ВСТУП
В 2012 році для комплексної навчально-дослідницької студентської експедиції було обрано Краснокутський район Харківської області.
Об’єктом дослідження є Краснокутський район як адміністративна одиниця Харківської області.
Предметом дослідження виступає просторова та функціональна структура Краснокутського району як соціогеосистеми.
Мета дослідження – охарактеризувати територіальні особливості природно-ресурсного потенціалу, населення та господарства Краснокутського району, визначати проблеми та перспективи його розвитку.
Досягнення мети дослідження відбувалось через вирішення наступних завдань:
- проаналізувати історико-географічні особливості розвитку Краснокутського району;
- дати оцінку природним умовам та ресурсам;
- охарактеризувати демографічну та соціальну ситуацію;
- охарактеризувати систему розселення населення;
- проаналізувати рівень розвитку виробничої сфери в Краснокутському районі;
- дати оцінку розвитку основним галузям спеціалізації;
- проаналізувати сучасний рівень розвитку транспортної системи району;
- виявити особливості розміщення установ невиробничої сфери;
- дослідити рекреаційний потенціал району;
- охарактеризувати перспективні напрями соціально-економічного розвитку району.
У процесі дослідження використовувались матеріали управлінь та відділів Краснокутської районної державної адміністрації, дані паспортів сільських, селищних та міської рад району. Методи дослідження – спостереження, збір, систематизація, аналіз та синтез статистичних даних, описовий, картографічний та порівняльно-географічний методи.
Розділ 1 природні та історико-географічні передумови розвитку району
1.1. Географічне положення
1.2. Природно-ресурсний потенціал
1.2.1. Природні умови.
1.2.2. Природні ресурси.
1.3. Історичний нарис
Краснокутський район почав свою історію більш як за десять тисяч років тому (відстань у часі між Мізинською та Трипільською культурами). Оселяли дану територію – Оріяни - первісні жителі Краснокутщини. Вони і почали заселення даної місцевості. Історичне минуле є невід’ємною частиною впливу на соціально-економічний стан сучасного району, тому необхідно розглянути розвиток району у різні історичні періоди.
Незважаючи на отриманий у 1797 р. статус заштатного міста й волосного центру Краснокутськ не опинився на узбіччі життя. За століття з чвертю більш ніж у півтора рази зросла кількість населення. План повітового міста Краснокутська зображений на рис. 1.1.
На передодні реформи 1816 р. (рис. 1.2) 4673 жителів Краснокутська три чверті були державними селянами й ремісниками. Решта – міщани, купці, дворяни, духовенство. Тільки 11% жителів володіли землею. При перерозподілі на кожного жителя чоловічої статі припадало в середньому по 1,3 десятини. На 1028 дворів у Козіївці припадало 3266 десятин, а якщо врахувати, що землею наділяли тільки чоловіків, то її не вистачало й по 1 десятині на особу.
Реформи 1861 р. внесли зміни в землекористування. Селяни мали викупити свої землі в поміщиків. Звичайно ж, поміщик залишав собі кращі землі. З 101135 десятин землі, що перебували в межах сучасного Краснокутського району, 10 поміщицьких господарств мали 35548 десятин, тобто володіли більше ніж третиною всієї землі.
Змінився й соціально-виробничий склад населення: 71% (4888 душ) становили селяни, 26% (1811 душ) - міщани, 3% - дворяни, купці, духовенство та інші стани. 665 жителів вели сільське господарство, 232 займалися ремісництвом, 22 - торгівлею. Серед ремісників найбільше було деревообробників (теслярів, столярів), кравців, шевців.
У Краснокутську переважало індивідуальне виробництво. Тоді як у деяких інших волостях, що перебували в межах сучасного району; розвивалося порівняно велике капіталістичне (цукроварні, гуральні, економії).
