Тема 7.
Психічний розвиток немовляти (2 міс-1 рік)
1. Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність немовляти.
2. Пізнавальний розвиток немовляти.
3. Взаємодія немовляти з предметами й оточуючими людьми.
4. Новоутворення періоду немовляти.
5. Криза першого року життя.
Основні поняття:
Розвиток сенсомоторики. Зорові й слухові відчуття та сприймання. Рухова активність немовляти. Рухова та образна пам’ять. Розвиток уяви. Символічна репрезентація. Розсіяна та фіксована увага немовляти.
Сенсомоторна стадія розвитку мислення. Циркулярні реакції. Розуміння постійності об’єктів.
Етапи розвитку мовлення: домовленнєвий етап і етап активного мовлення. Холофрази. Ситуативне (автономне) мовлення. Тенденції розвитку мовлення. Умови раннього мовленнєвого розвитку.
Етапи емоційного розвитку немовлят. Перші почуття. Емпатія. Вікові особливості емоцій. Емоційне „зараження”. Страх перед незнайомими людьми і тривога відокремлення.
Спілкування немовлят з дорослими. Відмінності у стилях спілкування матері і батька. Умови виникнення дитячих прихильностей. Ігри немовлят: сенсорні, моторні, паралельні.
Становлення Я-концепції немовлят. Становлення фізичного Я-образу. Побудова схеми „Я–інший”. Орієнтація в соціальних очікуваннях. Статева ідентифікація. Криза першого року життя: її симптоми та шляхи подолання. Центральні психологічні новоутворення немовлячого віку.
Література
Бауэр Т. Психическое развитие младенца. – М.: Прогресс, 1979.
Выготский Л. С. Младенческий возраст. Кризис первого года жизни // Собр. соч. в 6 т. – Т. 4. – М.: Педагогика, 1984. – С. 269–367.
Исенина Е. И. Дословесный период развития речи у детей. – Саратов.: Изд-во Саратов. ун-та, 1986.
Мухамедрахимов Р. Ж. Мать и младенец: психологическое взаимодействие. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 1999.
Строганова Т. А., Орехова Е. В. Психофизиология индивидуальных различий в младенчестве: современное состояние проблемы // Вопросы психологии. – 1998. – № 1. – С. 125–145.
Адаптація організму дитини до зовнішнього середовища, виникнення зорового та слухового зосередження, поява комплексу пожвавлення є основою психічного розвитку немовляти.
Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність немовляти.
Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Проте деякі науковці вважають, що цей період охоплює від 1 місяця до 2-х років (Крайг Г., Партико Т.Б., ін.)
Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів).
Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина. Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого.
Так, дуже швидко голосові реакції дитини набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями. Спілкування в період немовляти повинне бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я.
Емоції (пристрасні переживання) стають своєрідним орієнтиром дитини в її поведінці: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більше вона має можливостей для дій із предметом, взаємодії з дорослими. Тому будь-яка ситуація, за якої немовля отримує позитивні емоції, не менш важлива для його життя, ніж якісне харчування чи свіже повітря й тепло. Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6—7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик. Перші “запитання”, які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти "їх можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого півріччя. Для дитини діалог — це можливість бачити світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги. Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що відбувається, — ця потреба також виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини про події, в яких вона брала участь, є пантомімічними, з оволодінням мовою з'являються монологи. Спочатку такі: “Оля, и-и-и”, що є згадкою про те, як плакала дівчинка. Зародження щирості й відвертості між дитиною та мамою залежить від уміння дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через матір немовля вступає у складний світ людських стосунків. Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так званий ефект шпитальності — уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті. За спостереженнями американського психолога К. Береса, із 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на шпитальність, тільки семеро змогли добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали різні психічні дефекти. Найнебезпечнішим і найуразливішим є вік від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою. А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її з іншою людиною. Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того, скільки любові і в якій формі вона отримує. Отже, сприятливою соціальною ситуацією психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із дорослим, емоційний комфорт.
Пізнавальний розвиток немовляти.
Найзагальнішу картину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини. Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок, а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ.
Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму. Хоч процес пізнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливішими психічними механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації, виокремлення категорій, розвиток пам'яті. Розвиток у немовляти сприйняття.
Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик. Діти не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (лат. perceptio — уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукають інформацію. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки.
