1. На постійному препараті розглянути будову листка рослин мезофітів на прикладі дикої редьки чи камелії.

З верхнього і нижнього боку листок дикої редьки вкритий одним шаром дрібних клітин епідерми з потовщеними зовнішніми стінками і прозорим вмістом. У багатьох рослин (камелія, клен, дуб та ін.) епідерма часто вкрита шаром кутикули.

Під верхньою епідермою, тісно притиснуті одна до одної, знаходяться клітини палісадної або стовпчастої хлоренхіми, що мають вигляд коротких стовпчиків або циліндрів і густо заповнені хлоропластами.

Основне призначення цієї тканини – фотосинтез.

Процесу утворення органічних речовин із вуглекислого газу і води сприяє розміщена нижче губчаста хлоренхіма, яка разом із продихами виконує функцію транспірації та газообміну.

Провідна система листка представлена судинами і ситоподібними трубками, що виконують функцію транспортування води з розчиненими в ній іонами мінеральних речовин до мезофілу листка та відтік органічних речовин – продуктів фотосинтезу.

У центральній жилці листка, між судинами та ситоподібними трубками, помітно шар камбію, який у сформованому листку уже недіючий (рис. 140).

Рис. 140. Середня частина поперечного перерізу листка редьки:

1 – верхній епідерміс; 2 – нижній епідерміс; 3 – продихи з повітряною порожниною; 4 – палісадна паренхіма;

5 – губчаста паренхіма. В центрі судинно-волокнистий пучок: 6 – ксилема; 7 – камбій; 8 – флоема; 9 – склеренхіма;

10 – основна паренхіма

2. Вивчити особливості анатомічної структури листків ксерофітів, розглянувши постійний препарат поперечного зрізу листка сосни звичайної (Pinus sylvestris). Замалювати.

Анатомічна структура голковидних листків (хвоїнок) своєрідна. Епідерма містить клітини з товстими здерев’янілими стінками, кутикула дуже розвинена, продихи лежать у запорошених зернятками воску ямках, їх замикаючі клітини мають здерев’янілі оболонки. За шкіркою лежить підшкірка, так звана гіподерма, що складається з одного або кількох шарів клітин, які витягнуті по довжині хвої і мають потовщені стінки. Під гіподермою розміщена асиміляційна тканина, яка оточує безбарвну центральну частину, що має один або два судинних пучки. Безбарвна, центральна частина мезофілу відокремлюється від зеленої, асиміляційної, шаром клітин, так званою ендодермою. Її радіальні стінки корковіють. Між цим шаром клітин і судинними пучками лежить трансфузійна тканина, яка частково складається з мертвих клітин з облямованими порами, що передають воду із судинного пучка хвої в зелену паренхіму. Частина клітин цієї тканини жива і передає у флоему судинного пучка утворені в асиміляційній тканині пластичні речовини (рис. 141).

Рис. 141. Поперечний зріз хвоїнки сосни (Pinus sylvestris):

1 – ксилема; 2 – продих; 3 – епідерма; 4 – гіподерма; 5 – ендодерма; 6 – склеренхіма; 7 – смоляний хід;

8 – складчастий мезофіл; 9 - флоема

Асиміляційна тканина хвойних побудована неоднаково. Так, у смереки, яка має плоску хвою, помітно поділ на палісадну і губчасту паренхіму, а у сосни та ялини такого поділу немає. Асиміляційна тканина у цих рослин складається з клітин одного типу. На поздовжніх розрізах хвої помітно, що асиміляційна тканина лежить шарами, перпендикулярними до поверхні. В ній є смоляні ходи, які йдуть уздовж хвої під гіподермою. Ці ходи оточені кільцем механічних волокон з целюлозними оболонками. Кількість та розміщення смоляних ходів беруть до уваги при визначенні видової належності хвойних рослин.

Асиміляційна тканина хвоїнки сосни своєрідної будови і носить назву складчаста паренхіма. Її називають так тому, що оболонки вростають, ніби складки, в порожнину клітини для збільшення поверхневого шару цитоплазми, збільшення кількості хлоропластів та їх поглинальної здатності.