Рис. 1.1. План повітового міста Краснокутська у
"Топографічний опис Харківського намісництва" 1787 р. з гербом
Рис. 1.2. Карта Харківської губернії 1821 рік
Звільнення селян від кріпацтва сприяло швидкому розвиткові ринкових відносин. У тутешніх поміщицьких економіях відгодовували худобу й відправляли м’ясо до міста. Цим займалася й частина багатих селян, худобу у яких скуповували прасоли. Розвиток цукроваріння зумовив збільшення посівів цукрових буряків. Підприємливий І. Харитоненко, відомий уже на цей час цукрозаводчик, купує в пархомівського поміщика Вучичевича землі, створює великий конезавод, тваринницькі економії, а в 1872 р. пускає цукроварню,на якій уже тоді працювали до 300 робітників.
У 1882 р. маєток, землі та винокурня поміщиці Веселовської, що її Костянтинівці, перейшли до капіталіста Берга, який створив Кам'яно-Хутірську, Ковалівську та В'язівську економії пізніше об’єднані в одну велику - Костянтинівську. У 1884 р. тут був побудований цукровий завод.
У 1908 р. неподалік залізнична станція Водяна, розпочав будівництво гуральні (спиртового заводу) поміщик П. Дублянський. Устаткований вітчизняними машинами завод дав першу продукцію в 1912 р.
Робота на промислових підприємствах та в економіях давала можливість жителям Краснокутщини отримувати додаткові доходи. Розвиток промисловості сприяв залученню до виробництва підприємливих міщан і селян. Більшість селян не могла прогодувати свої сім’ї за рахунок власного господарства, тому орендували землю в поміщицьких економіях чи в багатих селян за відробіток, наймалися на сезонні роботи на плантації цукрових буряків чи цукроварні, а то й зовсім кидали землю й поповнювали лави робітників.
Після лютневих подій 1917р. в Петрограді та відречення царя селяни самовільно забирали землі Харитоненка, Кеніга, Берга, Кременецького, інших поміщиків, розоряли їхні економії. Ініціаторами цих дій були солдати, що повернулися з фронту а також окремі робітники.
У липні 1917 р. за ініціативою робітників Гутянського цукрозаводу застрайкували всі цукрозаводи Богодухівського повіту, у тому числі й Пархомівський, Костянтинівський та Подолянський (Мурафський). Робітники добивалися збільшення заробітної плати вдвічі уведення 8-годинного робочого дня. До речі після страйку 8-годинний робочий день був уведений і в навколишніх економіях.
З 1 серпня 1925 р. ліквідовуються губернії та укрупнюються деякі райони й округи. У числі округів, які потрапили під розформування, опинився й Охтирський. Його територію розділили між Харківським і Сумським округами. Краснокутський район увійшов до Харківського округу.
У 1930 р. відбулася ще одна адміністративна реформа. Ліквідовуються округи, установлюється двоступінчата система управління: район - центр. Краснокутський район підпорядковується безпосередньо столиці Украйни - Харкову (до 1934 р.).
Вирішено було повернутися до триступінчастої системи управління. Перехід відбувся в 1932 р. Тепер замість округів створювалися області їх спершу було п'ять: Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська. Усі вони почали діяти з 27 лютого 1932 р.
У 1921 р. на місці поміщицької економії в Наталівці утворено культурно-показове господарство. Висока культура землеробства, передова агротехніка дозволяла одержувати високі прибутки. Також вирощували породистий молодняк худоби. Сюди часто навідувалися делегатці та окремі селяни з довколишніх сіл, бо було чому повчитися.
Поступово колективні форми господарювання приживалися. Уже в 1928 р. в Мурафі створюється два машинно-тракторні об'єднання – «Червоний плуг» зі 106 га землі та «Шлях до культури села» зі 114 га. Товариства мали техніку, одержували від держави кредити, насіння тощо.
У Краснокутську перші кооперативні об'єднання виникли в 1924 р. Це були меліоративні товариства «Першотравневе» та ім. Базилевича й Піщанникової. Цього ж року утворилося Червоноармійське сільськогосподарське кредитне товариство, що об'єднувало 81 пайовика. Воно мало машино-прокатний пункт, дві кузні.
Зі створенням артілей та колективних об'єднань зі спільного обробітку землі організовувалися й машинно-тракторні товариства (МТТ). У Краснокутському районі в 1927 р. діяли п'ять МТТ.