Діти до одного року приділяють більше уваги зображенням концентричної форми, із зігнутих елементів, ніж із прямолінійних, цікавляться переходом прямої лінії у криву. Контраст для них привабливіший, ніж однотонне поле. Для немовлят, як і для дорослих, колір є конкретною категорією. Розмаїття кольорів видимого спектра — від червоного до фіолетового — пов'язане з різною довжиною світлової хвилі. Хоча різниця між довжинами хвиль двох відтінків синього кольору та зеленого однакова, діти з більшим інтересом стежать за переходом від синього до його відтінків. Особливість сприйняття немовляти, коли об'єкти, що певною мірою відрізняються за своїми фізичними ознаками і належать до різних класів (категорій), мають для спостерігача більше відмінностей, ніж належні до однієї категорії об'єкти із суттєвими фізичними відмінностями, називається категорійністю. Отже, діти в період немовляти вже здатні орієнтуватися в заданих параметрах зовнішнього середовища. Контрасти, криволінійність тощо привертають і утримують їхню увагу, особливо якщо вони спостерігають їх зміни. Очевидно, ця здатність є вродженою.
Розпізнавання немовлям інформації. Діти вчаться
- виявляти зміни в однакових явищах,
- зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Згідно з гіпотезою вчених, у немовляти з перших днів життя виникає відображення отриманих вражень (перцептивних схем) як абстрактне відображення зовнішніх елементів уявлення та їх взаємозв'язків.
Генетично перцептивні дії пов'язані з практичними діями.
У русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що обстежує видимий контур, у рухах гортані, що відтворює звук, відбувається зіставлення ситуативного образу з оригіналом, здійснюється його корекція.
Подальший розвиток супроводжується скороченням моторних компонентів перцептивної дії, в результаті чого процес сприймання стає одномоментним актом “споглядання”. Це означає, що дитина оволоділа оперативними одиницями сприймання і сенсорними еталонами (еталонами відчуттів). Ймовірно, перцептивна схема є ідентичним відображенням одного об'єкта або явища, оскільки свідомість не може формувати всі (багато) ознаки уявлення або об'єкта, навіть такого значущого, як обличчя матері, а наступне сприйняття того самого об'єкта чи явища ніколи не буває абсолютно ідентичним першому. Тепер немовля співвідносить друге враження з першим, одночасно розрізняючи відмінності між ними, воно, швидше за все, об'єднує ці подібні враження. Таке об'єднання називається схематичним прототипом.
Виокремлення немовлям категорій. Вміння виокремлювати загальні для різних вражень властивості (наприклад, протяжність і перервність), здатність об'єднувати подібні за властивостями предмети або явища свідчать, що немовля може виокремлювати категорії. Категорія — усвідомлення вражень про властивості, характерні для подібних, але не ідентичних предметів, явищ.
Ці властивості можуть бути фізичними (статичними) або дієвими (вміння їсти, кидати). Пізніше у процесі розвитку діти відображають властивості предметів у словах і думках. Більшість немовлят розрізняють такі категорії предметів: меблі, тварини, їжа. Річна дитина навіть може віднести зображення предмета до відповідної категорії. Якщо немовляті показати зображення різних людей, а тоді — собаки, воно почне роздивлятися останнє з більшою увагою і обличчя його помітно пожвавиться. Зміна у поведінці дитини засвідчує, що собак вона відносить до іншої категорії, ніж людей. До 3-х місяців немовлята виявляють великий інтерес до явищ, які дещо відрізняються від сприйнятих раніше, звертаючи менше уваги на добре знайомі або зовсім нові. Інтерес дитини до конкретного явища обумовлений його відмінністю від перцептивної схеми, яка в неї склалася (принцип розрізнення). У дитини до півтора року зміна другорядних ознак об'єкта сприйняття (наприклад, вуха у людини, вуса у кота) викликає менш стійку увагу (зосередження певний час на певному об'єкті), ніж зміни найхарактерніших ознак (голова у людини). Помірні зміни викликають стійкішу увагу, ніж дуже різкі чи дуже незначні. Принцип розрізнення має важливе значення у перцептивній діяльності немовлят. Вони найчастіше пожвавлюються, сприймаючи явища, які відрізняються від уже знайомих їм. Для кожної дитини найпривабливішими будуть різні явища. У конкретний період максимально цікавим для неї буде обмежена кількість явищ і предметів. Коли набір вражень у дитини сформований, вона готова до сприйняття нових явищ. У процесі засвоєння немовлям неподібних між собою нових вражень розвиваються його пізнавальні здібності, а відповідно — розширюються перцептивні можливості. Різноманітність довколишніх явищ змушує дитину орієнтуватися в них, і це сприяє когнітивному розвитку (пізнавальному розвитку, розвитку вищих психічних процесів). Розумовий розвиток немовлят, які живуть в однорідному середовищі, без достатньої кількості іграшок, предметів, є значно повільнішим порівняно з тими, які ростуть у різноманітному оточенні, маючи змогу отримувати більше нових вражень. Наприкінці першого року життя у дітей з'являються ознаки мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Вони зауважують, засвоюють та використовують у своїх практичних діях елементарні властивості і відношення предметів. Подальший прогрес у розвитку мислення безпосередньо пов'язаний з початком розвитку мовлення.
