1. Аналіз психологічної літератури з питань материнства

1.1 Поняття про материнство

Психологічна готовність до батьківства та методи її формування набувають останнім часом все більшої актуальності серед проблем психології розвитку. Це пов'язано як зі зростанням демографічних проблем, наприклад, зниженням потреби в дітях, про що попереджають соціологи, зростанням девіантного материнства, числа відмов від дитини і т.п. З іншого боку, подібний інтерес обумовлений увагою до проблем особистісного розвитку дорослої людини, у тому числі, в зв'язку з його новою роллю - роллю батька.

Етап вагітності при цьому є переломним етапом у формуванні поняття материнство. Вагітність - це час стресу особливо для молодої жінки, якій психічна рівновага необхідна для того, щоб мати справу з безперестанними вимогами «залежної людини». Також, це кризова точка в пошуку своєї жіночої ідентичності, бо це точка з якої немає повернення, незалежно від того народжується в належний термін дитина, трапляється викидень або робиться аборт. Ця точка має на увазі кінець існування жінки як незалежної окремої істоти і початок безперервних і безповоротних відносин мати – дитина. На щастя, це не статичний стан, а безперервний фізичний і емоційний процес, що включає в себе лібідозне заміщення образу плоду, що змінюється, розвивається, спершу є невидимою частиною материнського тіла і продовженням її власного «Я». Цей образ плода повинен, пізніше, бути переведений на реального живого немовляти, коли той народиться і стане окремою частиною об'єктивного світу.

Вагітність доводить і зміцнює успішне досягнення жіночої сексуальної та статевозрілої ідентичності, тоді як процес створення нової форми об'єктивних відносин – материнство – може початися тільки тоді, коли дитина відділяється від материнського тіла і вливається в об'єктивний світ [13].

Материнство – родинне ставлення матері до дітей, функція жіночого організму, спрямована на продовження людського роду і включає як біологічний, так і соціальний аспекти.

З еволюційної точки зору материнство – варіант батьківської сфери поведінки (як складової частини репродуктивної сфери), властивої жіночій статі, яке набуває особливого значення у ссавців. Винятковість материнської поведінки на вищих еволюційних стадіях розвитку дозволяє виділити материнство в самостійну материнську сферу як предмет наукового дослідження. Її еволюційне призначення полягає в забезпеченні матір'ю адекватної турботи про потомство.

Турботу про потомство можна розглядати як батьківські (в даному випадку – материнські) функції. З точки зору сучасних уявлень про розвиток психіки, формування складних форм поведінки в онтогенезі відбувається на основі сенситивних періодів, які мають різні психофізіологічні механізми, властиві різним філогенетичним рівням. На вищих еволюційних стадіях одним з найважливіших чинників успішного розвитку є наявність еволюційно-очікуваних умов.

Функції матері в розвитку дитини досить складні і різноманітні. Вони полягають у задоволенні всіх фізіологічних потреб дитини, забезпеченні емоційного благополуччя, розвитку прихильності, базових структур ставлення до світу, спілкування, основних особистісних якостей і самої структури діяльності. Далеко не всі ці функції усвідомлюються матір'ю.

Навіть науці багато з цих функцій стали відомі тільки в останні десятиліття, і немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчено. Проте, матір успішно виконує ці функції впродовж тисячоліть.

Культурою дані функції також добре освоєні і представлені в ряді правил, норм, в обрядах, повір'ях, звичаях. Деякі з материнських функцій, такі, як задоволення органічних потреб дитини, формування у неї деяких особистісних якостей, в достатній мірі усвідомлюються матір'ю і суспільством. Інші, існують в суспільній свідомості і свідомості матері в перетвореній формі, уявлення про їхнє значення для дитини різною мірою наближаються до біологічних і соціокультурних завдань її розвитку [10].

Що стосується функцій матері щодо розвитку базового ставлення до світу і структури діяльності дитини, то вони до цих пір розглядалися як регулювання «інстинктивними» механізмами. Це властивість матері емоційно переживати за розвиток своєї дитини і виражати свої емоції у взаємодії з нею, прагнути брати участь в її емоційному житті і взаємодії зі світом, яка розглядається багатьма як її природна особливість. Такої точки зору дотримується Д. Винникот, описуючи стан матері після пологів як особливий, що дозволяє їй безпосередньо переживати стан дитини. Втручання «радників», які пояснюють матері, що і як вона повинна робити, тільки заважає реалізації цих властивостей, орієнтуючи мати не на своє почуття, а на свідомий аналіз своєї поведінки. Д. Магагна говорить, що «гарна мати» дозволяє своїм емоціям повністю заволодіти собою, визначати, що саме необхідно дитині та що вона потребує саме в даний момент [19].