ТСОЗи в МТТ могли взяти напрокат зерноочисні машини, трактори, плуги, культиватори, сівалки, деякий інший інвентар. Трактори були двох видів: американський «Фордзон» та вітчизняний «Запорожець». «Фордзон» мав певну перевагу, тому користувався більшим попитом.
У колгоспах створювалися бригади з постійним складом працюючих, за якими закріплювалися машини, реманент, робоча худоба. У рільничих бригадах утворювалися виробничі ланки.
З березня 1946 р. на Краснокутщині розпочалося будівництво смолоскипидарного заводу. Планувалося випускати на рік до 100 т смоли, 43 т скипидару-сирцю, 140 т товарного деревного вугілля. У тому ж 1946 р. вели серйозну розмову про будівництво на Мерлі біля Колонтаєва гідроелектростанції потужністю до 60 кіловат. Спеціалісти підрахували, що вона могла б забезпечити електроенергією млин, олійницю, лікарню, школу й до 300 будинків колгоспників. Трохи меншу ГЕС збирався будувати на р. Мерчик , Мурафський цукрозавод. Та, на жаль, плани не здійснилися.
У 1949 р. в районі були закладені перші 126 га полезахисних лісосмуг, наповнено водою 19 ставків та водойм загальною площею 55 га. На 1950 р. 64 колгоспи було укрупнено, їх стало 30.
У березні 1951 р. проведено хоч і незначне, та все ж зниження цін на промислові й продовольчі товари. Усе це покращило добробут насамперед тієї частини населення, хто одержував платню грошима. Колгоспники ж одержували на трудодні натурою, жили в основному з присадибних ділянок і, щоб щось купити, мали щось і продати. Продукцію землі, яка діставалася селянинові такою важкою працею, доводилося віддавати майже задарма. Престиж праці на землі став усе більше падати.
Упорядковувався райцентр. З квітня 1950 р. розпочали асфальтувати центральну вулицю селища. На базі артезіанського колодязя райкомунгосп розпочав будівництво водогону довжиною близько 3 км з 10 водорозбірними колонками.
Село одержувало кредити, а в їх рахунок – техніку, добрива, будматеріали. Помітно зростала врожайність полів. Міські жителі з ностальгією за селом, вони на "проводи" з'їжджаються на могили батьків, у села, які без них стали пустками або так званими "неперспективними". Не потрібні вже селу й чужі місту.
За рахунок місцевих колгоспів швидше пішов благоустрій Козіївки, Городного, Любівки, Чернеччини, інших сіл.
Проте 1965 р. для хліборобів був невдалим. Пилові бурі, запізніла весна, градобій, а в першій половині вересня - великі дощі, котрі ускладнили копання цукрових буряків. А їх того року було засіяно майже 2800 га. Та хлібороби старалися. Виручали також робітники, студенти з Харкова, пенсіонери, школярі.
Багато робилося для благоустрою сіл: було побудовано 63 шахтні колодязі, закладено 11 га парків, вимощено 2500 кв. м тротуарів, прокладено 17 км водогону та 21 км шляхів з твердим покриттям. На очах хорошіли Козіївка, Городнє, Пархомівка, інші села. У тій же Пархомівці побудували 500 м водогону, збудували в центрі два приміщення під магазини, розпочали будівництво школи на 750 місць.
Значні зрушення відбулися й на цукрових та спиртовому заводах. Тривала заміна застарілих машин і механізмів на нові, більш досконалі. Установлюються напівавтомати, заводи повністю електрифіковано, механізовано розвантажувальні та інші роботи. Зростала з кожним роком їхня продуктивність. Крім того, цукрозаводи входили до цукрокомбінатів, а це вже були розвинуті великі господарства.
Районне керівництво вже в цей час турбується, що з кожним роком села старіють, молодь виїжджає до міст. Погляди звертаються до випускників навчальних закладів. У школах створюються учнівські виробничі бригади, ведеться робота з профорієнтації, заохочуються ті випускники, котрі залишаються працювати в селі. До школярів ідуть інженери, агрономи, механізатори, доярки. Щоправда, після деяких таких зустрічей підлітки вже без вагань вибирають місто, та все ж дехто й залишається.