Розвиток у немовлят пам'яті. Діти здатні пам'ятати минулий досвід, і чим вони старші, тим більше пам'ятають пережите. Немовлята співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням — ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). Наприклад, дитина, отримавши нову ляльку, наступного дня упізнає її. Як правило, вона починає переводити погляд з нового об'єкта на знайомий, ніби порівнює їх, даючи зрозуміти, що об'єкт упізнаний. У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення — пригадування (відновлення у пам'яті) вигляду об'єкта навіть за відсутності поруч подібного. Уже 4-місячні діти можуть відрізнити знайоме обличчя від незнайомого, але сумнівно, що вони спроможні відновити в пам'яті образ батька, якщо його немає у кімнаті. Здатність до відтворення образу в пам'яті без безпосереднього сприйняття розвивається після 8 місяців. Приблизно у 8 місяців у немовляти починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії. Коли старші діти або дорослі читають чи розмовляють, немовля здатне сприйняти інформацію і зіставити її зі сприйнятою раніше.
Взаємодія немовляти з предметами й оточуючими людьми.
У період немовляти зростає потреба у взаємодії з оточуючими людьми та предметами, в оволодінні предметними діями. Підсумовуючи дані про пізнавальний розвиток дітей першого року життя, Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з предметами й оточуючими людьми: а) операційна консолідація (1—4 місяці). Дитина своїми рухами намагається відновити попередні відчуття (наприклад, рух очей у
бік привабливого об'єкта чи рух руки до рота). Наприкінці цієї стадії вона зауважує зміни звичної для неї поведінки матері й робить певні зусилля, щоб викликати її звичну реакцію. Якщо це не вдається, немовля починає займатися чимось іншим. Така поведінка свідчить про те, що у дитини починають складатися первинні “наміри”, зокрема намагання вплинути на дорослого;
б) операційна координація (4—8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого. Дитина вдається до навмисних дій, щоб привернути увагу матері чи іншої дорослої людини (тягне маму за волосся, простягає руки до неї та ін.). Ці дії є спрямованими на іншого сигналами, стимулами до бажаної для дитини поведінки;
в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) координація (8—12 місяців). Виявляється вона в довільному повторенні одного й того самого руху з різними частинами об'єкта. На цій стадії структури взаємодії з неживими об'єктами координуються зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, іграшками). Увага дитини одночасно зосереджується і на людині, і на неживому об'єкті (іграшці);
г) удосконалена координація (8—12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати рухи з об'єктами в різних напрямках. На цій стадії з'являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому. Отже, у взаємодії з предметами й оточуючими людьми немовля долає стадії операційної консолідації, операційної координації, біфокальну та удосконаленої координації, які є свідченням його пізнавального розвитку. Новоутворення періоду немовляти.
Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку. Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується.
Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.
Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання.
Криза першого року життя — криза, яка зумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих:
вона опановує ходу і предметні дії,
стає активнішою,
з нею не можна не рахуватися.
За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми).
Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу.
Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності. У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася.
Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції — сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.
- Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче. Загалом, головними надбаннями віку немовляти є:
пізнавальний розвиток,
взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують,
ходьба,
поява мовлення.
Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини.
На цьому етапі відбуваються:
- перехід від біологічного до соціального типу розвитку,
- оволодіння “діалогом” із дорослим,
- значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті),
- формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми,
- розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою,
- проявляються перші афективні реакції.
ТЕМА. Психічний розвиток дитини першого року життя
1. Період новонародженого.
2. Роль спілкування з дорослими.
3. Рухова активність дитини.
4. Розвиток орієнтації в навколишньому світі.
5. Соціальний і емоційний розвиток.
6. Психічні новоутворення першого року життя.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бауэр Т.- ДЖ. Р. Психічний розвиток дитини. - М., 1979.
2. Брусиловский А.И. Життя до народження - М.:Знання, 1991. - 224 с.
3. Виготський Л.С. Зібрання творів: У 6 т. - М., 1984. - Т.4 (Дитячий вік: 244-269. Криза першого року життя: 318-340).
4. Дитяча психологія. - Під ред. Коломинского Я.Л., Панько Е.А. Мн.: Університетське, 1988. - С.72-84.
5. Карлсон Л. і ін. Дитина від 0 до 2 років: розвиток у взаємодії з оточуючими людьми. - М.,1983.
6. Мухіна В.С. Дитяча психологія. - М., 1995.
7. Розвиток особистості дитини. - М., 1987. - С.11-57.
8. Раттер М. Допомога важким дітям. - М., 1987. - С.82-90.
