9.Питання Київська Русь часів сеньйорату. Причини її роздрібленості та занепаду Київського державного центру.

Київська Русь часів сеньйорату

За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла зеніту свого розквіту, встала нарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Турбуючись про подальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив між синами міста й землі. До того ж запроваджувався новий принцип спадковості - сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина.

Причини її роздрібленості та занепаду Київського державного центру.

XII—XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці. У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства.

10. Питання Виродження Київської Русі. Історична постать Володимира мономаха. Історична постать Володимира мономаха.

Видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський (1113-1125 рр.). Син Всеволода Ярославича і доньки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Літопис зберіг легенду про те, що князь Володимир отримав від свого діда по матері, візантійського імператора Костянтина Мономаха, барми і корону – відому шапку Мономаха. Звідці і походить прізвище князя, за яким він потрапив до історії. З 1093 р. вів боротьбу проти половців та їх союзника Олега Святославовича, якому був змушений віддати місто Чернігів (1094 р.), після чого жив у Переяславській землі, яка зазнала найбільш спустошливих набігів кочівників. Виступав за припинення князівських усобиць і згуртування сил для відсічі половцям. Був ініціатором Любецького з’їзду 1097 р., Витечівського з’їзду 1100 р. і Долобського з’їзду 1103 р. У 1103, 1107, 1111 роках організував спільні походи руських князів проти половців, після яких напади кочівників на Русь надовго припинилися. Запрошений на князювання у Київ під час київського повстання 1113 р. і придушивши його, Володимир Мономах видав ряд законів, відомих під назвою “Статут Володимира Всеволодовича”). В них скасовувалося холопство за борги та обмежувалися проценти на позики. Зумів тимчасово об’єднати під своєю владою більшу частину території Київської держави,  припинити князівські усобиці. Відомий як високоосвічена людина. Автор вміщеного в Лаврентіївському літописі “Повчання”, адресованого синам і чернігівському князю Олегу Святославовичу, де різко засуджував князівські усобиці і закликав до єдності всі землі. Помер коло Переяслава 19 травня 1125 р. на 73 році свого життя. Похований у Софійському соборі.