У 1971 р. був розроблений комплексний план соціально-економічного розвитку Краснокутського району на період до 1980 р. У 1971 р. на Краснокутщині було 13 колгоспів, 4 радгоспи, дослідна станція садівництва. У середньому на один колгосп припадало по 4796 га землі, з них 4213 га орної, 2400 голів худоби. У районі працювали 12 промислових підприємств з переробки сільськогосподарської продукції
На цей час у районі було 9 спеціалізованих колгоспів молочно-буряко-зернового напрямку («Червоний Жовтень», ім. Кірова, «Маяк», ім. Постишева, ім. Горького, ім. 1 Травня, ім. Куйбишева, ім. Кутузова та «Червоний партизан»); з вирощення й підгодівлі свиней (колгосп «Дружба»); птахівництва (ім. Леніна). Радгоспи «Пархомівський». «Мурафськнй» та «Ананьївський» спеціалізувалися на вирощенні насіння цукрових буряків, а радгосп «Глобівський» - на продуктах садівництва. Окремо виділялася дослідна станція садівництва.
В умовах інтенсивного розвитку виробництва валова продукція сільського господарства мала збільшитись в 1,6 рази, а собівартість її знизитись на 20-25%, рентабельність підвищитись до 50-60%.
Уже в 1974 р. питома вага висококваліфікованих працівників у землеробстві мала сягати 18%, а у тваринництві - 55%. Передбачалося й надалі вдосконалювати систему трудового виховання та профорієнтацію в школах. У цьому ж розділі знайшли місце заходи з розвитку дошкільного виховання та будівництва дитячих закладів.
У Краснокутську мав стати до ладу будинок побуту на 125 робочих місць, павільйон побутового обслуговування, а в Козіївці, Мурафі, Дублянці, Пархомівці мали розміститися швейні та взуттєві майстерні, перукарні, ательє з ремонту радіоприймачів, телевізорів, побутової електротехніки тощо. У всіх перспективних селах мали бути відкрити лазні та пральні. Планувалося значно зміцнити матеріально-технічну базу медичних закладів.
У віддалених селах передбачалося відкрити фельдшерсько-акушерські пункти, а в Дублянці та В'язовій - амбулаторії. У 1980 р. кількість лікарняних міст мала сягати 615, або 13 на кожних 1000 чоловік.
За десятиліття намічалося також побудувати 15 спортивних залів, у тому числі в Краснокутську та Козіївці, стадіони, тири, водні станції тощо.
З роками підвищувалася культура землеробства. У 1980 р., дуже несприятливому за погодними умовами, урожай зернових сягнув 31 ц з га, а ряд господарств зібрали й більше. Проведена велика робота з газифікації сіл, телефонізації, благоустрою.
Змінила свій вигляд і центральна садиба господарства. Тут - торговельний центр, Палац культури, майстерні побутового обслуговування, юніора, сільрада, заплановано новий корпус лікарні, спорткомплекс тощо.
Узятий раніше темп зберігався й у подальші роки. З 1980-1985 рр. в Костянтинівці зведено середню школу на 624 учнівські місця, дитячі заклади в Каплунівці, Рябоконевому, спальний корпус у Краснокутському дитячому будинку. Побудовано їдальні при Ананьївському цукровому комбінаті, районній шляховій дільниці. Здано в експлуатацію терапевтичний корпус і дитяче відділення райлікарні. Паралельно з житловим будівництвом зводилися виробничі, службові та культурно-масові об'єкти на Краснокутській дослідній станції садівництва. У 1983 р. тут став до ладу топовий дитсадок на 140 місць. У районі за 1980-85 рр. збудовано 45 км доріг з твердим покриттям, 23,8 км газопроводу та газифіковано 2598 квартир.
На Краснокутщині в цей час уже були виявлені значні запаси нафти й газу. У грудні 1985 р. запалав перший факел, і з цього часу розпочався промисловий видобуток газу та конденсату з Березівського родовища. Три перші свердловини вже давали щодоби до 1 млн. куб. м газу й 200 т конденсату. Дані геологічної розвідки надр і дослідні буріння поблизу села Степового показали, що це родовище дуже перспективне. Невдовзі від величезної сили фонтануючий викид газу підтвердив ці сподівання.