9. Фриман Дж. Як розвити таланти дитини від народження до 5 років. М.: ТОО Центр "ПРО", 1995. - 240 з
10. Эльконин Д.Б. Дитяча психологія (розвиток дитини від народження до семи років). - М., 1960. - С.69-92.
1. Період новонародженості.
Соціальна ситуація розвитку в дитячому віці полягає в тому, що життя дитини цілком залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини, він є "посередником" у спілкуванні дитини з предметним світом, дорослий же задовольняє потреба дитини в активному психічному житті - переміщення в просторі, організація сенсорного досвіду, забезпечення почуття безпеки, підтримки й оптимізму.
Період часу, коли дитина відділена від матері фізично, але зв'язаний з нею фізіологічно, складає період новорожденности. Цей період характеризується катастрофічною зміною умов життя, помноженим на безпорадність дитини. Усе це могло б привести до загибелі дитини, якби не склалася особлива, соціальна ситуація його розвитку. C самого початку виникає ситуація об'єктивно необхідних відносин між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини відразу ж соціально опосередковані.
Спостерігаючи немовляти, можна бачити, що навіть ссанню дитина учиться. Терморегуляція ще відсутня. Єдино, що може дитина, це прийняти внутрішньоутробну позу (піджати ніжки і пригорнути до себе ручки) і цим зменшити площа теплообміну. Правда в дитини є уроджені рефлекси (наприклад, уже згаданий рефлекс Робинзона, "велосипедні рухи" і ін.).
Однак ці рефлекси не є основою для формування людських форм поводження. Вони повинні відмерти для того, щоб сформувався акт хапання або ходьба.
Дитина 80% часу доби спить. Сон ще не зміщений на нічний час і має поліфункціональний характер. Дитина спить полубодрствуя. 20% часу дитина бодрствует, але саме пильнування поки носить напівдрімотний характер. Процес правильного чергування сну і пильнування формується під впливом умови виховання -і згодом періоди пильнування починають збігатися з моментами годівлі.
Руху немовляти ще не можна назвати рухами власному змісті слова. Це скоріше фізіологічні відправлення рухових органів. Немовля багато в чому поки ще підкіркова істота, щоправда, сама підкірка ще не організована.
Усе знаходиться в стані негармонійного розладу. Поводження власному змісті слова ще немає. Поводження -і це рух, зв'язаний з виділенням якогось елемента з навколишнього життя. Воно має двох частин: орієнтовану і виконавчу. Без орієнтування немає поводження.
Перший об'єкт, що дитина виділяє з навколишньої дійсності -- людська особа. Ока дитини, уперше починають конвергировать на особі матері
З реакції зосередження на особі матері виникає важливий новотвір періоду новорожденности -- комплекс пожвавлення. Комплекс пожвавлення -і це емоційно-позитивна реакція, що супроводжується рухами і звуками. До цього руху дитини були хаотичні, некоординовані. У комплексі зароджується координація рухів. Комплекс пожвавлення - це перший акт поводження, акт виділення дорослого. Це і перший акт спілкування. Комплекс пожвавлення -- це не просто реакція, це -- спроба впливати на дорослого (Н. М. Щелованов, М. И. Лисина, С. Ю. Мещерякова).
Комплекс пожвавлення -- основний новотвір критичного періоду. Воно знаменує собою кінець новорожденности і початок нової стадії розвитку -- стадії дитинства. Тому поява комплексу пожвавлення являє собою психологічний критерій кінця кризи новорожденности. Фізіологічний критерій кінця новорожденности -- поява зорового і слухового зосередження, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слуховые подразники. Медичний критерій кінця періоду новорожденности -- придбання дитиною первісної ваги, з яким він народився, що свідчить про те, що фізіологічні системи життєдіяльності функціонують нормально.
Таким чином, новорожденность - єдиний період у житті людини, коли ще можна спостерігати в чистому виді прояв вроджених, інстинктивних форм поводження, спрямованих на задоволення органічних потреб. Ці рефлекси не забезпечують поява людських форм поводження.
Інстинктивні форми поводження, що дозволяють немовляті пристосовуватися до світу і швидко прогресувати у своєму розвитку:
блоки сенсорних систем: при народженні в дитини маються відчуття всіх модальностей, елементарні форми сприйняття (зорове зосередження, що простежують рухи, орієнтовані рефлекси), пам'яті, що уможливлюють його подальший інтелектуальний розвиток;
інстинкти, що сприяють самозбереженню і розвиткові дитячого організму (регуляція травлення, кровообігу, подиху, температури тіла, обмінних процесів, смоктальні, хватальні, захисні і т.д.
