3 Питання. Національний доход: виробництво, розподіл, використання.

На основі аналізу відтворення суспільного капіталу Маркс створив свою теорію національного доходу.

В марксистській теорії дається таке визначення національного доходу:

Національний доход (НД) – знову створена вартість (V + m) в масштабах суспільства за рік, або – це частина сукупного суспільного продукту (ССП), що залишається після відшкодування спожитого постійного капіталу.

ССП і НД в курсі політекономії ми визначаємо, згідно марксистській теорії, як результати труда лише у матеріальному виробництві (видобувна та переробна промисловість; сільське господарство; будівництво та транспорт – в тій мірі, в якій вони обслуговують виробництво; торгівля – в тій мірі, в якій вона продовжує процес виробництва – розфасовка, упаковка, збереження товарів), бо саме він створює товари і нову вартість.

В курсі макроекономіки в нас буде інше визначення НД на основі системи національних рахунків, яка підраховує результати діяльності не тільки в матеріальному виробництві, а й у невиробничій сфері (будівництво житла та транспортування населення, торгівля – саме непродуктивні операції, банківська справа, наука, науково-консультативна діяльність, освіта, медицина тощо). Тут мова йтиме про будь-яку корисну діяльність, що створює кінцеві товари (призначенні для кінцевого споживання, а не для переробки, як сировина, і не для перепродажу) та послуги. В Україні ще більшість зайнятих працює в матеріальному виробництві, а в розвинутих країнах з ринковою економікою – понад 60% зайнятих працює в невиробничій сфері, особливо в тих видах діяльності, що пов’язані з інформаційним, інтелектуальним продуктом. З 1988 року Україна переходить на систему національних рахунків.

Національний доход по вартісній формі (марксистська теорія) – V + m, тобто еквівалент вартості робочої сили і додаткова вартість. Національний доход по натуральній формі – це предмети особистого споживання і засоби виробництва, що мають призначення збільшити постійний капітал суспільства.

З’ясуємо, як відбувається виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання НД. Згідно марксистській теорії, джерелом НД є труд найманих робітників сфери матеріального виробництва. У зв’язку з проблемою виробництва НД, Маркс розглядав проблему продуктивного і непродуктивного труда.

Категорія “продуктивний труд” використовується в політекономії у двоїстому сенсі: 1) як простого процесу взаємодії між людиною і природою, незалежного від суспільної форми виробництва; 2) як процесу, що відбувається в рамках виробничих відносин певного типу. Перший аспект: продуктивним трудом в будь-якому суспільстві є труд, що безпосередньо приймає участь у створенні споживчих вартостей, сукупного суспільного продукту (ССП), національного доходу (НД), тобто труд робітників матеріального виробництва. Другий аспект: специфіка продуктивного труда в умовах капіталізму. Другий аспект продуктивного труда Маркс аналізує на різних ступенях абстракції в різних томах “Капіталу”.

На рівні І тому «Капіталу» Маркс показує: продуктивний труд в системі капіталістичного виробництва – найманий труд, який здійснюється в результаті обміну робочої сили на змінний капітал і не тільки відтворює цей капітал але й виробляє додаткову вартість для капіталіста. Головна ознака продуктивного труда – виробництво додаткової вартості.

На рівні ІІІ тому «Капіталу» Маркс показує: з точки зору капіталістичної форми суспільного виробництва труд, що приносить прибуток, є продуктивним трудом незалежно від сфери застосування – і в матеріальному і в нематеріальному виробництві. Таким чином, труд артиста, перукаря, чи продавця, які працюють на капіталіста, хоча безпосередньо не створюють ні вартість, ні додаткову вартість, є продуктивним, бо приносить прибуток, забезпечує самозростання капіталу. Отже, на більш конкретному рівні абстракції головною ознакою продуктивного труда в умовах капіталізму є забезпечення капіталістів прибутком.

В курсі макроекономіки, на основі системи національних рахунків, фактично дається більш широке трактування продуктивної праці – як будь-якої праці, що стала джерелом кінцевих товарів та послуг, які отримали ринкову оцінку.

Фактори зростання НД:

1) величина часу, що був відпрацьований в матеріальному виробництві (число робітників, число відпрацьованих протягом року днів, інтенсивність труда);

2) зростання продуктивності труда – при незмінності інших факторів вона приводить до збільшення кількості споживних вартостей, в яких втілюється НД, і не позначається на вартості НД, бо продуктивність праці – це характеристика конкретного труда як джерела споживної вартості, а не абстрактного труда як джерела вартості.

Початковий розподіл НД відбувається між основними класами капіталістичного суспільства: він розпадається на зарплату найманих робітників і додаткову вартість в її конкретних формах – підприємницький доход, позичковий процент, земельна рента, – що привласнюють капіталісти та власники землі.

Перерозподіл НД відбувається шляхом:

1. оплати послуг непродуктивної сфери;

2. сплати податків як головного джерела доходів держави;

3. сплати членських внесків в різні товариства.

Перерозподіл НД приводить до формування кінцевих доходів: 1) доходи всіх осіб, які не використовують найманого труда (а не тільки робітників матеріального виробництва); 2) доходи всіх осіб, які використовують найманий труд (включаючи тих, хто функціонує у непродуктивній сфері); 3) доходи держави.

Після розподілу і перерозподілу в грошовій формі НД розпадається на: 1) фонд споживання (особисте споживання і утримання підприємств непродуктивної сфери); 2) фонд нагромадження – джерело нагромадження капіталу, розширення виробництва.

Суспільний сукупний продукт в результаті цих процесів розпадається на фонд відшкодування (призначений для відтворення спожитих засобів виробництва), фонд споживання і фонд нагромадження.

ССП = ФВ + ФС + ФН