3. Основи економічної єдності світу

Основу економічної єдності світу складають новітні ресурси, що зумовлюють організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн. Це пов`язано із змінами у власності на засоби вир-ва, що відбулися через соціалізацію та дематеріалізацію на базі інформатизації та інтелектуалізації вир-ва. Це перш за все стосується розвитку нано-технологій. І соціалізація, і дематеріалізація притаманні усім країнам світу, але різною мірою.

До чинників формування економічної єдності світу відносять: інтернаціоналізацію господарського життя(ІГЖ), регіональну та галузеву інтеграцію, науково-технічний прогрес, необхідність вирішення спільних глобальних проблем людства.

ІГЖ – поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у межах світового господарства. Отже, ІГЖ поширюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої на невиробничоїсфер. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів вир-ва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення ІГЖ. Інтернаціоналізація об”єднує структурні елементи й суб”єкти світового господарства в єдине ціле. З поглибленням інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність. ІГЖ визначається такими показниками: рівень міжнародної спеціалізації та кооперування вир-ва, обсяги міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фінансового капіталу, спільної підприємницької діяльності, міграція робочої сили тощо.

Матеріальною основою економічної єдності світу виступають нові технології та засоби вир-ва, які формують початок ери ноосферно-космічної світової цивілізації (НКЦ). Для НКЦ основним типом факторів вир-ва виступають біотехнотронні фактори. Вони становлять ядро економічної єдності світу і формують структуру світового господарства. Одна з рис біотехнотронних факторів – сприяння вивільненню психічної енергії людини. В цих умовах пріоритет одержить розумова праця, значно зросте роль міжнародного менеджменту та взагалі системи організації й управління світогосподарськими процесами через регіональні та міжнародні організації. Зростаюча єдність світового господарства об”єктивно вимагає посилення міжнародних важелів регулювання світогосподарськими зв”язками.

6. Поняття економічного дискурсу

Дискурс- це сук-ть правил та істин, які дають можливість індивідам зорієнтуватися у просторі і часі на відповідній стадії сусп.-ек революції. Тобто дискурс – це уявлення про певне поняття чи явище.

Маркс був першим, хто представив системне бачення ек-ки. Потім він пойзнайомився з працями Джевонса (засновник маржиналізму), які перевернули його парадигму. Маржиналізм став основою мікроек-ки, але вона не є системним баченням, а лише сукупністю дискурсів. У ХХ ст. Кейнс виступив зі своєю теорією, що обгрунтовувала необхідність держ втручання, яка стала основою макроекономіки.

Логіка суч дискурсу має такий вигляд:

Загально-цивілізаційні основи (Тип цивілізації) --- Економічні моделі (різний ступінь зрілості) --- Нац державні ек системи.

В ек дискурсі ставляться 3 основоположні питання:

1) тлумачення процесу розвитку вцілому, 2) ресурси та джерела розвитку, 3) першооснова ек матерії

Стосовно першого питання, суч особливістю розвитку є його хвилеподібність (циклічність).

Стосовно другого питання – джерелом суч госп д-ті передбачається ноосферізація та космізація економічної діяльності, а також залучення альтернативних ресурсів при жорсткому регулюванні демографічних процесів.

Щодо третього питання – означає формування нової системи ек координат, яка включає в-во (інформаційно інтелектуальне) –праця ---вартість ---багатство (духовне багатство)

В ек дискурсі розрізняють з напрямки: 1) цивілізаційно-економічний дискурс (синергізму), 2) трансформаційний дискурс (транзитівізму), 3) дискурс девелопментарізму