атавістичні (цеплятельный, рефлекс відштовхування);
готовий до роботи головний мозок дитини, маса якого до моменту народження складає 1/4 маси мозку дорослої людини, хоча клітки ще незрілі, а їхні відростки не покриті миелиновыми оболонками. Необхідна умова нормального дозрівання мозку в період новорожденности - вправа органів почуттів, надходження в мозок при їхній допомозі різноманітних сигналів із зовнішнього світу. СЕНСОРНА ІЗОЛЯЦІЯ істотно збіднює психічний розвиток;
емоції: у немовляти виявляються спочатку негативні емоції у виді лементу і плачучи, посмішка як психічна реакція з'являється пізніше - наприкінці першого - початку другого місяця життя, є компонентом складного поведінкового комплексу, поява якого свідчить про закінчення періоду новорожденности і початку дитинства- КОМПЛЕКСУ ПОЖВАВЛЕННЯ - особливої емоційно-рухової реакції, зверненої до дорослого, що виявляється в зосередженні погляду на особі дорослого, посмішці, оживленому русі руками і ногами. Спочатку ж дитина займає пасивну і реактивну позицію в спілкуванні, комплекс пожвавлення є першим проявом ініціативи в спілкуванні і свідчить про виникнення в дитини потреби в спілкуванні;
з індивідуальних особливостей у немовлят можуть виявлятися такі, як спокойность-нервность, індивідуальний добовий ритм (сови-жайворонки).
Загальна закономірність розвитку дитини: якщо органічні потреби дитини в достатній мері задовольняються - незабаром вони утрачають своє значення й в умовах правильного режиму і виховання формуються нові потреби (в одержанні вражень, у русі, у спілкуванні), на їхній основі і здійснюється психічний розвиток.
2. Роль спілкування з дорослими.
Соціальна ситуація загального життя дитини з матір'ю приводить до виникнення нового типу діяльності -і безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері.. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Так, дуже незабаром голосові реакції дитини здобувають характер емоційно активного заклику, хныкание перетворюється в поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Це ще не мова у власному змісті слова, поки це лише тільки емоційно-виразні реакції.
Спілкування в цей період повинне носити емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що служить ознакою фізичного і психічного здоров'я..
Спираючи на психологічні і педагогічні факти, підкреслимо ще раз, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини дитячого віку -- ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація "МИ", ситуація безпорадності і повної залежності від дорослого. Показником існування такої соціальної ситуації служить позитивне емоційне тло, що є умовою нормального фізичного і психічного розвитку. дитини. І це емоційно-позитивне тло необхідно постійно підтримувати, для чого людство, як уже було відзначено, винайшло ерзаци присутності дорослого: це пустышка і заколисування.
Основний, ведучий тип діяльності дитини в дитячому віці – безпосередньо- емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, що формується в дитини,-і це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись поруч з дорослою людиною, дитина сам може стати людиною. "Перше, що ми повинні виховати в наших дітей і що розвивається протягом усього дитинства,-і пише Д. Б. Эльконин,-і це потреба дітей у людині, в іншій людині, спочатку в матері, батьку, потім у товариші, другу, у колективі і, нарешті, у суспільстві". На розвиток цієї потреби треба звернути особливу увагу: з дитиною треба говорити, посміхатися, розповідати йому казки, не бентежачись тим, що дитина ще не усі розуміє з того, що говорить йому дорослий. У цьому змісті М. И. Лисина говорила про " вплив, щовипереджає, дорослого": він обрушує на дитину величезний арсенал засобів, що лише поступово стануть індивідуальними засобами його психічної діяльності.
Перші ознаки спілкування були описані М. И. Лісіною. Це увага, інтерес до іншого людині (дитина дивиться, прислухається до голосу); емоційний відгук на появу іншої людини; спроба залучити до себе увага, прагнення домогтися від дорослого заохочення, відносини до того, що дитина робить. Психологи говорять: "Дитина безпомічна, якщо він один, але пари "мати і дитя" не тільки не безпомічні, але уражають своєю життєстійкістю".
З іншого боку, дефіцит спілкування в дитячому віці впливає на весь наступний психічний розвиток дитини. Користуючись словами Э.Эриксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини "основу довіри" або недовіри у відношенні зовнішнього світу. Ущербність у цьому віці, відсутність любові між навколишньої дитини людьми і любові до дитини, на думку дослідників, "офарбить рішення усіх вікових задач, що будуть виникати перед дитиною на наступних етапах розвитку" (Г. Бронсон).
Період дитинства складається з двох подпериодов: I подпериод -- до 5-6 місяців, II подпериод -- від 5-6 до 12 місяців.
1 подпериод характеризується тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем. Н. М. Щелованов помітив закономірність: у людини сенсорні процеси у своєму розвитку випереджають розвиток рухової системи. Кошенята народжуються сліпими, щоб вони не розбіглися від матері. У птахів яскраво виражений механізм импринтинга, що прив'язує їх до матері. У дитини таких механізмів немає. Його поводження будується під контролем сенсорики.