Та промислове освоєння надр не було легким. Газовики як на Степовому, так і на Березівському родовищах зіткнулися з величезним тиском газу, що сягав тисячі атмосфер і температури на виході до 92 °С. Та й хімічний склад виявився занадто збагаченим вуглецем та сірчаним газом, що руйнувало арматуру, термостійкі гумові прокладки тощо.
Уперше на цьому підприємстві взялися за буріння надглибокої свердловини 6100 м, що відкриває ширші можливості з видобування газу.
У кінці 1989 р. погіршився стан у тваринництві. Зменшується поголів’я, знижується якість продукції У порівнянні з попередніми роками знизили обсяги виробництва молока. Погіршилися справи з будівництвом житла. Залишається поки що в планах школа в Краснокутську, СПТУ-62, дитсадок. Украй повільно зводиться будинок культури на 600 місць у райцентрі. Багато порушень у системі споживчої кооперації,громадського харчування. Багато скарг надходить на адресу житлово-комунальної служби. Промисловими підприємствами ще перекриваються плани за прибутками, однак і в них не все гаразд із трудовою та виробничою дисципліною.
У 1990 р. з’являються купони, талони на спиртне, мило, пральні порошки, тютюнові вироби, товари першої необхідності. Починалася глибока всеохоплююча криза, і краснокутчани на собі почали відчувати її суть. Полиці магазинів спорожніли, виручки від товарів майже не було, гроші до бюджету не надходили, зарплати платити було нічим. Почалося скорочення числа працюючих. За опалення, електроенергію, телефон платити перестали. Криза охопила сільське господарство, транспорт, з рейсів зникли автобуси. Як відомо, економічна криза тягне за собою інфляцію. У 1992 р. інфляція піднялася до 40% на місяць. Ціни стрімко повзли вгору. Для порівняння: одна коробка сірників за Союзу коштувала одну копійку, а за часів інфляції близько 5000 купоно-карбованців. Те саме й з іншими товарами.
Це був досить непростий період в історії району, період подій, що відбувалися на тлі масштабних економічних і соціальних перетворень, які проводилися на рівні держави безсистемно й непродумано.
Район виконував планові завдання за територіальними надходженнями до бюджетів усіх рівнів (у 1998 р. - на 124%, у 1999 р. - на 128,8%, за 2000 р. - на 104%). Постійно зменшувалась заборгованість. Завдання доходної частини бюджету району у 2000 р. виконано на 100,6%.
Заборгованість із заробітної плати за 2000 р. зменшилася на 39,9%. Станом на 1 січня 2001 р. не було заборгованості з виплати заробітної плати з місцевою бюджету. Пенсії теж виплачувалися повністю.
У районі завершено приватизацію майна суспільної власності. Збільшилася з 11,5% у 1998 р. до 19,7% у 2000 р. кількість дітей, яких підвозять до сільських шкіл (по області - 18,1%). Дитяча смертність у районі зменшилася вдвічі - з 14,01 % до 7,09% (по області - 11,57%).
За обсягами промислового виробництва район зайняв 11-е місце. За урожайністю зернових за останні п'ять років район був на 16-й позиції. За податковими надходженнями Красний Кут посідав 9-е місце.
Характеризуючи інвестиційний потенціал району, експерти НДІ регіональної політики визначили, що за об'ємом капіталовкладень Краснокутщина зайняла 8-10-е місце, а за іноземними інвестиціями - 13-е місце у Харківській області.
За 1999-2000 рр. було введено в дію 3,8 км газопроводів, у тому числі високого тиску - 1,4 км, низького тиску - 2,4 км. При плані 150 квартир у 1999 р. було газифіковано 186, а у 2000 р. при плані 100 газифікували 123 квартири.
Наведені вище статистичні дані говорять про те, що у Краснокутському районі на рубежі двох століть намітилися позитивні тенденції соціально-економічного розвитку.