4 Питання. Циклічний характер відтворення в капіталістичній економіці.

Марксистська теорія відтворення суспільного капіталу дозволяє з’ясувати, які умови необхідні для нормального, пропорційного розвитку капіталістичного виробництва. Однак в дійсності процес капіталістичного відтворення здійснюється нерівномірно, йому притаманні протиріччя, тому він періодично супроводжується економічними кризами. Як марксистська теорія пояснює економічні кризи?

Абстрактні можливості криз з’являються вже в умовах простого товарного виробництва. Перша можливість зв’язана з функцією грошей як засобу обігу. За актом Т – Г може одразу не здійснитись акт Г – Т і довгий ланцюжок продавців не зможе реалізувати свої товари (розбіжність в часі актів продажу та купівлі). Друга можливість зв’язана з функцією грошей як засобу платежу. В той час, коли боржник має сплачувати борг за кредит він може виявитись неплатоспроможним – постраждає довгий ланцюжок всіх осіб, які пов’язані з ним та між собою кредитними відносинами.

Ці абстрактні можливості криз відображають реальне протиріччя товарного виробництва між приватним і суспільним трудом. Однак товарний обіг існує 5-7 тис. років, а періодичні кризи спостерігаються лише з 1825 року (Англія). Чому так?

Реальна можливість криз з’являється лише при розвинутому капіталізмі:

1. формується складна система суспільного розподілу праці, переплетіння кругооборотів індивідуальних капіталів (в будівництві авіаносця “Джон Кеннеді” в США приймали участь 850 компаній – обладнання і матеріали доставлялись з 350 міст, 38 штатів).

2. Широке розповсюдження мають продажі у кредит.

Ці обставини обумовлені крупними масштабами виробництва, високим рівнем розвитку суспільного характеру виробництва. При цьому зберігається анархія, стихійний характер суспільного виробництва і приватне привласнення результатів суспільного труда.

Марксистське пояснення причини криз: високий ступінь розвитку основного протиріччя капіталізму – протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів.

Конкретні форми прояву основного протиріччя капіталізму:

1. Протиріччя між виробництвом і споживанням.

Ціль виробництва  максимізація додаткової вартості  розширення виробництва  натикається на межу в реалізації товарів, яка пов’язана з обмеженістю фонду зарплати найманих робітників (яким визначається платоспроможний попит основних покупців – найманих робітників). Вироблені товари суспільство не може спожити, тому що основна маса споживачів – найманих робітників не може їх купити (фізичні можливості є, а фінансів не вистачає).

2. Протиріччя між планомірною організацією виробництва на кожному окремому підприємстві і анархією виробництва в масштабах капіталістичного суспільства. На підприємстві спостерігається планомірність – узгодженість дій, свідома підтримка пропорцій. За межами підприємств – не узгоджені дії, анархія. Криза настає тоді, коли анархія виводить виробництво за межі споживання.

3. Протиріччя між класом капіталістів і класом найманих робітників. Ці класи мають свої економічні інтереси. У розвинутих країнах намагаються запобігти конфронтації, вирішити питання шляхом компромісів, але й там бувають страйки…

Економічні кризи настають періодично – при екстремальному розвитку протиріч і наслідком кризи є тимчасове розрішення цих протиріч ціною часткового руйнування продуктивних сил.

Є й немарксистські теорії, які пояснюють кризи інакше, їх ми будемо розглядати в курсі макроекономіки. В цьому курсі в якості причин циклічності звичайно називають: недостатній ефективний сукупний попит; коливання в обсязі виробництва капітальних благ (інвестиційних товарів); нерівномірність розвитку НТП; коливання грошової маси.

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Отже, капіталістичне виробництво розвивається циклічно.