Загальна закономірність будь-якого поведінкового акта: спочатку зорієнтуватися, а потім діяти. У людської дитини самому початку життя це забезпечено природою. У перше полугодие життя відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів, елементарних форм майбутніх орієнтованих реакцій: зосередження, спостереження, кругові рухи. У 4 місяці з'являється реакція на новизну (по М. П. Денисовій). Реакція на новизну -і це явна сенсорна реакція, вона в тому числі полягає в тривалості утримання погляду на новому предметі. Виникають самопідкріплювані кругові реакції, коли щохвилини предмет змінює свої властивості. Розвивається слуховое сприйняття. З'являються реакції на голос матері. Розвивається тактильна чутливість, що має важливе значення для виникнення акта хапання й обстеження предмета.
Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші заклики -і- спроби залучити дорослого за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій у поведінкові акти. Вже в перші місяці життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гудіння, гукання, белькіт. При правильному і достатнім спілкуванні дитини і дорослого фонематичний состав белькоту відповідає фонематичному складові рідної мови.
Руху артикуляційного апарата випереджають всі інші рухи в цьому віці завдяки спілкуванню. Чи спонтанно цей розвиток? Якщо придивитися, то видно, що дорослий постійно працює з дитиною (розмовляє; пестить, посміхається), словом, дорослий насичує життя дитини новими подразниками.
Як показали більш пізні дослідження Дж. Брунера, у дитини вже в доречевой період формується ряд способів спілкування. За даними Дж. Брунера, дитина спочатку користується "потребуючим способом" комунікації. Це уроджені реакції дискомфорту лементи з характером вимоги, протягом яких відсутні паузи, що припускають відповідь. Слідом за ними виникає "прохальний спосіб" -і в цьому випадку лементи менш настійні, з'являються паузи чекання відповіді. Починаючи з 5-6 місяців, вокалізації дитини включаються в нову структуру -і вперше з'являється " спосіб, щообмінює," спілкування. У цей період дитина використовує свої вокалізації насамперед для того, щоб звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. "" спосіб, ЩоОбмінює, поступово переходить у четвертий -і «взаємодіючий». У спільній активності з дорослим дотримується поділ позицій що говорить і слухає в структурі спілкування.
Згідно Дж. Брунеру, дитина засвоює структуру комунікативних правил спочатку на экстралингвистическом рівні (на рівні зовнішніх дій). Описуючи гру дитини з матір'ю в прятки ("Ку-ку"), Дж. Брунер виділяє кілька основних правил, по яких протікає ця гра: початковий контакт -і зникнення -і поява -і повторення. Коли дитина засвоює систему правил даної гри, він починає них видозмінювати, те ж робить і дорослий. У результаті виникає передбачення поводження один одного, що збагачує гру, робить її зрозумілої їм двом. Так, у грі з випередженням у часі оформляється індивідуальна структура спілкування.
Дж. Брунеру удалося простежити те, що Л. С. Виготський називав "природною історією знака". "Саме раннє визрівання сложнейших знакових операцій відбувається ще в системі чисто натуральних форм поводження",-і пророкував він, Однак, багато аспектів природної історії знака дотепер залишаються ще недостатньо дослідженими. Роботи Б. И. Исениной -і один з деяких прикладів детального опису засобів дословесной комунікації російськомовної дитини -і його протоязыка, що включає в себе паралингвистические (вираження особи, положення тіла, вокалізації, жести) і лінгвістичні компоненти.
Вивчення виникнення знакової функції в онтогенезі показує, що для її формування необхідний розвиток симпраксического спілкування, тобто спілкування в ході "сукупної діяльності" (термін Д. Б. Эльконина). Тому для дитячої психології пошук коренів знакової функції залежить від рішення проблеми становлення спільної діяльності. Спроба розібратися в цьому питанні була здійснена в дослідженні, проведеному нами разом з Е. В. Чудиновой, у якому вивчення генезису знакової функції в дитячому віці здійснено на матеріалі порівняння посмішки і плачучи.
Повертаючи до загальної логіки розвитку дитини на першому році життя, слід зазначити ще одну закономірність, про яку писав X. Вернер: якщо в розвитку з'являється нова функція, то вона постійно супроводжується новими компонентами, що згодом неї повинні замінити. Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але це вокалізація іншого типу, відмінна від гудіння: вона складається не з голосних, а зі згодних -- "КХХ". Так відбувається новий крок до слова.
До кінця дитячого віку в дитини виникає перше розуміння слів, а в дорослого з'являється можливість керувати орієнтуванням дитини.
