну підтримку розвитку прихильності матері до дитини. Однак це повинно гармоніювати з прийняттям дитини і свого материнства [2].

У психологічній літературі полеміка навколо проблеми «материнського інстинкту» розгорілася у другій половині XX століття. Одні дослідники стверджували що основним у формуванні материнської сфери є соціальні фактори, інші дотримувалися переконання, що материнська прив'язаність підпорядковується багато в чому тим же вродженим механізмам, які ріднять людський вид з тваринами. Роль біологічних факторів у формуванні материнських відносин обговорюється в етологічних дослідженнях [1].

Наступний аспект - психологічний, він об’єднує в собі феноменологічні компоненти та девіантне материнство.

Феноменологічні компоненти – виділяються і детально описуються функції матері, особливості її поведінки, переживань, установок, очікувань і т.п. Також, виділення типів і стилів материнської поведінки, ставлення, позиції і т.п. Саме в цьому аспекті найбільш яскраво проявляється орієнтація на вікові особливості дитини (і періоду материнства), залежно від чого виділяються і пояснюються особливості матері.

Девіантне материнство в даний час є однією з найбільш гострих областей дослідження в психології як в практичному, так і в теоретичному аспекті. Сюди включаються проблеми, пов'язані не тільки з матерями, що відмовляються від своїх дітей і проявляють по відношенню до них відкрите зневажання і насильство, а й проблеми порушення материнсько-дитячих відносин, які служать причинами зниження емоційного благополуччя дитини і відхилення у його оптимальному психічному розвитку в дитячому, ранньому і дошкільному віці. Несприятливий для майбутнього материнства перебіг вагітності, а також особливості поведінки жінок, що схильні до подальшої відмови від дитини, аналізуються в роботах В. Брутмана, М. Радіонової, А. Варги та ін. Вони описують, чому для деяких жінок вагітність завершується відмовою від дитини, або іншими формами відхилення материнської поведінки. Вона об'єднує в єдиний комплекс такі риси, як інфантилізм, підвищену потребу в любові, пов'язану з почуттям недостатньої уваги і турботи в дитинстві, сексуальну нерозбірливість, егоцентризм. У фантазіях такі жінки самі ще діти, тому у них немає бажання вагітніти. Якщо навіть вони цього і хочуть, то їм важко оточити дитину турботою і любов'ю, бо їм самим здається, що вони недостатньо отримали цієї любові. У них можуть виявлятися сильні садистські риси, спрямовані на їх сексуальних партнерів, і якщо вони стануть матерями, це позначиться на їх звиканні до дитини і на їх агресивних проявах до неї, особливо до хлопчиків. Вважається, що особливості материнських відносин визначаються не тільки культурним та соціальним статусом жінки, але і її власною психічною історією до і після народження. С. Треветсон вважає, що компетентна поведінка матері в розпізнаванні емоційного стану своєї дитини досягає зрілості лише після шляху розвитку, який вона робить в дитинстві та підлітковому віці [18].

Все сказане вище свідчить, що вагітність можна назвати критичним перехідним періодом у житті жінки, в ході якого істотно перебудовується її свідомість і взаємини зі світом. Особливо стресова стає перша вагітність, яка є випробуванням статево-рольової ідентичності, материнсько-дочірніх відносин, здатності встановлювати адекватний контакт з партнером – батьком дитини. В результаті успішного завершення цього переходу жінка досягає внутрішньої і зовнішньої інтегрованості і знаходить новий соціальний статус. Вагітність - це найважливіший етап у житті жінки та становленні її як матері, у взаємовідносинах з дитиною [14].

Висновки до Розділу 1

Аналізуючи психологічну літературу з питань материнства можна сказати, що з одного боку можна розглядати біологічні, а з іншого психологічні фактори, які впливають та носять первісний характер у формуванні материнства. З одного боку – умови розглядаються як організація фізіологічного і стимулюючого середовища для розвитку дитини. Велике значення надається еволюційним аспектам формування фізіологічних, мотиваційних та поведінкових механізмів материнства. А з іншого – соціальні чинники також приймають участь у формуванні здатності жінки «бути гарною матір’ю». До найважливіших відносять сім’ю батьків і стосунки з власною матір’ю.

Батьківство є базовою життєвою місією, важливим станом та значною соціально-психологічною функцією кожної людини. Характер батьківства відображається на якості нащадків, стає гарантом особистого щастя людини та основою майбутнього суспільства, саме тому батьківство кожної людини повинно бути усвідомленим.

Усвідомлене батьківство – одна з найбільш складних та мало розроблених областей сучасної науки. Актуальність її вивчення обумовлена протиріччями між гостротою демографічних проблем, які пов’язані з падінням народжуваності, великою кількістю сімей, що розпадаються, лавиноподібним збільшенням кількості дітей-сиріт при живих батьках, зі зростанням кількості випадків жорстокого ставлення до дитини та недостатньою розробленістю програм соціальної та психологічної допомоги молоді, яка є потенційними батьками.