3. Неомондіалізм

Розпад СРСР і перемога Заходу в «холодній війні» зумовили появу неомондіалізму, представленого насамперед доктринами американця японського походження Френсіса Фукуями і Жака Атталі. Ф. Фукуяма на початку 90-х років XX ст. у статті «Кінець історії» запропонував концепцію „орієнталізму”, суть якої полягає в тому, що, за переконанням автора, після розвалу СРСР та перемоги Заходу в „холодній війні”, світ „приречений” на Західну домінацію. У своїй версії світового історичного процесу дослідник пояснює, що людство від темної епохи «закону сили» і нераціонального менеджування соціальної реальності рухалось до найраціональнішого ладу, втіленого у сучасній західній цивілізації, капіталізмі, ринковій економіці, ліберально-демократичній ідеології. Розпад СРСР для Ф. Фукуями - це падіння останнього бастіону «ірраціоналізму» і початок особливого планетарного існування під знаком Ринку і Демократії, що перетворюють світ на налагоджену раціонально функціонуючу машину.

Французький геоекономіст Ж. Атталі, колишній директор Європейського банку реконструкції та розвитку, зазначає у книзі «Лінія горизонту», що після завершення боротьби економіки з антиекономікою перемогою останньої утворюється єдиний світ без кордонів. Світ втрачає свою архаїчну багатоякісність і стає тотально однорідним. Лише в такому гомогенному просторі може настати «ера грошей» - загального еквівалента, який не відрізняє вище і нижче, моральне та аморальне, автентичне і неавтентичне.

Ж. Атталі наголошує, що панування ліберально-демократичної ідеології та ринкової системи в планетарному масштабі поряд із розвитком інформаційно-телекомунікаційних технологій призводить до того, що світ стає єдиним і однорідним. Геополітичне і цивілізаційне структурування світу замінюється геоекономічним, за якого найважливішим стає розташування фінансових, інформаційних центрів, людських та природних ресурсів. Геополітичний і цивілізаційний дуалізм зникає.

Геополітична концепція Зб. Бжезінського, викладена ним у працях - «Велика шахівниця», «Поза контролем», «Велика невдача», «План гри», «Влада і принцип», спрямована на пошук нової стратегії світового панування США по закінченні «холодної війни». Колишній помічник президента США з питань національної безпеки вважає, що відмітною рисою американського світового панування є швидкість його становлення, глобальні масштаби і засоби досягнення.

З.Бжезінський вводить “шахові” поняття: геостратегічних гравців і геостратегічних осей. Геостратегічні гравці – це держави, що мають спроможність і національну волю застосувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, аби змінити – відповідно до інтересів Америки – наявний геополітичний стан справ. Вони мають потенціал або передумови бути геополітично непостійними. Через якісь причини – жадання національної величі, ідеологічної реалізації, релігійного месіанства чи економічного зростання деякі країни прагнуть здобути регіональне домінування або ж глобальне утвердження.

Водночас геополітичні осі – це держави, чия важливість походить не з їхньої сили і мотивації, а радше з уразливого розташування та з наслідків їхніх потенційно несприятливих умов для поведінки геостратегічних гравців. Найчастіше геополітичні осі визначаються географічним розташуванням, що в деяких випадках надає їм особливої ролі або у наданні доступу до важливих районів, або ж у відмові сильному гравцеві у ресурсах. У деяких випадках геополітична вісь може діяти як захисний щит для важливої держави або навіть регіону”.

Автор доктрини визначає на політичній карті Євразії, як мінімум, п’ять основних й активних стратегічних гравців (Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія) та п’ять геополітичних осей (Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран). У цьому контексті геополітична вісь України полягає у її “уразливому розташуванні” стосовно, передусім, геостратегічного гравця Росії, яка традиційно зачіпає геостратегічні інтереси США.

В результаті розпаду СРСР, зумовленого, на думку Зб. Бжезінського, внутрішніми чинниками - процесами дезінтеграції, загостренням економічних і соціальних проблем - США перетворилася на першу і єдину насправді світову державу. Америка не тільки контролює всі океани і моря, а й здійснює прибережний контроль силами морського десанту, що дає їй можливість панувати на суші. Збільшилася кількість американських васалів і залежних від неї держав на Євразійському континенті.

Зб. Бжезінський визнає, що Росія і Китай вкрай негативно сприймають гегемонію США, але вважає, що вони не мають засобів для того, щоб здійснювати постійний політичний вилив в усьому світі і неспроможні найближчим часом знайти такі засоби. Американська перевага у ключових сферах світової влади - у військовій галузі, в економіці, у сфері технологій і в галузі культури - створила новий міжнародний порядок, характерною рисою якого є відтворення в інших країнах головних рис американської системи.

Основні ознаки нового міжнародного порядку такі:

• система колективної безпеки, що передбачає об'єднані командування і збройні сили (НАТО, Американо-японський договір безпеки та ін.);

• регіональне економічне співробітництво (АПЕК, НАФТА) і спеціалізовані глобальні організації співробітництва (МВФ, МБРР, ВТО);

• спільне прийняття рішень, навіть за домінування США; демократичне членство в ключових союзах;

• наявність рудиментарної глобальної конституційної та юридичної структури (наприклад, Міжнародного суду, спеціалізованого трибуналу з розгляду військових злочинів у колишній Югославії тощо).

Головним геополітичним виграшем для Америки Зб. Бжезінський вважає Євразійський континент, звідки, як він стверджує, походять усі потенційні політичні та/або економічні виклики американському пануванню. Євразію він порівнює із шахівницею, на якій триває боротьба за світове панування між кількома гравцями, кожен з яких має різний ступінь влади.

Установлення контролю над усім Євразійським континентом він розглядає як ключ для глобального панування, бо саме звідси може з'явитися потенційний суперник Америки. 3б. Бжезінський зазначає: «Три великих обов'язки імперської геостратегії полягають у запобіганні змові між васалами і збереженні їх залежності від загальної безпеки; збереженні покірності підлеглих та забезпеченні їх захисту і запобіганні об'єднанню варварів». Саме такою має бути, на думку американського професора, сучасна євразійська геостратегія США.

Для забезпечення тривалої та стабільної провідної ролі США у світі життєво важливе значення, вважає 3б. Бжезінський, має те, як США керують головними геостратегічними фігурами на євразійському континенті. Головне завдання Америки щодо Європи він вбачає у зміцненні і розширенні існуючого демократичного плацдарму на західній окраїні Євразії. Геостратегічний консенсус з Китаєм розглядається ним як умова для отримання політичного опорного пункту в Азії. Територію пострадянського простору він вважає «чорною дірою» в геополітичному плані. Регіон на південь від Росії 3б. Бжезінський назвав «євразійські Балкани». Цей регіон загрожує перетворитись на джерело етнічних конфліктів і великодержавного суперництва.

На думку З.Бжезінського, Україна є новим і важливим простором на Євразійській шахівниці, є геополітичною віссю, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати і саму Росію. “Без України, – пише автор, – Росія перестає бути євразійською імперією”. Без неї вона ще претендує на азіатську імперію. Підкорення України Росією знову дає їй широкий вихід до Чорного моря, а людські і природні багатства України негайно були б поставлені на службу імперським інтересам Росії. Водночас Польща – важливий провідник євразійських інтересів США – перетворилась би у державу-вісь. Тому як в інтересах США, так і в інтересах Середньої Європи, Польщі і України, зокрема, є посилення західного геополітичного та геостратегічного вектора України.