ДО 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як підкреслював Д. Б. Эльконин, головне в акті ходьби не тільки те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відокремлює себе від дорослого. Уперше відбувається роздроблення єдиної соціальної ситуації "Ми", тепер не мама веде дитину, а він веде маму, куди хоче. Ходьба -- перше з основних новотворів дитячого віку, що знаменують собою розривши старої ситуації розвитку.
Другий основний новотвір цього віку -- поява першого слова. Особливість перших слів у тім, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагають мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів. Мова, як і всі новотвори віку, носить перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно пофарбована мова, зрозуміла тільки близьким. Це мова специфічна по своїй структурі, що складається з обривків слів. Дослідники називають її "мовою няньок". Але який би ні була ця мова, вона являє собою нову якість, що може служити критерієм того, що стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст -- предметна діяльність.
Підводячи підсумок першої стадії розвитку дитини, можна сказати, що із самого початку є дві взаємозалежні лінії людського розвитку: лінія розвитку орієнтації в змістах людської діяльності і лінія розвитку орієнтації в способах людської діяльності. Освоєння однієї відкриває нові можливості для розвитку іншої. Існує явна, магістральна, для кожного віку своя лінія розвитку. Однак основні новотвори, що приводять до зламування старої соціальної ситуації розвитку, формуються по іншій лінії, що не є направляючою в даний період, вони виникають як би підспудно. Але ця орієнтація стане визначальний розвиток у наступний віковий період. Основна задача виховання дитини в цей період (період дитинства) -і максимально розширювати і розвивати широку орієнтацію дитини в навколишній дійсності. Як підкреслює Д. Б. Эльконин, усяке раннє створення готової функціональної системи займає шматок у ЦНС і потім його потрібно перебудовувати. Важливо, щоб функціональні системи будувалися на збагаченій орієнтованій основі.
3. Рухова активність дитини
Приблизно в 5 місяців відбувається перелом у розвитку дитини, і починається II подпериод дитячого віку. Він зв'язаний з виникненням акта хапання -- першої організованої, спрямованої дії. Це дійсна революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання підготовляється всім попереднім його життям. Він організується дорослим, і народжується як спільна діяльність дитини з дорослим, але це звичайно не зауважують.
Акт хапання -і це поведінковий акт, а поводження припускає обов'язкова участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган дотику, щоб вона "розкрилася". Спочатку кисть руки дитини стиснута в кулачок. Поки рука не перетворилася в орган перцепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, стежить за тим, як рука наближається до предмета.
Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. Коли подразник падає на око, образи ще немає. Образ виникає тоді, коли є практичний, діючий контакт між зображенням і предметом. Завдяки хапанню виникає простір, цей простір витягнутої руки, довжина його невелика, але предмет виривається з колишньої схеми. До цього сприйняття предмета здійснювалося через рот, тепер, коли дитина тягнеться до предмета, рот закривається. Завдяки актові хапання розвивається рука: виникає протиставлення великого пальця, що служить одним з родових відмінностей людини від його найближчих мавпячих предків.
На основі акта хапання розширюються можливості маніпулювання з предметом, а у віці від 4 до 7 місяців виникають результативні дії: простої переміщення предмета, двигание їм, витяг з нього звуків. У віці 7-10 місяців формуються дії, що співвідносяться: дитина може маніпулювати з двома об'єктами одночасно, віддаляючи них від себе і співвідносячи них між собою: дитина відводить об'єкт від себе, наближаючи його до іншого об'єктові, щоб покласти, поставити або нанизати на нього. До кінця дитячого віку (10-11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш зроблені дії нанизування, відкривання, вкладання, але якщо раніш дитина виконувала дію одним показаним йому способом і на тих самих предметах, те тепер він намагається відтворити дія на всіх можливих об'єктах.
На перший погляд здається, що розвиток дій -і спонтанний процес. Дійсно, здавалося б, дитини першого року життя майже нічому навчити не можна, але людина виявилася хитрее. Д. Б. Эльконин говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це -і іграшки, у яких запрограмовані ті дії, що з їхньою допомогою повинний здійснити дитина. Маніпулювання дитини з іграшками -і це схована спільна діяльність. Тут дорослий є присутнім не безпосередньо, а опосредованно, будучи як би запрограмованим в іграшці.
Хапання, напрямок до предмета стимулює виникнення сидіння. Коли дитина сідає, перед ним відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких доторкнутися не можна. Снову виявляється закон випереджального знайомства дитини зі світом, що випереджає орієнтування. Дитина тягнеться до предмета, він привабливий, але одержати його можна тільки за допомогою дорослого.
