22.Надзвичайні закони як джерела конституційного права у зарубіжних державах.

Надзвичайні закони відрізняються від інших законів змістом і процедурою прийняття. Як правило їхнім змістом є введення надзвичайних режимів – стану оборони, воєнного, надзвичайного стану. Відповідно до самої конституції, ці закони можуть відхилятися від її положень, але приймаються тільки на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом парламенту продовжити цей термін.

Ознаки: 1. Приймаються у воєнний, надзвичайний або стану оборони

2. Допускають відхилення від норм К., але сама К. , але сама К. це дозволяє

3. Термін дії - тимчасовий

23.Акти делегованого законодавства як джерела конституційного права у зарубіжних державах.

Це нормативні акти, які мають силу закону. Формально вони не іменуються законами, а завжди мають якусь особливу назву, за якою їх можна відрізняти від інших актів (наприклад, у Франції – це ордонанси, у Великобританії – накази королеви у Таємній раді, на Кубі – декрети-закони Державної ради, у В’єтнамі – частина указів Державної ради; в Іспанії – законодавчі декрети і декрети-закони Уряду). Частенько вони підлягають наступному затвердженню парламентом і є джерелами конституційного права, якщо містять відповідні норми. За формою є підзаконними актами, за юридичною силою прирівнюються до закону. Найчастіше приймаються главою держави чи урядом.

24.Внутрішньодержавні публічно-правові договори як джерела конституційного права в зарубіжних державах.

Це нормативні акти, які мають силу закону. Формально вони не іменуються законами, а завжди мають якусь особливу назву, за якою їх можна відрізняти від інших актів (наприклад, у Франції – це ордонанси, у Великобританії – накази королеви у Таємній раді, на Кубі – декрети-закони Державної ради, у В’єтнамі – частина указів Державної ради; в Іспанії – законодавчі декрети і декрети-закони Уряду). Частенько вони підлягають наступному затвердженню парламентом і є джерелами конституційного права, якщо містять відповідні норми. За формою є підзаконними актами, за юридичною силою прирівнюються до закону. Найчастіше приймаються главою держави чи урядом.

25.Конституційно-правовнй звичай як джерело конституційного права. Конституційні угоди.

Конституційні звичаї (інші назви цього джерела – конституційні угоди або конвенційні норми) – це правила і приписи, які регулюють поведінку основних суб’єктів конституційного права, що не мають офіційної писаної форми, але протягом тривалого часу застосовані та мовчазно санкціоновані державою. Особливо таких звичаїв багато у Великобританії, Новій Зеландії, Австралії, тобто у державах з англосаксонською системою джерел права. Так, багато положень британської конституції існують і дотепер завдяки т.зв. “конституційним угодам”: “Король повинен погодитись із біллем, який пройшов через обидві палати Парламенту”, “Лідер партії більшості – Прем’єр-міністр”, “Палаті лордів не належить ініціатива фінансових біллів” та ін. Отже, конституційні звичаї зобов’язані своїм існуванням потребі у нормах, які доповнюють правову основу конституції.