Зміна предмета спілкування вимагає нових засобів і способів впливу на дорослого. З протягненої до недосяжного предмета руки виникає вказівний жест. Він уже предметно віднесений і містить у собі зародок слова. Прекрасно писав про виникнення вказівного жесту Л. С. Виготський: "Спочатку вказівний жест являє собою просто невдалий хватальний рух, спрямований на предмет і майбутню дію, що позначає. Дитина намагається схопити занадто далеко віддалений предмет, його руки, протягнені до предмета, залишаються висіти в повітрі, пальці роблять вказівні рухи. Ця ситуація вихідна для подальшого розвитку... Тут є рух, що об'єктивно вказує на предмет, і тільки. Коли мати приходить на допомогу дитині й осмислює його рух як указівка, ситуація істотно змінюється. Вказівний жест стає жестом для інших. У відповідь на невдале хватальне движение дитини виникає реакція не з боку предмета, а з боку іншої людини. Первісний зміст у невдалий хватальний рух вносять, таким чином, інші. І тільки згодом, на основі того, що невдалий хватальний рух уже зв'язується дитиною з всією об'єктивною ситуацією, він сам починає відноситися до цього руху як до вказівки. Тут змінюється функція самого руху: з руху, спрямованого на предмет, воно стає рухом, спрямованим на іншу людину, засобом зв'язку; хапання перетворюється у вказівку. Завдяки цьому саморух редукується, скорочується і виробляється та форма вказівного жесту, про яку ми вправі сказати, що це вже жест для себе. Однак жестом для себе рух стає не інакше, як будучи спочатку вказівкою в собі, тобто володіючи об'єктивно всіма необхідними функціями для вказівки і жесту для інших, тобто осмислено і зрозуміло оточуючими людьми як указівка. Дитина приходить, таким чином, до усвідомлення свого жесту останнім. Його значення і функції створюються спочатку об'єктивною ситуацією і потім навколишньої дитини людьми. Вказівний жест раніш починає вказувати рухом те, що розуміється іншими, і лише пізніше стає для самого себе вказівкою".
У цьому міркуванні Л. С. Виготського передбачається потік цікавих досліджень в області соціальної і дитячої психології. Так, у розвитку дитини дуже рано, завдяки зчленуванню соціальних відношенні і їхньому знаковому позначенні, виникає так називаний феномен соціальної категоризації, що дозволяє з глобальної, недиференційованої ситуації вичленувати групи "Ми" і "Вони", "Я" і "Інші" і т.п. (X. Таджфел, Л. Гараи, М. Кечки, К. Яро і багато хто інші).
Завдяки цьому спілкування здобуває інший характер, воно стає спілкуванням із приводу предметів. М. И. Лисина назвала його ситуативно-діловим. Починаючи з другого півріччя життя, дитина більше не погоджується просто "обмінюватися з дорослим ласками". Йому тепер уже потрібно, .щоб дорослий "співробітничав" з ним у справі, організовував його, допомагав у важку хвилину, подбадривал при неуспіху, хвалив за досягнення. Кожної матері добре відомо, як дитина, знаходячись у неї на руках, показує пальчиком на вікно або годинник, запрошуючи помилуватися його предметом, що зацікавив. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, але і цього недостатньо -- дітям потрібно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.
У руховій активності дитини можна виділити два роди рухів:
-тупикові, що відгороджують дитини від навколишнього світу (ссання пальця, разглядывание власних рук, розгойдування на четвереньках) Такого роду руху виникають у результаті сенсорного голоду або недоліку спілкування, вони негативно впливають на психічний розвиток, гальмують його;
- прогресивному, сприятливому одержанню нових вражень, ознайомленню з властивостями навколишніх предметів (хапання, маніпулювання предметами, сидіння, ходіння, повзання). Особливе значення має розвиток манипулятивной діяльності дитини.
Близько 4 місяців дитина навчається вистачати предмети рукою. Спочатку він них вистачає і випускає, потім, приблизно в 6 місяців, з'являються дії, спрямовані на результат. Приблизно до 7-місячного віку всі предмети дитиною захоплюються однаково, з 7-місячного віку руху руки здобувають предметний характер - пристосовуються до особливостей предмета, що свідчить про що відбулася сенсомоторной координації. Потім дитина освоює дії з 2-мя предметами (укладення, нанизування, відкривання), і до кінця 1-го року він повторює знайомі дії на всіх можливих предметах. У 10 -11 місяців виникає вказівний жест.
Розвиток маніпулювання складається в переході від спрямованості на предмет до спрямованості на результат дії і надалі ускладненні результатів, що досягаються. Спочатку це було переміщення або зміна, що викликає прояв схованої властивості (н., звучання), одного предмета, потім додання визначеного взаємного положення двом предметам, і, нарешті, одержання знайомих змін на нових предметах або одержання змін не прямо, а побічно зв'язаних з дією.